***

Згодом почалися дебати серед сотників. Поки вони сперечалися, епіскоп, погладжуючи бороду, поглядав на амазонок в кутку. Руслана щось доводила принцесам, енергійно жестикулюючи руками. Симеон перевів погляд на сотників. Він завжди схвалював рішення своїх сотників, навіть коли знав, що вони хибні. Іноді вони були помилкові, з погляду миттєвої ситуації та здорового глузду. Але в довгостроковій перспективі сотники були його єдиним оплотом у князівстві, і він завжди повинен був з ними погоджуватися.

Зара прислухалася до виступів, які давали змогу всім членам ради вплинути на остаточне рішення. Всі говорили пристрасно та щиро, і це її надихало. Але в якусь мить їй все це набридло, і вона крикнула:

- Шановні, ви не на ярмарку! Усі замовкли, починається розмова по суті. Руслана, повідай їм ситуацію.

Руслана піднялася з лави, зробила кілька кроків уперед і почала говорити:

- Монголи рухаються до Переяслава трьома туменами, грабуючи та вбиваючи всіх і вся. На їхньому шляху деякі з селян поспішно ховаються в ярах та лісах, але деякі готові битися не на життя, а на смерть. А решта взагалі нічого не роблять, лише причитають та плачуть. Тепер скажу про орду, де монгол трохи більше половини, а решта русичі і наймані китайці. Останніми місяцями вони почали думати стратегічно. Вони напрочуд швидко еволюціонують. Ще недавно, під Суздалем, єдине, що вони вміли, так це махати своїми кривими шаблями і галопувати з дикими криками. Ніхто з них навіть не цікавився, а чи не залишився його загін десь позаду, а може він взагалі скаче в інший бік. Але сьогодні вони вже вирішують долю всього світу, вважаючи себе наймогутнішими воїнами, всіх часів та народів. На переговори вони не йдуть, вважаючи, що увесь світ слабший за них.

- Цікаво-цікаво, - перебила її Зара, але одразу схаменулась. – Продовжуй, Руслано.

– Зовсім недавно у хана Батия з'явилися далекобійні катапульти, – продовжила Руслана. - Всі вважають, що своїм новим перемогам хан завдячує саме цим машинам. І він постійно продовжує будувати їх, і тренувати нові розрахунки. І все це, як кажуть наші люди, під керівництвом китайців. Ви про них нічого не знаєте, це такий народ, на сході нашої землі. Ці катапульти можуть пробити будь-яку стіну, і будь-які ворота, якщо підійдуть надто близько.

- А ти скажи амазонка, - перебив її Симеон, - а чи є в тебе хороші новини для нас?

Руслана посміхнулася на ці слова.

- Це залежить від того, що ти хочеш почути, преподобний. Якщо вже на те пішло, то я скажу тобі, що багато союзників Батия йдуть за ним з примусу. Вони роблять це тому, що хан нападав на них окремо на кожного. Він змусив їх здатися, і надати йому свої війська. Якщо Батий перемагатиме, то союзники битимуться за нього до кінця. Але якщо вони побачать, що орда програє, їх підтримка розчиниться в повітрі. Але це таке. Для нас проблема – це їхні катапульти. Ми маємо забратися під шкаралупу цього горіха, тоді шанси у нас з'являться.

- А на мою думку, всім нам краще розбігтися по домівках, - промовив якийсь сотник біля дверей. - Хоч цілими залишимося.

Ярослав сердито спалахнув і вихопив меч.

Симеон підняв руку.

- Все, досить! Дякую тобі, амазонко, за повідомлення. А ти, Довбня, можеш йти додому, обійдемося без тебе.

Зара на мить проникла поглядом в цього сотника, змусивши того опустити голову.

- Він просто пожартував, - повільно промовила вона. – Довбня рішуче налаштований покінчити з цими шаленими свинособаками, як і ми всі. Я правду кажу, сотнику?

- Так, правду, - зніяковіло відповів Довбня.

Симеон підвівся з лави і промовив:

– За всю історію Переяслава, ніхто ще не брав штурмом його стіни. Так що давайте не забруднювати історію. Всі вільні.

- Зачекайте! – крикнула Зара. - Не будь таким поспішним, Симеоне. У вас, слов'ян, ніколи немає часу подумати. А вірні лише ті рішення, які ґрунтуються на глибокій інформації.

Її хитра посмішка змінилася на серйозність, і вона крикнула:

- Введіть!

У кімнаті запанувала тяжка мовчанка. Ця тиша згустилася ще більше, коли амазонки ввели під руки багато одягненого монгола. Він, човгаючою ногами, плентався між ними, ніби не розумів, як треба переставляти ноги. На його обличчі не було жодного виразу, а в немигаючих очах вселилася порожнеча.

- Дівчата, навіщо ви перестукали йому по кумполу? - звернулася Зара до амазонок, ніби насміхаючись із сотника Володимира. – Симеоне, це монгольський тисячний, із передового тумена Берке.

Одна з амазонок дбайливо витерла слину, що збігала з куточка його рота. Потім його відпустили, і він з глухим стуком звалився на глиняну підлогу.

- Цей тисячний моїм дівчатам усе розповів, - сказала Зара. - Правда, вони в процесі витрусили з нього не тільки інформацію, але й душу, і тому зараз він порожній. Це тіло живе, але всередині вже нічого немає. Там нічого немає.

- Зовсім нічого? - задумливо запитав один із сотників. - Як це?

Зара уважно подивилася в очі сотнику, і сказала:

- У передового тумена короткий наказ від хана Батия: «Переяслав спалити, і йти на Київ». Я думаю, що всі розуміють, що це означає. У мене все.