***

Боковим зором Руслана помітила Нікатею, яка схилилася над Ільгою. Принцеса накладала їй на праве плече пов'язку. Стрілу Нікатея витягла, але кров ще текла з рани амазонки.

- Це серйозно? – Руслана зістрибнула з коня та схилилася над подругою.

- Дурниця, подряпина, - відповіла Ільга тремтячим голосом.

Із-за далекого пагорба почулося виття та свист, і десь звідти, скоріш за все, скакали нові ординці.

Амазонки, як по команді, позастрибували на коней і вдарили п'ятами. Нікатея посадила Ільгу перед собою, а Руслана підхопила її жеребця. І всі пішли галопом, божевільним прямим галопом.

Гнали дорогою, не озираючись, притулившись до коней. Гнали, доки не побачили вдалині рятувальний ліс. Пов'язка сповзла з плеча Ільги, і вона насилу намагалася стримувати кров, що стікала на гриву коня. Нікатея бачила це все, але не зупинялася, намагаючись якнайшвидше заскочити в ліс.

Амазонки не стали сильно заглиблюватися в ліс, а просто зникли з поля зору орди. Вже в чащі Руслана підскочила до Нікатеї і допомогла їй спустити Ільгу на траву. І одразу ж, у просвіт між деревами, вони побачили ординців, що неслися дорогою. Їх було близько півсотні. Амазонки розосередилися поміж дерев. Біля лісу монголи пригальмували, але майже одразу відновили погоню, і поскакали далі по дорозі.

Коли тупіт коней затих, Руслана підійшла до Ільги. Вона бачила, що Нікатея зупинила їй кров, наклавши нову пов'язку, але в Ільги піднялася температура, і її почали бити дрижаки. Руслана згадала уроки свого вчителя-тамплієра, і спритно зашила їй рану, за допомогою дратви та кривої голки. Ільга перенесла цю процедуру мужньо, і навіть не втратила свідомості. Криза настала пізніше.

Ближче до ночі амазонки розпалили багаття, плюнувши на міркування безпеки. Втім, вже накрапав дощ і підвивав вітер, отож навряд чи орда в таку погоду моталася околицями, шукаючи когось. А Ільзі потрібно було зігрітися. Її лихоманило всю ніч, вона стогнала та марила. Цієї ночі ніхто з амазонок не зміг заснути. Нікатея сиділа поруч із нею, взявши її руку в свою. Вона ще з часів Атлантиди пам'ятала магічні уроки Брони, і спробувала передати частину своєї енергії пораненій подрузі. Але це виходило в неї не дуже добре.

Вранці Ільга прийшла до тями, хоча і клацала ще зубами. Вона була бліда і горіла вогнем. Усі розуміли, що жити їй залишилося зовсім недовго. Зі сходу вітер доніс монгольську гортанну мову, яка ставала все гучнішою та гучнішою.

- Нікатея, – несміливо сказала Руслана. - В нас немає часу, ці тварюки будуть тут за мить.

Нікатея кивнула і схилилася над Ільгою. Вона дивилася на поранену амазонку, щоб переконатися, що все робить правильно. На обличчі Ільги не було навіть найменшого натяку на тривогу. «Вона переконана, що ти врятуєш її, – подумала Нікатея. - Ти повинна…".

Нікатея напружилася і викликала образ Санат Кумари, Хранителя Землі, свого чоловіка. Щось мигнуло, застрекотіло, і гортанна монгольська мова змінилася музикою сфер.

Аромат польових квітів наповнив повітря довкола Нікатеї. Знову мигнуло…

- Е-е-е… принцеса? – хтось із амазонок здивовано намагався щось сказати.

Нікатея зосередилася, і викликала порожнечу. Вона легко з'явилася, огорнувши дванадцять амазонок з усіх боків, разом з їхніми кіньми.

Поряд, між деревами, проїхали монголи. Амазонки завмерли, напружено спостерігаючи за ними.

Мерехтлива куля світла підпливла до Нікатеї, і огорнула її, разом з Ільгою. Жар наповнив їх, і Нікатея знала, що має статися. Вона обійняла Ільгу, і яскраве світло наповнило кожен атом її тіла. Нікатея вбирала в себе це світло, і передавала його Ільзі.

Раптом світ знову мигнув, і на цю мить ніби пропало сонце. Потім ще мигнуло. А Нікатея пила світло, віддаючи його Ільзі. Для Ільги це світло було наче джерельною водою для людини, що вмирала від спраги. Ще раз мигнуло. Згодом порожнеча почала зникати, і світла ставало дедалі все менше і менше.

Руслана збоку спостерігала за Ільгою. Та тримала Нікатею за плечі, і з цікавістю дивилася їй у вічі. Потім почала обережно обмацувати своє пробите плече. Болю не було, та й самої рани вже не було.

- Дивно, - повільно промовила Ільга. – Як ти це зробила?

- Так, я це зробила, - Нікатея видавила з себе слабку посмішку. – Тільки мені самій цікаво, як це вийшло. Я думала, що втратила ці здібності. Я не знала про це…

Ільга пильно подивилася принцесі в очі і запитала:

- Може, коли згадаєш, то розкажеш мені?

- Домовилися.

Протираючи свій меч ганчіркою, до них підійшла Руслана.

- Цікаво виходить, - промовила вона. – Орда галопує полями та пагорбами, аж земля під ногами гуде, а з того лісу чути сокири. Дроворуби біля Дніпра рубають ліс, як ні в чому не бувало. Ви чуєте?

- А може це монголи заготовляють дрова, для якихось своїх цілей? – перепитала її Марія.

- Ні, це селяни рубають, я чую по звуку, - відповіла Руслана. – Може, працюють на орду.

Нікатея слухала їхню розмову, і тому вирішила внести ясність.

– Ці лісові вирубки, я вже давно помітила. Будь-яка війна, за всіх часів, має однакове значення. Монголи в'яжуть плоти і сплавляють їх униз по Дніпру, до Чорного моря. Так вони сплавляють майно, що награбували на Русі. Будь-яка війна – це нажива для загарбників. Давайте снідати, і в дорогу.