***

Ільга голосно крикнула:

- Є тут хтось?

Відлуння завмерло десь зверху, під високим склепінням. Відповіді не було.

Ільга пройшла за вівтар, і відкинула завісу на дверях. За ними виявилося приміщення, така собі ніша, де зберігалося всіляке церковне барахло. Біля дальньої стіни цього приміщення знаходилися невеликі овальні двері, які були замкнені. Ільга відступила назад, глибоко вдихнула і вдарила ногою по замку. На другому ударі дерево тріснуло, а на третьому замок відлетів і двері відчинилися. За дверима була невелика комірчина, оселя доглядача. І тут теж були двері, які вже виходили надвір. У комірчині стояв дерев'яний тапчан, завалений купою старих та запорошених книг. Між книжками та сувоями валялися почорнілі кістки, мабуть чиїсь мощі. Поруч на столику стояла дерев'яна тарілка із кухлем. Їжа на ній покрилася пліснявою, а рідина в кухлі – білою плівкою. Ще на столі була калюжа воску, від згорілої свічки.

Ільга уважно оглянула все це, вийшла з комірчини і підійшла до Нікатеї.

- Тут давно нікого немає, і навряд чи хтось з'явиться. Пішли звідси.

Нікатея подивилася на неї уважно, потім перевела погляд на вівтар, потім на підлогу праворуч від нього.

- Ти нічого не бачиш? - звернулася вона до Ільги.

- А що я маю бачити? – перепитала дівчина.

- Кришка люка біля вівтаря. Мені не терпиться подивитися, що там унизу, під підлогою.

Всі підійшли до люка, і Ільга підняла його. Знизу потягло холодом і затхлою вологістю.

- Спустимося туди вшестеро, - промовила Нікатея. – Інші залишаються тут, нагорі.

Підвал, куди спустилися амазонки, був величезним та помпезним. Під непоказною маленькою церквою знаходився значущий зразок архітектури, невідомої історичної епохи. Внутрішні стіни цього приміщення були кам'яними та масивними, і воно йшло вниз, на кілька поверхів. Замість сходів, між поверхами, застосовувалися кам'яні плити, що лежали під кутом, і були з ребристою поверхнею. Всі кімнати були найрізноманітніших форм та розмірів – квадратні, трикутні та п'ятикутні. Незабаром амазонки потрапили до справжнього лабіринту, – кімнати та коридори змінювали одне одного, зливались і розходилися знову. Всі ці заплутані ходи тяглися нескінченно, і виходили, скоріш за все, далеко за межі церкви.

Кожна нова кімната перевершувала попередню своїми дивними формами та розмірами, і незабаром все це вже почало пригнічувати. Тим більше, що в їхніх пропорціях таїлося щось дуже чуже людській натурі. Нікатея швидко визначила із настінних зображень, що цей підземний комплекс було збудовано багато тисячоліть тому, а церква нагорі була прикриттям.

У кімнатах не було жодних меблів, вони були абсолютно порожні. Єдиною окрасою тут були висічені на стінах геометричні фігури, що чергувалися барельєфами та смугами орнаменту. Це було різьблення високої технології, але воно не викликала захоплення у амазонок. З погляду мистецтва воно було феєричним, але далеким від традицій землян. Ці майстри мали ґрунтовне знання законів математики, і їх улюбленим числом була п'ятірка. Всі ці малюнки були виконані у техніці поглибленого рельєфу, йдучи в товщу каменю на кілька сантиметрів. Це була блискуча техніка виконання прихованих символів та знаків. На стінах деяких кімнат було висічено величезні карти, астрономічні таблиці та іншу наукову інформацію. У коридорах досить часто траплялися вирубані в камені величезні ніші, здебільшого порожні, хоча іноді там були людські черепи та кістки.

Стеля нічим особливим не виділялася, хоча іноді її теж покривали малюнки на камені, що позеленів. Підлога була викладена з простих грубих плит. Хоча тут і не було меблів, але з настінних малюнків було зрозуміло, що в цих гучних склепах раніше були цілком певні речі. Деякі кімнати були забиті дерев’яними уламками, кусками каменю та іншим мотлохом. Скрізь була пилюка з піском, а на камінні осідав багатовіковий наліт. А деякі кімнати взагалі мали вигляд, ніби там тільки вчора прибралися.

Амазонки йшли темними лабіринтами, не випускаючи з рук смолоскипів, перетинаючи одну за одною кімнати та коридори. У якийсь момент Нікатея вловила своїм загостреним чуттям далекий сморід. Було незрозуміло, що трапилося з повітрям, але йти далі вже не хотілося. Тим більше, що Марія висвітлила і показала щось на кшталт слабкої колії, наче тут недавно щось протягнули. Чітких слідів не було, але напевне, тягнули якісь важкі предмети. Ці паралельні лінії нагадували сліди санчат. Було цікаво простежити їхній шлях, але Нікатея дала команду повертатися. Смолоскипи почали догоряти, і тому їхні сліди в пилюці, які позначали шлях назад, вже погано проглядалися.