***

На зеленій галявині, на північному боці цього поля, були закопані стовпчики, – десять рядів, по п'ятдесят у кожному. Десять амазонок стояли перед ними, чекаючи на команду Зари. Ранкове сонце засліплювало їм очі, а легкий вітерець колихав верхівки дерев, біля дальньої стіни.

- Отже, дівчатка, - голосно крикнула Зара, - ви повинні пробігти між цими стовпчиками і повернутися по прямій назад, якнайшвидше.

- А навіщо це нам? - запитала одна з молодих амазонок. – Адже ми вчимося стріляти з лука і володіти мечем.

- Це, моя люба, вправа для вашої стійкості, - відповіла Зара. – Будьте ласкаві виконувати мій наказ.

Дівчата по команді побігли між стовпами. Та, що запитувала, найшвидше впоралася із завданням і підбігла до Зари. Інші трохи відстали від неї, а двох останніх Зара запустила по другому колу, а потім ще й по-третьому. Після цього всі пішли до помосту. Похила дошка вела до зробленого з колод настилу, над яким колихалися колоди, наче маятники. Між колодами-гойдалками треба було проскочити.

- Ну, хто перший? - запитала Зара.

Усі мовчали.

- Давай ти, - Зара вказала на говірку дівчину .

Дівчина забігла дошкою нагору, а потім повільно та обережно рушила вперед, ухиляючись від колод, що гойдалися. Вже наприкінці вона оступилася і впала на м'яку землю. Інші не стали сміятися, знаючи, що їхня черга ще попереду. Одна за одною вони по черзі робили цю вправу, доки її не пройшли всі.

Нікатея спостерігала за ними, згадуючи, як колись сама, в школі Інкар, проробляла ці фінти.

Зара покликала всіх до себе, споглядаючи їх забруднений вигляд.

- Вигляд у вас не дуже, але на війні він буде набагато гірший. Амазонка воює і в дощ і в спеку, в посуху і в повінь. Зі зручностями воювати мало у кого виходить. Пройдіть ще три рази цю вправу, і на сьогодні відбій тренуванню. Після цих слів Зара розвернулася і попрямувала до піщаного квадрата.

Там амазонки практикувалися у стрільбі по мішенях. Звідти чулися команди: "Наклади - натягни - вогонь". Пуск стріл нагадував звук злітаючої зграї птахів. Зара підійшла до них, і взяла в однієї з амазонок лук. Нікатея спостерігала, як сестра методично посилала стрілу за стрілою в солом'яне опудало, яке служило мішенню. Здавалося, що вона просто була не здатна схибити.

Нікатея не втрималася, і попросила у крайньої амазонки лук. Їй захотілося перевірити свою майстерність, яка не перевірялася ще з часів Атлантиди. Зара в цей час витягувала з опудала свої стріли і посміхнулася сестрі, яка відверто промахувалась. Не було в Нікатеї належної кучності попадання, стільки років же минуло. Зара знала її історію, і тому не засуджувала…

- Занадто довгий у тебе лук, - підмітила Руслана, що підійшла до Нікатеї. - З кавалерійського лука я випущу три стріли, поки ти встигнеш випустити одну цим чудовиськом.

Нікатея змусила себе посміхнутися у відповідь, прийнявши це зауваження за жарт.

- Для мене він добрий, - відповіла вона Руслані. - Давай виїдемо в поля і пополюємо на кроликів. І там визначимо, який лук кращий.

- Добре, - відповіла дівчина. – Але це вже буде згодом, після війни.

- Домовилися.

І тут Нікатея помітила амазонку, з цікавим предметом в руках. Вона підійшла до неї і запитала:

- А що це за зброя?

- Це метальник стріл, - зніяковіло відповіла дівчина. - Він кращий за лука буде.

Принцеса взяла в неї цю дивну зброю і почала її крутити в руках, уважно розглядаючи.

- Це Зара поставила нам завдання, і ми втілили її задум, - пояснила амазонка. - Спочатку ми викували такі смужки металу, щоб гнулися. На обох краях зробили надрізи та приладнали тятиву. На тятиву пустили нитки зі скручених кишок і сухожиль, які кращі та надійніші.

Нікатея згідно кивнула.

- А як цю тятиву натягнути? Це ж неможливо.

- Так, руками це неможливо. Але ноги сильніші за руки. Тому ми обтесали дерев'яну колодку, пропиляли на ній пази, що схрещуються, пропустили в них пластини і закріпили клинком. З іншого боку колодки приробили собачку-фіксатор. А потім встановили на краю колодки ось цю залізну петлю. Ось, спробуй сама, сунь туди ногу.

Нікатея засунула ногу в петлю.

- А тепер бери тятиву і тягни на себе. Тягни, поки не зачепиш за собачку.

Принцеса з зусиллям натягла тятиву, і зачепила її за собачку. Потім підняла цю зброю і переконалася, що це справді було схоже на лук. Але тільки його треба було тримати впоперек тіла, а не як звичайний лук.

Посміхаючись, амазонка простягла їй коротку стрілу. Нікатея поклала її в шорсткий жолоб, видовбаний у верхній частині бруса. Потім подивилася на мішень, підняла і вирівняла метальник стріл, прагнучи вловити ціль у зазор між оперенням стріли, і плавно натиснула на собачку. Якоїсь особливої віддачі не було. Не було й навісної траєкторії, як у польоті звичайної стріли. Ця стріла з шипінням розсікла повітря і увійшла в мішень точно посередині.

Нікатея підійшла до мішені, з наміром висмикнути стрілу, але не тут то було. Тільки з третьої спроби вона висмикнула коротку стрілу, що глибоко застрягла.