***

Перш ніж вирушити до міста, вони зайшли до трапезної. Нікатея помітила, що вона була такою ж простою і практичною, як і кабінет Зари, і меблів тут виявилося не більше, ніж у будь-якому іншому місці. Довгі столи, з широкими лавами, були простих форм та ліній. Трапезну обігрівав великий камін, а розмови за столом велися про книги та музику, а не про зброю. Подали суп, рибу, хліб і сир. І тому трапеза була недовгою.

Коли на десерт подали яблучний сидр, тільки тоді Зара заговорила.

- Як ти гадаєш, звідки тут з'явилися амазонки?

- Я не думала про це, - відповіла сестра. – Я ще не ставила собі таке запитання.

- Але згодом воно у тебе виникне. Ти пам'ятаєш історію Атлантиди, як там з’явилися амазонки і Титани?

-Звичайно пам'ятаю, - відповіла Нікатея. - Але давай про це поговоримо пізніше.

- Добре, пішли в місто, - підводячись, промовила Зара, - а то поки зберемося, то вже стемніє.

І вже згодом масивні ворота монастиря з гуркотом закрилися за сестрами.

Із-за будинків, з боку Монастирської вулиці, долинало торохтіння возів, крики та брязкіт металевого посуду. Сьогодні була неділя, і, як учора, в суботу, теж був базарний день. Сьогодні до Переяслава з'їхалося ще більше торговців та покупців, ніж учора. Торгове життя в місті йшло своїм чередом. Попередній рік видався тихим; ні воєн, ні половецьких набігів, ні княжих збирачів податей, з їхніми поборами. Да, минулий рік був неврожайний, але у кочуючих купців були низькі ціни, а що ще треба обивателю для щастя? А те, що десь там, на півдні, монгольська орда спалює міста та села, обагряючи свої криві шаблі кров'ю жінок та дітей… Ну, так це далеко, може ще й не дійти сюди. Паніка, смута та страх ще не дійшли до Переяслава, вони ще в дорозі.

Поява на вулицях двох велетенш принесла чимале пожвавлення в місто, хоча тут і не дуже любили всяке пожвавлення. Багатьох торговців вчора не було на ярмарку, і вони могли не бачити Нікатею. А більшість і Зару ніколи не бачили, хоча й чули про дивну настоятельку Шіо Лана.

Міський натовп обтікав сестер, наче звичайну перешкоду. Тільки деякі, особливо зухвалі дітлахи, намагалися посмикати їх за хутряні накидки, або хоча б доторкнутися до них. Дружинники похмуро дивилися їм вслід, і нервово смикали рукояті своїх мечів. Але, незважаючи на їхню суворість, по їхніх обличчях блукала якась пришибленість, наче не існувало в цьому світі нічого, гіднішого за їх княжу службу.

Сестри уважно поглядали на всі боки, і на їхньому шляху розступалися всі: дружинники, ремісники, торговці, моряки, господарі постоялих дворів, крамарі, переписувачі, слуги, повії, домогосподарки, діти, попи і ще бог знає хто. Нікатея вихоплювала з навколишнього оточення лише окремі картинки. Ось праворуч швець розхвалює свій товар, а потім укладає угоду. За його товар частково платять іншим товаром, а частково певною кількістю металу. Біля нього працює мідник, який зайнятий своїм молотом та різцем. Зліва, через відчинені двері винної крамниці, чути складну брехню п'яного моряка, про пережиті ним пригоди та небезпеки. Більшість жінок, які перебували на площі, мали довгі спідниці. Це були звичайні селянки, які тягли клумаки, мішки або своїх дітлахів. Багато хто з них носив вишиті корсажі, які підтримували, але в жодному разі не приховували груди. Їхні прикраси з олова, міді, бронзи, срібла, золота та бурштину переливались на сонці різними кольорами. А такого розмаїття строкатих хусток Нікатеї не доводилося бачити ніколи і ніде.

Мимо пройшла худа корова, гнана господарем, яка тягла в'язку хмизу до храму, на краю площі. Навколо цього масивного храму, що складався з безлічі веж і золотих куполів, тіснилися лавки, постоялі двори та убогі халупи. Ці халупи були трохи більшими та вищими, ніж на околиці, але по архітектурі нічим не відрізнялися від останніх.

Біля цього храму, званого церквою, стояв, сидів і лежав жебрацький люд, із усіх околиць Переяславського князівства. Всі вони страждали від різних хвороб, - неминучих супутниць тих, хто все життя недоїдає і не дотримується тілесної чистоти. І всі ці люди прийшли сюди за надією, яку давали їм попи, що стояли біля входу в церкву. Надзвичайно дзвінкими голосами вони звеличували хвалу Ісусу Христу, і обіцяли блаженство рабам божим. Деякі попи бродили площею серед натовпу, підбадьорюючи нещасних і вселяючи їм надію на щасливе майбутнє.

Все навколо було настільки знайоме Нікатеї, що вона мимоволі перенеслася у своє дитинство, в місто Бакстер, - у трущоби, за стінами столиці імперії амазонок.