ГЛАВА 2

Переяславль-Південний – місто не дуже велике, але й не дуже мале, місця тут тихі та красиві. Це місто-фортеця вважалося глухоманню для київських князів, та й до Києва було далековато, три дні кінного ходу. Але з погляду стратегії та тактики Переяславль розміщувався вдало, – як би на півострові, утвореному широким та замуленим рукавом річки Трубіж. Місто розтягнуло свої вулиці вздовж річки Трубіж, розкинувшись завширшки майже як Київ. Добротні купецькі будинки тулилися вздовж берега цієї річки, а тутешні вулиці, викладені гранітним каменем, наповнювали містян духом глибокої древності. Але ближче до центру стояли убогі хатинки простолюдинів, обкладені глиняним розчином, впереміш з кінськими кізяками.

Від Києва на південь, через ці краї, тяглася широка дорога, якою в обидві сторони йшли торгові каравани. Везли хутро, шкури, бурштин, сало, сіль та віск. Колись за Переяславом водилася слава самого небезпечного місця, на всьому торгово-річковому шляху. Поблизу ховалися половецькі племена, щоб накинутися на торговців, пограбувати товари та відвести у рабство тих, кому пощастило не померти під час набігу. Але в останні роки переяславці частенько били степовиків, і самі захоплювали половців у полон, на продаж у Константинополь. А так, в основному, місцевий люд був чуйний та добрий, і всі ладили одне з одним. Переяславці були простими орачами, рибалками та майстрами, які жили працею власних рук. Якщо не рахувати дрібних негараздів, то тут панував мир та спокій.

Неодноразово, за свою багатовікову історію, місто Переяславль було пограбоване та зруйноване половцями і печенігами, а то й просто своїми братами-слов'янами суміжних князівств. Зрозуміло, що його історія була не надто спокійною, але вже саме його розташування, на поштовому тракті Київської Русі, давало йому низку переваг. Головним з них було те, що місто постійно відбудовувалося після руйнувань, хоч би скільки його не спалювали і розбивали. І ще був тут жіночий монастир, де святі діви міцної віри в Ісуса Христа, вдень та вночі молилися за грішні душі містян. І разом з монашками, в цьому монастирі, жили скромні амазонки-войовниці, які називали себе Легіоном Білих Дам. Тихо та мирно текло життя у Переяславлі. Народ сіяв, косив, збирав урожай, рубав ліс та ловив рибу. Хтось правив весілля, хтось танцював на хрестинах, а хтось плакав на похороні. Трактом проходили каравани, Дніпром пропливали купецькі та військові човни. Всім здавалося, що так буде завжди, - до тих пір, поки на порозі їхнього дому не з’явилася дика орда хана Батия...

Нікатея пройшла через підйомний міст, перед фортечною стіною, і увійшла в міські ворота, підозріло озираючись на всі боки. За всіма правилами, на воротах мала стояти сторожова варта, але її тут не було. Людський потік зовсім вільно вливався в місто, і также вільно виливався з нього. Ніхто Нікатею не гукнув і не зупинив. Вона увійшла в місто, і, на перший погляд, місто цього зовсім не помітило. Хоча, мало всі підстави помітити та здивуватися. Не кожен день тут з'являється височена войовниця в срібному комбінезоні, з метеоритним мечем і луком за спиною.

Першими на неї звернули увагу коти та діти. Величезний котяра, що дрімав на поваленому дереві, підняв голову, притиснув вуха, пирхнув і стрибнув у кущі. Маленький хлопчик, що плескався у брудній калюжі, розкричався, дивлячись повними сліз очима на біляву велетеншу. Нікатея сумно посміхнулася йому, і пішла далі вулицею.

Вулиця, від фортечних воріт і до центру міста, була розбитою дорогою, криво мощеною різномірним каменем. Праворуч, одразу ж за воротами, стояла корчма, - низька будова, складена з грубого каменю, скріпленого сірим розчином. За корчмою тулилися убогі мазанки з солом'яними дахами: снопи були щільно вкладені, переплетені мотузками і притиснуті важким камінням. Дим валив з дірок в дахах, а деякі з мазанок були вкриті дерном, а вікна затягнуті потрісканою прозорою шкірою. З усіх боків тяглися запахи куховарства, змішані їдким димом та смородом гною з хлівів.

Нікатея вирішила йти за возом, догори навантаженим капустою та потрісканою ріпою. І якби вона більш уважно озирнулася довкола, то помітила би, що люди біля будинків на неї не просто косилися, вони витріщувалися. Але принцеса, після безсонної ночі, була надто втомлена, щоб придавати цьому хоч якесь значення. Вона крокувала за возом, вузькими кривими вуличками, - повз крамнички, майстерні та кузні. Вона споглядала закопчені стіни, дерев'яне покриття узбіччя вулиць, що прогнило, скрізь стояв запах кислої капусти. Народу на вулицях було мало, лише де-не-де тинялися голодні собаки та пробігали вгодовані щури. Повз Нікатею пробігла стара жінка, з куркою під пахвою, назустріч проторохтіла упряжка втомлених волів. Зліва загуркотіла кузня, і різко запахло паленим кінським копитом.

Дорога пішла дугою, і Нікатея вийшла на центральну ринкову площу, галасливу та брудну. Вона закрила очі долонею і подивилася на сонце, що виповзало з-за дерев. На центральному ринку починалося ранкове пожвавлення: в'їжджали візки та вози, перекупники заповнювали торгові ряди товаром. Десь застукав молоток і заспівав півень, з явним запізненням. Сьогодні проходив найбільший у князівстві весняний ярмарок, перший після затяжної зими.

Повсюди вже юрмилися люди: продавці та покупці. Княжі піддані, з навколишніх сіл, торгували м'ясом, олією, фруктами, овочами, борошном та всіляким зерном. Вуличні рознощики, зі своєю дрібницею на підносах, пробиралися крізь натовп, розхвалюючи свій товар: рукавиці та шапки, що залишилися після зими, глиняні горщики-черепки та березові віники, гарячі пиріжки та східні солодощі. Були тут і музиканти з жонглерами, і картярі з наперсточниками. Окремі групи жваво про щось сперечалися, бурхливо жестикулюючи. Одні жартували та сміялися, інші корчили кислі пики. Все на ярмарці було феєрично, як у будь-якому із світів…