***

Нікатея знала, що їй треба йти річкою вгору, на північ. Десь там, попереду, стояло місто Переяславль, і десь там була її сестра Зара. Раптом світ довкола став якимось ефемерним, майже прозорим. На якусь мить принцеса зосередилася, і побачила своїм магічним поглядом місто, крізь пагорби та ліси, які перестали бути перешкодою для її очей. Вона побачила його барвисте передмістя, фортечну стіну та високі дзвіниці храмів. Стіни міста були оснащені бастіонами та сторожовими вежами, на кожному кутку. Нікатея ще трохи постояла в роздумах, і пішла до цього примарного міста.

Нікатея йшла довго, і коли почало світати, вона піднялася на черговий пологий пагорб і побачила вдалині це місто. Із заходу його обтікала річка, що протікала через густий ліс. Але ближче до міста ліс розступався, і утворював широку зелену долину, де вже почали оброблятися поля.

Через ці поля вона пішла до міста Переяславля, що розтягнулося вздовж величезної річки. Стежка, якою пішла Нікатея, перетнула рівнину і вперлася в мощену дорогу, яка вела до міських воріт. Земля навколо була мокрою і жирною, а мізерна рослинність доповнювалася рідкими чагарниками. Трохи далі, праворуч від дороги, стояла шибениця, з шістьма вісельниками, висохлими, як в'ялена риба. А далі, повсюди, валялися «козли» і шипувальні «кобилиці», - загострені жердини, пов'язані ликом навхрест. Ці «їжаки» явно були підготовлені, щоб перекрити дорогу від ворога.

Незабаром дорога, що вела до міста, трохи пожвавішала. Крім селянських возів з'явилися озброєні люди, - піші та кінні. Вони виходили та виїжджали з міських воріт, розміщуючись біля фортечної стіни. Нікатея дивилася на це дивне місто, зі змішаним та невизначеним почуттям. Хода її раптом стала тихою та легкою, і абсолютно безшумною, - немов у тигриці.

Так починалося велике полювання Нікатеї, принцеси амазонок, - від Переяславля і до Адріатичного моря.