1

Під ранок у Переяславі розгавкалися собаки, і через деякий час під міськими стінами заржали монгольські коні, задзвеніла зброя. Дике улюлюкання та пронизливий свист здибили волосся у розбуджених містян, які в паніці схоплювалися з ліжок і вибігали на двір. Їхні спітнілі руки стискали рукояті мечів, сокир, древка вил... Стискали судомно та міцно...

У багатьох хатах заплакали діти.

- Тихіше, тихіше, діти!

- Мамо, хто там? Це демони? Мамо! Мамо! Запали свічку!

- Тихіше, тихіше, діти! Це не демони, це гірше. Це люди. Це орда…

                                                                    ГЛАВА 1

      На схід, від Переяславля, є багато пологих пагорбів та долин, розділених густими дубовими лісами, серед яких ніколи не гуляла сокира дроворуба. У цих непрохідних хащах ніколи не ступала нога людини, а в струмках не грали сонячні зайчики. І тільки ближче до князівського граду з'являються хутора з хатинами, критими соломою, які зберігають віковічні таємниці життя Київської Русі. Але сьогодні навіть ці рідкісні хутора осиротіли, глиняні труби в хатах потріскалися, а стіни, що покосилися, ледве утримували легку солом'яну покрівлю. Все прийшло в дике запустіння, налякане вторгненням дикої орди хана Батия. На десятки верст все вимерло, і тільки в одному місці, серед цієї тиші, пульсує самотнє людське життя. Якось слабенько, але пульсує…

 Примарний туман тонкою пеленою лежить над болотом, серед густого непрохідного лісу, і закруглюється біля пагорба. Цей пагорб служить ніби кордоном, - з одного боку від нього болото, а з другого ліс. Ліс суцільно складається з дерев, з гладкими чорними стовбурами і безбарвним листям. Тишу тут порушують лише скорботні крики птахів, та дзюрчання струмка біля підніжжя пагорба, на якому лежить дуже дивна високоросла дівчина. А ще за кілька метрів від цієї дивної дівчини мерехтить стіна, із щільного повітря. Ця стіна злегка рухається і видає шиплячий свист, немов обурений привид. І ще вона періодично потріскує та іскриться, неначе бенгальський вогонь.

Тут слід зауважити, що декілька хвилин тому цей портал, наче ревучий ураган, стрімко викинув цю дівчину, - він її виплюнув, з усією своєю чаклунською силою. Ця дивна дівчина, що лежала на пагорбі, була на зріст більше двох метрів, одягнена в сріблястий комбінезон і хутряну накидку. Отвори її високих шкіряних чобіт були оздоблені сріблом і переплетені тасьмами. Поруч із нею валявся блискучий метеоритний меч, лук і сагайдак, повний срібних стріл. Дівчина зі стогоном перекинулася на спину, і правою рукою прибрала з обличчя своє золотисте волосся, забруднене кров'ю. Тільки потім вона підняла повіки, і її волошкові очі побачили це незнайоме для неї місце. У цей світ, у пошуках сестри, прибула Нікатея, принцеса амазонок, яка почала повільно приходити до тями.

Нікатея зрозуміла, що лежить на чомусь твердому та сухому. Але вона не одразу почала розглядати все довкола, а спробувала дізнатися про навколишній світ за допомогою інших почуттів та рецепторів. Біль по всьому тілу посилювалася, але вона намагалася не надавати цьому значення.

Перше, що вона відчула, був їдкий болотяний запах гниючої трави, стоячої води та затхлої плісняви. Підсунувши під себе руку, вона відчула пісок та суху траву. Прислухалася: недалеко дзюрчала вода і було чутно легкий шурхіт, наче від вітру в траві. Більше нічого Нікатея не впізнала, і тому розплющила очі, піднялася і почала оглядати себе. На лобі була величезна гуля і трохи запеклої крові. Тіло боліло, і, швидше за все, було в синцях. Потім, раптово, на неї наринула хвиля безвиході та розгубленості. Лазера поряд не було, він зник. Добре, що хоч метеоритний меч був на місці, і лук зі стрілами.

Нікатея сперлася на руки і спробувала піднятися на ноги. Світ захитався в різні боки, тіло здригнулося від спазмів і її вирвало. Коли блювота припинилася, вона знову піднялася, намагаючись з відчайдушною рішучістю роздивитися все навколо. Обережно повернувши голову вона побачила болото.

Раптом щось зашаруділо в купі сухого листя. Нікатея різко схопилася на ноги і вихопила меч, розвернувшись на звук. Голова сильно закружилася, ніби хтось по ній гарненько довбанув чимось важким. Вона присіла, і тут же знову на неї нахлинула нудота. Потрібно було перечекати якийсь час. Коли слабкість минула, вона невпевненими кроками почала спускатися з пагорба, в бік лісу. Ноги тремтіли, і вона для рівноваги розставила руки вбік, уважно прислухаючись до команд, які мозок давав тілу.

Внизу Нікатея підійшла до струмка, озирнулася на всі боки, і тільки потім опустилася на коліна. Вода була трохи каламутною, але вона ризикнула трохи відпити. Потім ополоснула обличчя і сіла на траву. Сонце наближалося до горизонту. Тільки тепер Нікатея усвідомила, що перехід через портал виявився не важчим, ніж перехід з однієї кімнати в іншу. Щоправда, вона примудрилася розбити голову об одвірок, але це не смертельно. Тим більше, що Арес, її син, попереджав про це. Було дивно інше. Лише незадовго до цього вона була в Місті Семи Пірамід, а тепер сиділа біля якогось струмка, стримуючи блювоту. Вона навіть не знала, що це за світ, а лише невиразно здогадувалася. Лежачи на пагорбі у неї було бачення, в якому промайнула картина війни, горя та руйнування цього світу. Уся ця картина була реальною до дрожі, і Нікатея знала, що десь тут знаходиться її зникла сестра, принцеса Зара.