ГЛАВА 26

Наступного ранку ми стояли на балконі і споглядали, як набирає сили день.

- Нікатея, а де діти? – раптом запитав Абадон.

Він завжди питав про них, хоча точно знав, де вони знаходяться.

- В опочивальні, - відповіла я. - Вони сперечаються, хто з них старший. Так що все гаразд. Що буде з людьми, Абадоне?

Абадон насупився.

- Ти хочеш залишитися і побачити це все? - спитав Абадон, наблизившись до мене. - Ти прагнеш почути відчайдушні крики тих, хто гине у Всесвітньому Потопі? Ти впевнена, що винесеш усе це?

- Ти говориш про планетарну катастрофу?

Абадон взяв мене за руку, і електричний розряд пронизав моє тіло.

- Нікатея, я прожив мільйони років у цьому Всесвіті, - промовив Абадон. – Я бачив загибель багатьох земних рас, я бачив, як у вогні та воді гинули наймогутніші цивілізації. Я був свідком того, як помирали надії людей, і як піднімалися у вищі світи Діти Джеховиха, нашого Отця Небесного...

- Ти завжди говориш загадками, - почала було я, але Абадон перебив мене.

- А ти ніяк не хочеш осмислити мої слова, Нікатея! – голосно сказав він. – Цей світ загине, ця планета перетвориться на пустку, і такою як зараз, ти її вже ніколи не побачиш. Все зникне одного дня, пропаде під хвилями океану. Люди будуть з плачем звати Творця, але він не прийде. І ти не знайдеш притулку в цьому божевільному світі, і не знайдеш свічки, щоб прогнати пітьму. Але потім, коли повернешся на цю планету, знайдеш руїни в тих місцях, де стояли прекрасні міста і квітнули поля. Ти знайдеш тут цілі гори кісток, вибілених вітрами та морською сіллю. Але наш син, Арес, має спорудити острів спокою в оновленому світі, створити тут нову расу людей. І тоді Земля знову зацвіте після потопу.

На обличчі Абадона виникло занепокоєння.

- Ти нічого не знаєш про цей світ, принцеса амазонок. Наш благородний експеримент триває тут десятки мільйонів років, і ми ще не отримали відповіді на свої запитання. Ти хоч щось зрозуміла з того, що я сказав?

- Не впевнена, - тихо промовила я. – А ціль… яка ціль вашого експерименту? Що на вершині Піраміди? Хто керує цим нескінченним потоком?

– Це таємниця, яка ховається за межами цього світу. Ось, візьми, - сказав Абадон, і простяг мені два трикутники, накладені один на одного.

Я обережно взяла Абадона за руку.

- Я зберігатиму цей атрибут Богів біля серця, і в самому серці, до кінця своїх днів, - пообіцяла я.

- З ним ти знайдеш свій шлях, - прошепотів Абадон. – А я ще не раз здивую тебе у цьому світі...

Абадон обхопив Нікатею за тонку талію, і притягнув до себе. Принцеса обійняла його, і залилася сльозами. І хоча її плечі здригалися від ридання, але на обличчі сяяла загадкова посмішка. Вона пізнала Божество, в чиєму образі втілилися всі прагнення і сподівання цього світу.

- Щось кінчається, - промовила я, - щось завжди кінчається, Абадоне.

- Ні, щось тільки починається, - заперечив Санат Кумара. - І запам'ятай одну деталь, Нікатея.

- Слухаю тебе.

- Навчиш Ареса правити на новій Землі. Прийде час, і йому треба буде взяти до рук скіпетр та меч, для виконання своєї місії. Ти сама дізнаєшся, коли настане цей час. Ця подія вріжеться в пам’ять людей, і стане наріжним камнем всього, що потім станеться з новою цивілізацією.

- Добре, Абадоне, я тебе зрозуміла.

- Дозволь мені дати тобі одну пораду, Нікатея, - сказав Абадон. - Ніколи не забувай, хто ти така. Завжди пам'ятай, що ти принцеса амазонок, тому що в цьому твоя сила. Вдягнися у свій титул, немов у броню, і тоді ніхто не зможе нашкодити тобі. Найгірше поєднання для людини, – це скорбота та почуття провини. А тепер бери дітей, і відлітайте на планету Арістон. Мої брати, з сузір'я Ліри, вже чекають на вас. А потім, після Потопу, повернетеся на нову Землю. Я спостерігатиму за вами, і мудро вершитиму своє правосуддя… Але в майбутньому житті, Нікатея, тобі доведеться взяти на себе відповідальність за наших дітей.

- Так я знаю. Я у відповіді за наших дітей.

Нікатея при цьому якось сумно посміхнулася, але Абадон весело засміявся.

- На тебе чекає довга дорога, повна пригод, моя божественна подруго, - сказав він. – У житті завжди так буває: йдуть ті, хто хотів би залишитись, а залишаються ті, хто хотів би піти.

- Я ніколи не забуду цього часу, і тебе ніколи не забуду, - сказала я. – Ти найпрекрасніший у  всьому Всесвіті, Санат Кумара.

- Ти скоро побачиш свого батька, - сказав Абадон, ніби відволікаючи Нікатею від похмурих думок. - І прийми мою подяку за дітей, принцеса амазонок. Прощай, і нехай твій шлях завжди буде прямим та легким. Амен.

Абадон махнув рукою, і розчинився у сяйві зірок. Світ мигнув, потім ще раз мигнув…

Цієї миті, коли світ вдруге мигнув, я побачила небесне царство Отця. Під подвійним сонцем зеленів прекрасний світ, а маслянистим небом пливли білі хмари, як білосніжні вітрильники. Простір до горизонту був усіяний кришталевими палацами та храмами, - величними та казковими. Повсюди ходили  напівпрозорі люди-ангели, - мені незнайомі, але до болю рідні.