***

Недалеко від мене він зупинився, і підняв свою вузьку морду, з вишкіреними іклами. У глибині його тліючих очей проглядалася безодня, моторошний Хаос, а на темно-червоних губах виступала піна. З його горлянки вирвався низький людський сміх, він відкинув голову назад і переможно завив. Я відчувала одночасно почуття огиди, гніву та страху. Це була не тварина, а щось середнє між звіром та людиною, якийсь мутант-перевертень.

Я напружилася, зібравши в кулак всю свою волю, що залишилася, до болю стиснувши зуби. І тут мене паралізувало, я ніби перетворилася на кам'яну статую, як укопаний у землю стовп. Я не змогла поворухнути навіть пальцем на нозі. Я боролася щосили, але даремно…

- Не сіпайся, принцесо, - пробулькала тварюка, єхидно вискалившись. - Це все марно, з моїми заклинаннями тобі не впоратися. Свою непохитність і мужність залиш для інших. Якщо станеш поклонятися мені, то дозволю тобі жити далі.

Я зібрала всі сили і стрибнула назад. Але ніби вдарившись об кам'яну стіну, відлетіла від неї, і розпласталась на землі. І тут я відчула, як повітря поруч тріснуло, немов від удару гігантського батога.

У моїй голові блиснуло, у вухах зашуміли тисячі диких бджіл. «У мене, схоже, проблеми, з далекосяжними наслідками» - пробігла думка. Земля піді мною раптом затремтіла, з кущів полетіли гілки та листя. Небо осяяли три яскраві блискавки, повітря наповнилося запахом бузку та агрусу.

Звір-людина загарчав на мене, з побоюванням поглядаючи на щось, що було позаду мене. Його пазурі, довгі та гострі, наче бритви, почали рухатися в повітрі, наче кидаючи виклик комусь.

Я піднялася на ноги, набралася мужності і розвернулася в півоберта. У повітрі виникло яскраве золотисте сяйво, яке розросталося, і ставало все яскравішим та яскравішим, приймаючи контури вершника на білому єдинорозі. Від нього виходив потік якоїсь могутньої сили, яку я відчувала кожною клітинкою свого тіла, усією своєю істотою.

На єдинорозі сидів Золотий Хлопчик, із стародавніх міфів: високорослий, стрункий і безбородий, одягнений у золотистий одяг, що щільно облягав його тіло. Широкий пояс, прикрашений дорогоцінним камінням переливався, грав відблисками в сонячних променях. На його поясі висів золотий меч. Засмагла шкіра говорила про те, що він багато часу проводив на відкритому повітрі. Його сплутане волосся, що збігало до самих плечей, було біле, немов перший сніг на схилах гір. Риси ліріанців було не сплутати ні з чим: загострене підборіддя, невеликий рот, величезні волошкові очі з золотистими іскорками. Його посмішка була відкритою та чарівною. Було, щоправда, у ньому щось таке, що відрізняло його від звичайних людей. Але це було несуттєвим.

Хлопчик граційно зіскочив із білого єдинорога. На його обличчі все ще грала ледь помітна посмішка. Звір знав хто це, і тому завмер у нерухомості.

- Вітаю тебе, Верховний Хранитель Землі, - пробулькала тварюка. – Я пам'ятаю наш договір.

- Згідно з нашим договором, ти не маєш права з'являтися в цьому світі, Беліале, - промовив Хлопчик. - Чи ти поплутав виміри?

Звір загарчав, очі його блиснули злим вогнем.

Посміхаючись, Хлопчик витяг з ножен золотий меч. Вдалині почулися звуки мелодії сфер. Беліал завмер, і почав судорожно озиратися на всі боки.

Вони з'явилися з усіх чотирьох сторін світу, – шарвари, ангели-охоронці Землі, підопічні Хлопчика.

Перший архангел - Владика Півночі, був на жовтому коні, і на його щиті грали золоті сонячні промені. Другий архангел – Владика Півдня, на блакитному коні, із сапфіровим щитом. Третій архангел - Владика Сходу, одягнений у срібло, з перламутровим щитом. Четвертий архангел - Владика Заходу, на кроваво-червоному коні, з кораловим щитом. Копити коней не торкалися землі, і їх супроводжувала наростаюча музика, яка ставала все голоснішою і голоснішою. Архангели натягли поводи, притримуючи своїх коней, що застигли у повітрі.

- Чому збираються Хранителі Землі? – нервово запитав Беліал.

- Вони прийшли за твоїми останками, - посміхнувшись, відповів Хлопчик. - Непотрібна тобі ця принцеса, Беліале, вона належить Землі. І не дано тобі заперечувати мої закони, та шляхи їх застосування. Порушити їх ти зможеш лише перемігши ці Чотири Сили, цих моїх архангелів.

- Я не піду зараз проти тебе, Лорд-Бог Землі, - протрубив Беліал . – Я не дитина, щоб гратися в такі ігри. Я знаю, що буду переможеним у цій битві, бо ніхто не може посперечатися з тобою силою.

Хлопчик посміхнувся.

- Мерзотна ти істота, Беліале.

– Знаю, і постійно підтримую цю репутацію.

Плечі Хлопчика затремтіли від сміху, але ненадовго. Він наблизився до звіра, і в його волошкових очах спалахнула загроза.

- Вважай себе щасливчиком, Беліале. Тому що Закон Єдиного не дозволяє мені спалити тебе.

- Моє везіння сьогодні не знає кордонів, Санат Кумара, - пробулькав звір. - Чи мені дякувати Володарам Карми?

- Беліале, ти зараз схожий на дитину. Може тебе загорнути в пелюшки, і полоскотати п'яти?

- Ти ще заплатиш за ці слова, Хранитель Вічності, - закотився булькаючим злісним сміхом Беліал. – Цей світ заплатить! Ще прийде мій час!

- Так, прийде той час, Беліале, коли ми поміряємось з тобою силами у відкритому бою, за цей світ. Але це буде не скоро, а зараз забирайся з моїх очей, сьогодні ти програв.