***

Дивно, але ніхто з бунтівниць не намагався втекти. І я точно знала, що не вірність Глорії утримувала їх. Вони знали, що їхню злочинну змову викрито, і тепер вони були поза законом: ізгої, позбавлені всього, чого так пристрасно прагнули, і до чого йшли. Можливо, саме ця безвихідь і наповнила їх люттю, яка трансформувалася в очікування смерті. Але, за якусь мить, вони зуміли дуже швидко перебудуватися в дві шеренги.

Ми утворили шахматний стрій навпроти них. Вся увага Вагнеси була зосереджена на дальньому кутку, на Глорії.

- Не спокушайся, Глоріє! - крикнула Вагнеса. – Ти зараз жалюгідна та смішна, твоя мрія про царську корону розчинилася в повітрі. Це реальність, і я в ній принцеса амазонок, а ти – лише різновид огидної істоти. Добре подумай верхньою частиною свого тіла: якщо щиро розкаєшся, то, можливо, житимеш. Розведи руки і кинь меч на підлогу, не примножуй своїх злочинів!

- Єдиний мій злочин у тому, що я хотіла вирватися з-під опіки твоєї матері! - хрипким голосом крикнула Глорія. - Я зневажаю вашу родину, Вагнесо! Людина не хотіла мені повірити, вона навіть не захотіла мене вислухати! Тепер я несу в цей світ істину!

- Я розчарую тебе, Глоріє, - відповіла Вагнеса. – Твоя істина – це гидотна омана, і вона становить загрозу цьому світу. А ти ще дурніша, ніж я передбачала. З цього приводу я маю чудову історію. Хочеш послухати?

Проте Глорію історія Вагнеси не зацікавила. Її очі говорили про те, що вона сильно нервувала. Її страх зростав від розуміння того, що вирватися з підземелля їм не вдасться. Через мить вона побігла на Вагнесу.

Я й раніше не раз бачила сестру в бою, але такої – ніколи. Її рухи були вивіреними і твердими, і зараз вона була абсолютним бійцем, образ якого вона творила багато десятиліть. У цьому смертоносному танці її ноги і руки здавались однією розмитою плямою. Вона виконала безліч смертоносних випадів, але жодного разу не зачепила Глорію. Бо та теж була лепська, вона була досвідченим воїном.

Але момент істини настав дуже швидко. Метеоритний меч Вагнеси пройшов крізь срібну кольчугу Глорії, наче її зовсім і не було. Як і слід було очікувати, наслідки для останньої виявилися невтішними. Вагнеса провернула меч у її серці, і зловтішно посміхнулася.

- Мої вітання, Глоріє, - прошипіла вона. - Ти отримаєш бажану владу, до якої так довго йшла, но це буде у пеклі…

Глорія вхопила ротом повітря, закашлялася кров'ю. Вона спробувала щось крикнути, але все, що їй вдалося видавити з себе, - це жалюгідне булькання. Вона відсахнулася, хапаючись руками за меч, який проткнув її. Очі її закотилися, і вона впала на землю, сіпаючись у конвульсіях. Різким рухом Вагнеса відтяла їй голову, зробивши удар милосердя. Потім вона дала відмашку своїм амазонкам.

Амазонки Легіону розступилися, і жовтувато-білі плями метнулися вперед, обрушуючись на передню шеренгу фанатичок. Погрозливо рикаючи, тигриці носилися навколо них, завдаючи смертельних ударів кігтистими лапами. Лунав хрускіт кісток та звуки плоті, що розривалася. Багато хто був убитий та покалічений, все навколо забризкалося кров'ю. Після цієї бійні тигриці, як за командою, забігли за шеренгу Легіону.

У всіх фанатичок, найімовірніше, виникло непереборне бажання знайти своє щастя в іншому місці. Деякі з них поспішно опустили свою зброю, підняли руки. Але було вже запізно. Перша шеренга Легіону Білих Дам підняла луки, і їхні стріли знайшли свої цілі. Жодну срібну стрілу не було випущено задаремно.

- Вони, мабуть, колись були добрими амазонками, - промовила Луїза, перекидаючи лук за спину. – Тому й протрималися досить довго.

- Тільки швидко бігати не вміли, - підхопила Еліза. - Ідемо звідси, тут стає холодно.

Бій у підземеллі дав нам максимальний результат, ціною кількох поранених. Він був розіграний повністю за нашими нотами, але насолоди від цього я не отримала.

Навколо стояв дивний запах. Цей запах мав солонуватий присмак, присмак крові. І солоними були мої сльози, які повільно стікали по щоках. Фанатички не мали жодних шансів на перемогу, і вони знали це з самого початку.

Це не можна було назвати бойовими діями. Це суперечило всьому, чому мене вчили, і до чого готували все життя. Все це було схоже на жорстокий жарт богів, які впивалися людськими стражданнями. У мене з'явився жаль і до себе, і до своїх бойових сестер.

По всьому підземеллю валялися порубані, понівечені тіла амазонок Глорії. До мого горла підступила нудота. Але не це робило кошмар жахливим, мій жах був у безчесті. Ким би ці фанатички не стали, але раніше вони були нашими сестрами по зброї. Нас погнали назустріч один одному, назустріч смерті. Нас погнали безликі істоти – атлантські чаклуни.

- Вони не заслужили такої долі, - сказала я сестрі, що підійшла. – Їхня смерть, - це ганьба для всіх нас.

Вагнеса нічого не відповіла, вона не могла відповісти.

- Я хотіла б повернути все назад, повернутися в минуле, переграти все, - сказала я сестрі, взявши її за руку. - Вагнесо, я більше не граю в такі ігри.

- Більше жодних ігор, - серйозно промовила Вагна. - Вирушаємо додому, тут все закінчено.

Вагнеса з тривогою подивилася на свою молодшу сестру, від якої йшла хвиля болю та співчуття. Вона з подивом зрозуміла, що військова служба для Нікатеї закінчилася у ці секунди, і вона закінчилася назавжди. На ментальному рівні Вагнеса відчула рішення Нікатеї. Вона вже знала, що її сестра більше не візьме меча до рук…