***

Праворуч, на північ від міста Бардо, височіла стара занедбана фортеця. За нашими відомостями, фанатички Глорії були десь у тому районі.

Фортеця виявилася такою ж занедбаною і порожньою, як і фанатички Глорії. На центральній площі височіла величезна споруда, храм-піраміда.

- Ця фортеця має ім'я? - запитала я у Вагнеси.

- Коли я була ще дівчинкою, її називали Фортецею Прокажених, - відповіла сестра. – Але вона, скоріш за все, офіційно називається якось інакше.

Виїхавши на площу, перед пірамідою, ми відчули раптове запаморочення та слабкість. Наче зверху на нас тиснула сила величезної могутності. Я обвела поглядом площу, і мимоволі проникла під землю, все глибше та глибше. Я побачила безліч скелетів, які знаходилися під пірамідою. Ще там були підземні тунелі та якісь приміщення, і там було щось дуже зле та сильне.

Двері храму-піраміди, розмальовані потворними символами, зі скрипом відчинилися. Амазонки Легіону, напружено вдивляючись у темряву, повільно та обережно почали заходити всередину. За дверима був величезний зал, стіни якого були вкриті слизом та мінеральними відкладеннями. Яскраві промені наших ліхтарів розігнали павуків та жирних хробаків по темних кутках. Тут усе давно розсипалося, окрім базальтового вівтаря по центру, з червоними прожилками. Зображення інопланетних «кліщеногих», які покривали цей жертовник, робили його ще страшнішим. Тут було холодно та порожньо, якщо не брати до уваги кількох ржавих металевих лав по периметру. Крізь вузькі щілини в стінах в зал падали косі промені світла. У сирому застояному повітрі пахло страхом та смертю, відчувався сирий сморід розкладання. І ще відчувався слабкий запах немитих тіл, який говорив про те, що тут нещодавно хтось був.

Вагнеса дала сигнал усім зупинитися, і кивнула на двері, зліва від нас. Еліза махнула їй у відповідь, вказуючи на маленький ножик, застромлений у щілину між блоками. Це була відмітка від нашого агента, з оточення Глорії, що означало, що в ці двері зайшов її загін.

Я обернулася і подивилася на наших амазонок. Обережно крадучись, вони парами прямували до арочного проходу, тримуючи підняті мечі обома руками. Їхні мускулисті тіла приховували облягаючі шкіряні обладунки, прикрашені срібними накладками та рідкісними шкурками. Я відчула навколо себе вібрацію психічної енергії, яку амазонки вливали у свої мечі, зливаючись із ними в єдине ціле. Так проходив обряд витонченої військової майстерності, входження до бойового трансу.

По кам'яній галереї, що спускалася вниз, ми тихо підійшли до підземної зали. У задушливому повітрі стояв терпкий запах якихось дивних сумішей.

Ми зупинилися біля входу в зал, у тіні галереї. Легіон розтягнувся по всій галереї, очікуючи команду Вагнеси. А в залі, в цей час, якісь створіння, що раніше належали до роду амазонок, на всю горлянку виводили мантричні піснеспіви. Понад десяток оголених, вимазаних кров'ю амазонок Глорії проводили магічний обряд атлантських чаклунів. Вони танцювали навколо кам'яної ями, в якій сиділи скуті ланцюгами та закривавлені чоловіки. У ніс ударив запах крові і сморід екскрементів. Мені довелося стриматися, щоб не кинутися вперед. Все це нагадало мені мерзенний сюжет з дитинства, коли я потрапила в трущоби Бакстера. Вагнеса стиснула мою руку, і заперечливо похитала головою.

Раптом до зали увійшла сама Глорія. Жриця зупинилася біля краю ями, і вилила на бранців якусь рідину з глечика. Ті болісно закричали, коли отрута почала роз'їдати їхні тіла. Глорія почала читати заклинання мовою атлантських чаклунів, а оголені дівчата корчилися і кричали в екстазі. Це був обряд некромантії чаклунів Атлантиди.

Підлога під нашими ногами здригнулася, ніби по ній тупнули гігантським чоботом. Зі стін та стелі посипалося каміння, а повітря скаламутилося від пилу.

– Я відчуваю джерело потужної сили, – прошепотіла Вагнеса. – Ми побачили достатньо, тепер наш вихід. Я цього моменту чекала багато років.

Вагнеса кивнула головою і різко вдарила мечем по кам’яній стіні, що було сигналом до атаки.

– Тут імперська охорона! – проревіла Вагнеса громовим голосом. – Ви всі звинувачуєтеся у зраді!

Легіон кинувся вперед, оголюючи мечі. Фанатички були збентежені, але також вихопили зброю. У перші секунди вони не знали, що робити. До того ж, на відміну від нас, вони були звичайними шалавами, які втратили свою незайману магічну силу в тілесних втіхах.

Одна з фанатичок підбігла і замахнулася на мене, але я знесла її голову мечем. Ця мить була шоком для мене, але він одразу ж минув. Боковим зором я спостерігала за розмитим силуетом Вагнеси, що кружляла в бойовому танці. Широким махом меча вона перебила шию одній з опоганених, потім крутнулася навколо своєї осі і роздвоїла наступну, від голови до таза. Її меч крутився так швидко, що я ледве могла розгледіти його. Спис чергової противниці розпався на дві частини, а описана мечем вісімка Вагнеси залишила по собі порубане на шматки її тіло.