***

З наметів почали вискакувати амазонки, із мечами в руках. Деякі в спідній білизні, але з мечами.

Пролунали люті викрики, дивною булькаючою мовою. З десяток величезних постатей рушили до центру табору.

Безшумно, мов тінь, я ковзнула в темряву. Мені згадалося, як у дитинстві я грала з Валіусом у схованки: підбираєшся до нього ззаду, щоб він тебе не почув, і кладеш йому руку на плече. Ось тільки з Темними грати у схованки якось не хотілося, а тим більше класти руку на плече.

Назустріч мені рухався один із Темних. На перекошеній від злості морді, схожій на вовчу, горіли порожні глазниці, що випромінювали таку ненависть, що в моєму животі з'явилася нудотна слабкість. Волосаті, загострені вуха безперервно тремтіли. І тут вовча посмішка перетворилася на гарчання, і Темний кинувся на мене. Важко було повірити, що така величезна тварина здатна рухатися так швидко. Мій меч пройшов крізь ребра Темного і уткнувся в хребет. Той відскочив назад, і замість того, щоб звалитися на землю, знову рушив на мене. Сліпучий розряд, що спалахнув поруч, пройшов крізь тварюку, його відкинуло на кілька кроків, і за мить він спалахнув, мов смолоскип.

Але, за кілька метрів від мене, вже крутився навколо своєї осі інший Темний. Його тіло, від плечей до колін, покривала чорна кольчуга з шипами, а в руці виблискував кривий меч. Мені в ніздрі вдарив сморід козлячої шерсті, із запахом людського поту. І, крім того, в його очах зяяла мертва порожнеча, яка сковувала крижаним страхом. Від нього виходив зловісний запах смерті, який пригнічував волю. Я так злякалася, що аж відчула сльози в куточках очей. І тут раптом якась сила відкинула мене на землю, придавила до землі.

В останню мить я помітила чорну тінь у повітрі, що майнула, немов стріла. Бойова тигриця в стрибку вдарила лапою так по голові Темного, що той відлетів далеко вбік. У польоті він видав такий пронизливий крик, що в мене здибилося волосся на голові. Темний упав додолу, потім спробував підвестися. Тигриця у стрибку зависла над ним, але Темний встиг виставити перед нею свій кривий меч. Від потужного удару лапою його голова відлетіла вбік, але сама тигриця цієї ж миті наткнулася на його меч.

Ліворуч від мене виконував свій танець меч Ясної, залишаючи в повітрі вогняні розводи. На неї рухався Темний, з важким мечем у руці, що нагадував косу. Ясная заспівала заклинання, і яскрава стріла полетіла в його бік. Але нищівна енергія розлетілася біля його тіла, ніби вдарившись о невидиму стіну. Я зробила глибокий вдих, і, піднявши лук, випустила срібну стрілу прямо йому в голову. Тварина заревіла, видаючи крик болю та звірячої люті. За мить його крик змінився хрипом і булькотінням, і величезна туша завалилася на спину. Ясная підскочила до нього, її меч просвистів у повітрі і відтяв йому голову. Чорна рідина бризнула з шиї, немов фонтан отрути. Темний завив і вибухнув хмарою чорного туману, розвіявшись у просторі. Він просто зник…

Все довкола мерехтіло та літало: амазонки, Темні та тигриці. Нічне повітря дзвеніло від ударів мечів. По три-чотири амазонки насідали на одного Темного, ухиляючись від їхніх кривих мечів. А тигриці ні з ким сьогодні не гралися, сьогодні вони вбивали. Вони відсікали Темних від амазонок, збивали їх з ніг і відгризали голови. Тигриці робили це ритмічно, хоч і самі зазнавали втрат.

Згодом настала тиша, в таборі не залишилося жодного живого Темного. Але один із Темних таки почав тікати, і тигриці погналися за ним. Він спробував з допомогою магії злитися з ніччю, але він не знав одного: ніч – це простір для полювання бойових тигриць, а магія на них взагалі не діяла. І вже за мить Аша, ватажок зграї, видала з темряви переможне звіряче гарчання про кінець битви, яке рознесло вітром по далеких куточках імперії. Але не було честі в цій битві з нечистю, не було в ній слави та тріумфу.

Недалеко від себе я побачила лежачу Вагнесу, яка намагалася якось піднятися, на тремтячих ногах. Було чути, як хтось голосно вибльовує вечірню їжу. Жеребці судорожно смикалися на напружених ногах, дико крутячи очманілими очима. Еліза застигла як статуя, і так сильно стиснула рукоять меча, що той аж тремтів у її руці. Праворуч одна з амазонок так продавила пальці у своє обличчя, наче хотіла вирвати з очей те, що побачила. Дехто озирався, ніби приглядав, куди тікати. Всі ще були в шоці, від минулих подій…

Ледве шкутильгаючи, до мене підійшла Вагнеса. На її мечі темніла кров, упереміш із шерстю. Вона здригнулася і повела плечима, схиливши голову набік.

- Ми живі, Ніка, - тихо промовила вона. – Тепер треба зцілити тих, кому необхідна наша допомога.

Я подивилася на неї.

- Ти зустрічалася з ними раніше?

- Так, це Стражники Пекла, діти пітьми, уособлення вічного зла, якими керують атлантські чаклуни. Темні дуже небезпечні... були небезпечні…

Амазонки зносили до вогнища загиблих та поранених. У бою загинуло три тигриці і чотири амазонки.

До нас підійшла Ясная.

- Поранені тигриці пішли в ліс, - промовила вона. – Там вони самі себе вилікують. Вони врятували багатьох із нас, врятували від явної загибелі. Вони зробили все, що в їх силах. Все, що змогли…

- Вони виконали свій обов'язок, от і все, - відповіла Вагнеса. - Як кожна з нас, в цьому бою.

Потім ми ще довго сиділи біля вогнища, до самого ранку. Коли мій живіт забурчав від голоду, то я внюхалася в потоки вітру, сподіваючись, що хтось у таборі додумається приготувати сніданок. Але пахло не їжею, а тілами людей: живих та мертвих. Ще пахло тигрицями і кінським потом.