ГЛАВА 17

Благородне сімейство Глорії відігравало значну роль у правлячій  ієрархії імперії амазонок, і проживало в північному секторі міста. Їхній палац, оточений мерехтливою гранітною стіною, гордовито височів над іншими будівлями, на околиці Бакстера. І як будь-яка вища жриця, Глорія мала власні сили самооборони, щоб захищати себе у разі заворушень чоловіків. Глорія мала у своєму підпорядкуванні підрозділи войовничих амазонок.

Зараз у місті стояла глибока ніч, оповита хмарами, що низько висіли над землею. Всюди була абсолютна темрява, а з півночі віяв холодний сирий вітер. Найближчі квартали, навколо палацу Глорії, заповнили амазонки Легіону Білих Дам, і методично брали його в кільце, з усіх боків.

- Мені починає здаватися, ніби наше чудове місто знаходиться на дні бочки з отруйними зміями, - звернулася я до Вагнеси, коли ми давали розпорядження амазонкам до штурму.

- Якщо це й так, то ми найотруйніші з цих змій, - з посмішкою зауважила сестра.

За дві години до світанку, по воротах будинку Глорії завдали потужного плазмового удару, який повністю зруйнував їх. Повалив густий чорний дим, який піднявся величезним стовпом, трохи нахиляючись убік. Запалали акуратно підстрижені фруктові дерева, почала плавитися метало-пластикова огорожа.

Простір навколо фортеці заворушився, наче потривожений мурашник, амазонки Легіону пішли на штурм.

Я, зі своєю групою, побігла кам'яною доріжкою, що вела до службового входу. Еліза повела своїх амазонок в обхід палацу.

Коли ми зайшли в будинок, там було тихо та темно, електропостачання було пошкоджено ударною хвилею плазмового удару. Стінні панелі почорніли і оплавилися, а в коридорах клубочився дим і іскрилися дроти. У деяких кімнатах ми знаходили тіла мертвих амазонок, які попали під прямі удари плазми. Кожен наш крок віддавався хрускотом битого скла і штукатурки, що обсипалася.

З далекої кімнати до нас долинуло здавлене дитяче ридання. У переляканого хлопчика-пажа перехопило подих, коли промінь мого ліхтарика висвітлив його обличчя.

- Заспокойся, хлопчику, - ніжно промовила Луїза, із-за моєї спини. – Де Глорія, твоя господиня?

Хлопчик здригнувся при згадці цього імені. Він знову заплакав, а трохи заспокоївшись, промовив:

- Коли світло відключилося, вони всі побігли до потаємного тунелю.

- Ти можеш показати нам дорогу?

Хлопчик підвівся на ноги, але все його тіло тремтіло від страху. І було незрозуміло, кого він більше боявся, нас чи Глорію.

Коридор, яким повів нас хлопчик, був суцільно покритий битим склом і плямами крові. Тяжкі броньовані двері, що вели в тунель, перегородили нам шлях.

Фанатички Глорії чекали на нас, і цілком виправдали своє поганюче прізвисько. Перша з наших амазонок загинула, як тільки ми підірвали двері і увійшли до величезної зали. Її вбив постріл з автоматичної рушниці, настільки потужний, що в мене заклало вуха. Заряд вдарив їй в голову, і зніс її повністю. Її тіло впало на підлогу, викидаючи потоки крові, наче поливальний шланг. Другий постріл розніс арочну колону праворуч від мене. Третій постріл збив з ніг Луїзу, відрикошетивши від її нагрудної сталепластикової пластини.

Незважаючи на повну бойову готовність та обережність, наша група була захоплена зненацька. Ніхто в імперії, крім Легіону Білих Дам, не мав на озброєнні автоматичних вогнепальних гвинтівок. До цього часу ми були в цьому впевнені, поки по нас не почали стріляти.

До зали, з інших бокових дверей, почали забігати амазонки з групи Вагнеси. Розлючені войовниці на бігу натягували тятиви, і срібні стріли пронизували амазонок Глорії, пробиваючи їм горла та голови.

Серед колон лунали крики, стогін та брязкіт металу. Фанатички Глорії оборонялися проти фурій цариці, - які мерехтіли перед ними, з прихованими вуалями обличчями. Білі Дами стрімко пересувалися серед колон, завдаючи смертельних ударів короткими мечами та списами. Я також була розлючена, і завдавала ударів, стискаючи метеоритний меч обома руками.

Якоїсь миті невидима сила штовхнула мене в плече, сталепластиковий наплічник хруснув від удару, а я ледве втрималася на ногах. Наступної миті я розвернулася, і виставила меч над головою. Клинок прийняв удар, і уламки ворожого меча розлетілися в різні боки. В той же момент я пригнулась, і з силою вдарила противницю ногою так, що вона відлетіла до стіни, розбивши хрупкі мозаїки на стіні.

Фанатичка схлипнула і сповзла по стіні, опустивши голову на груди. Я опустила меч, і одним плавним бічним рухом завдала удар милосердя. Голова зрадниці покотилася по підлозі.

З закривавленим мечем, у правій руці, я повільно обернулася кругом. Підлога в залі була залита кров'ю, і посипана битим склом. У глибині зали ще чулися окремі крики, та рідкісні удари мечів. Вздовж стіни повзла одна з фанатичок, обома руками намагаючись утримати кишки, що вивалювалися.

Я рушила по периметру правої стіни, уважно оглядаючись, поки не замітила прихованих дверей. За ними були гвинтові сходи, що вели вниз.

- Це схоже на пастку, - почув я голос Вагнеси позаду. - Ідея спуститися вниз мені зовсім не подобається.

Її слова повністю збіглися з моїми думками.

- Тут щось не так, – відповіла я сестрі. – Комусь дуже хочеться, щоб ми увійшли до тунелю.