ГЛАВА 16

- Ніка, я маю вибачитися перед тобою, - крізь сон почула я голос Вагнеси. - Пробач мене, я ледь не занапастила свою єдину сестру.

Я повільно розплющила очі, і тихенько пирснула від здивування.

- Ти тут ні до чого, я сама змусила тебе взяти мене з собою.

- Але я не повинна була погоджуватися, - заперечила сестра. - Прийми, будь ласка, мої вибачення. І пробач, якщо зможеш…

- Якщо ти про рану, то вона загоїться, - промовила я. – Але який цікавий я здобула досвід.

Вагнеса посміхнулася.

- Я тебе почула, і як тільки повністю встанеш на ноги, то обов'язково вліземо в чергову купу лайна, яке називається досвідом.

- Вагна, а козодої не такі вже й безсмертні, - зауважила я.

Сестра розгублено посміхнулася. Вона зрозуміла, що я мала на увазі.

- Так, Ніка, вони не безсмертні. Але я маю сумнів, що це гарна ідея…

- А козодой тигриці не дуже сподобався.

- Вони смердять собачатиною, а Аша собак не любить, - відповіла Вагнеса. – А я, власне, зайшла озвучити прохання матері. Вона хоче поговорити з нами.

Після бою з козодоями пройшло вже більше двох тижнів, і завдяки магічним лікам Брони, я відчувала себе майже здоровою.

- Вона намагається розібратися в обставинах нашої останньої пригоди, - продовжила сестра. – Вона хоче вивідати наші приховані грані життя, хоче дізнатися про наші мотиви.

- У мене один мотив, - відповіла я. – Гарна битва залишає яскравіший спогад, ніж рік життя в цьому нудному палаці.

Вагнеса схвально кивнула.

- Постарайся бути ввічливою з матір'ю, Нікатея. Все ж таки вона цариця.

- Порада хороша, сестрице, - відповіла я. - Але я стала старшою, мудрішою і обережнішою. Хоча, це одне й те саме. Подай мені одяг.

Незабаром ми безшумно підходили до царського кабінету. Як старша за віком, Вагнеса першою відчинила двері, і з порога пішла в наступ.

- Ви бажаєте покарати нас, матінко? Понад те, що ми вже отримали?

Цариця зло подивився на дочку через плече. Але її погляд залишався у тіні.

- Не роззявляй рота, якщо до кінця не впевнена, що збираєшся сказати! - гаркнула вона. – Покарати вас? Даже не збираюся. Так що там сталося у підземеллі?

– Це була цікава битва, – відповіла Вагнеса. - Ми билися гідно, матінко, але не досягли своєї мети. Ми зазнали поразки.

Мати пройшла в кінець кабінету, і вмостилася на свій позолочений трон, - з невизначеним виразом обличчя. Цариця завжди володіла своїми емоціями та почуттями. Але зараз вона вагалася, мов дівчинка, яка втратила свою улюблену іграшку, і не знає, де її шукати. Вона, стара амазонка, пропустила таку битву, про яку мріяла все своє життя?!

- І ця дурепа командує Легіоном Білих Дам, моєю особистою охороною?! - зненацька закричала цариця. – Навіщо ти взяла хвору Нікатею з собою, у підземні тунелі? Ти що, остаточно з глузду з'їхала? Краще б мене взяла…

- Може, ти й маєш рацію, - огризнулася Вагнеса, - я трохи збожеволіла.

- Ви, мабуть, надто шуміли, коли пробиралися вглиб підземелля, - вже спокійно зауважила цариця. - І ти, як і раніше, не знаєш, що знаходиться в Залі Скарбів? Твоя цікавість закінчиться трагедією, Вагнеса. Тобі недостатньо було того, що в молодості ти поклала там півсотні моїх найкращих амазонок? Я забороняю тобі надалі спускатись у світ козодоїв. Це стосується і тебе, Нікатея.

Я стояла, розкривши рота. Оце так сімейна новина.

Вагнеса мовчала. Потім зітхнула і промовила.

- Не так все просто, матінко. Я маю жахливе передчуття, що козодої в Залі Скарбів ховають щось дуже важливе. І якщо ми дізнаємося що, то зможемо змінити цей світ.

- Ти не мала брати з собою Нікатею, - повторила цариця.

- Матінко, ти ж знаєш її не гірше за мене, - огризнулася Вагнеса. – У Нікатеї жахливий характер, схожий на твій. Якби я їй відмовила, вона спробувала б проникнути туди самостійно. Якщо вона щось задумала, її не зупинити.

Цариця зітхнула, і схвально кивнула. Вони обговорювали мою персону так, ніби мене тут і не було. Оце так родичі…

- Так, ми досі не знаємо, що приховують у тій залі козодої, - сумно проговорила цариця.

- Не знаємо, - сумно зауважила Вагнеса. – Але колись дізнаємося, це питання часу.

- Не за мого життя, доню, - сказала цариця. – З цієї хвилини я накладаю заборону на контакти з козодоями!

- Хай буде так, моя царице! - рапортнула Вагнеса. - Слухаю і підкоряюся, і Нікатея разом зі мною.

Мати схвально кивнула, і перейшла на другу тему:

– Еліза повідомляє, що в імперії дуже неспокійно, Глорія готує змову проти мене. У касті вищих жриць я не довіряю нікому, тому маю надію тільки на вас. Слухайте, дивіться і дійте з обережністю. Якщо у вас з'явиться хоча б тінь підозри, про чиюсь участь у злочинних діяннях, одразу доповідайте мені. Домовились?

- Добре, матінко, ми будемо обережними, - відповіла за двох Вагнеса. – А зараз дозволь нам піти.