ГЛАВА 15

Нікатея розплющила очі і посміхнулася сестрі, що сиділа на краю її ліжка, у царському палаці.

- Знову про щось мрієш, у своїх снах, - сказала Вагнеса.

- Мені наснився Валіус.

- Я здогадалася, - сумно посміхнулася сестра. – Ці спогади псують тобі життя.

- Нічого подібного, - відповіла я. – Моє життя псує спогад про в'язницю, та що у козодоїв. Мені ночами сниться та смердюча камера, і я щоразу прокидаюся у холодному поту.

- Ти маєш знати, Нікатея, що у козодоїв колись була своя планета, - тихо промовила Вагнеса. – Вони були Титанами Мудрості, із сузір'я Веги. Але в давнину, якась частина з них, своїми експериментами, спотворила свій генетичний код, і вони перетворилися на кровожерливих мутантів. Потім їх брати – мудрі Титани Веги, помістили їх в підземні світи Землі. А згодом і вони самі оселилися у наших підземних світах, щоб контролювати і стримувати своїх колишніх братів, які перетворилися на козодоїв. Тисячоліттями люди мирно співіснували з ними на Землі, кожен йшов своєю дорогою, і не заважав іншим. Але, як свідчать останні події, щось пішло не так…

Я зіщулилася, ніби на холодному вітрі.

- А які у козодоїв можливості?

- Поняття не маю, - відповіла Вагна. – Але деякі з них мають здатність переміщатися крізь виміри. Вони, якимось чином, впливають на простір, у певних часових точках. Користуючись цими здібностями, вони збирають артефакти на всіх планетах нашої Галактики.

- Цей їхній інтерес мені зрозумілий, - промовила я. – Але навіщо вони збирають людські душі? Для якої колекції?

- Мені також нетерпиться дізнатися, навіщо вони збирають людські душі, - з підозрілою посмішкою зауважила Вагнеса. – І я не можу пробачити їм те, що вони образили мою сестру, я з цим не зможу жити. І взагалі, коли у козодоїв стільки прихованих таємниць, параноя стає моєю професійною хворобою.

Я подивилася на Вагнесу впритул. Невже сестра пожартувала? Багаторічне спілкування з нею не раз переконувало мене, що сестра зовсім позбавлена почуття гумору. І зараз, судячи з виразу її обличчя, у її словах не було й натяку на жарт.

- Чудовою буде мелодрама, - засміялася я. – Нашу загибель оплакуватиме вся імперія. І ніхто навіть не здогадається, якими дурепами ми були. Хотілося б знати, як ти збираєшся режисерувати цю виставу?

- Заткнися! - підвищила голос Вагнеса. - Ти підеш зі мною? Чи будемо голосувати?

Я зітхнула.

- Звичайно піду. Я не переживу того, що ти робитимеш всякі дурниці без мене. Дуже хочеться подивитись, чим це все закінчиться. Та й після того, що вони намагалися зробити зі мною, я просто зобов'язана їх провідати.

- Ніка, подумай добре, - промовила Вагна. – Ми ризикуємо влізти у великі неприємності, а ти ще до кінця не одужала. Я можу взяти із собою Елізу.

Від нетерпіння сутички в мене забурчало в животі.

- Твій план – це суцільне безумство, - відповіла я. – І тому мені він подобається. Зробимо новий генетичний експеримент, замінимо рога козодоїв на віслючі вуха.

- Вівця проблеяла свою згоду, не знаючи, як спритно її обстригли, - вже в дверях пожартувала сестра. – Завтра, перед світанком, висуваємось до наших віслюків. І нікому ні слова про нашу авантюру. Якщо мати дізнається, то її вереск почують в Атлантиді.

- Домовилися, сестричко, - погодилася я. – Зустрічаємось у стайні, біля коней.

За кілька годин до світанку, дві принцеси амазонок інкогніто виїжджали з міста. Далекі гори у нічній темряві виглядали зловісно. Дивлячись на них, я відчувала дивну пригніченість, яка розчиняла всяку надію на успіх операції. За горами було стародавнє лемурійське місто, яке асоціювалося у мене зі зловісними зомбі та козодоями.

- Я маю відкрити тобі свою маленьку таємницю, Нікатея, - тихо промовила Вагнеса, коли ми їхали поруч. - Це було задовго до твого народження, і тоді ми  намагалися проникнути в підземний світ козодоїв. Але козодої чекали на нас біля входу в Зал Скарбів, де приховували щось дуже важливе і цікаве. Ми тоді відступили, щоб не загинути. Ми тоді просто ганебно втекли. Може, саме там зберігається секрет їх могутності та безсмертя.

– А нам це навіщо?

– Мені це цікаво. Ти заперечуєш?

– Я сама погодилася на цю авантюру, чого мені тепер заперечувати.

- Ну й гаразд, - сказала Вагнеса. - Тоді пускаємо коней у повний галоп.