***

Коли вони підійшли до нас впритул, їхні нелюдські очі, не моргаючи, дивилися на нас. Величезні і без білків, вони були кольору морської хвилі, - суцільний синьо-блакитний простір.

- Вагнеса? – замість привітання промовив їхній ватажок, назвавши мою сестру по імені.

- Абріас? – у відповідь запитала Вагнеса.

Ватажок кивнув головою, підозріло оглядаючи наші мечі.

Дівчина деякий час дивилася на нас із цікавістю, потім посміхнулася.

- Мені приємно бачити легендарних амазонок, - мелодійним голосом заспівала вона. - Я Аріта, дочка Ная. З часів останнього Потопу ми рідко мали гостей з роду людського. Чому ви тут, прекрасні амазонки?

- Темні Сили прокинулися, - відповіла Вагнеса. - Від них не сховаєшся ні в небі, ні на землі, ні під водою. Ми шукаємо захисту від них. Нині ж нам потрібно додому, на острів Горгад. Ми сподіваємось на вашу допомогу.

- Ви вражаєте мене, люди, - промовив їхній ватажок. – Я не можу говорити за всі морські цивілізації, але нас розділяє не так багато, як прийнято вважати в цьому світі. Але, все-таки, океан не для людей, ми доставимо вас додому.

На знак подяки ми схилили голови.

Народжений магією туман накрив все довкола. Океанські хвилі загули, завихрилися піною, і за мить ми вже були в сріблястій кулі, яка злетіла в повітря. Скільки часу проходило наше переміщення, визначити було неможливо. Але невдовзі ми вже стояли на березі океану, ми були на березі острова Горгад.

- Розумна цивілізація, на дні океану, - задумливо промовила я. - Я завжди вважала це гарною легендою.

- Океан безмежний, Нікатея, - озвалася сестра. - Ніхто достеменно не знає, що зберігають його глибини. Але ми тепер точно знаємо, - на дні океану живе цивілізація, яка має зброю, і має знання про таємниці Всесвіту. І ми точно знаємо, що океан не для нас, – це зовсім інша космічна концепція. Ніка, зв'яжися з матір'ю, нехай все ж таки пришле за нами обіцяний гвинтокрил.