***

Перша панель була так густо вкрита рунами, що мені захотілося провести перед нею багато годин, вивчаючи ці письмена. Хоча було зрозуміло, що я ніколи не зможу розшифрувати ці послання.

Коли ми наблизилися до наступних панелей, нас охопив благовійний жах. Це були об'ємні голографічні картини, сцени на яких тягнули свої щупальця вглиб багатьох тисячоліть. Було відчуття, що час тут зупинився, і ми постали перед історією Роду Людського.

Картини ніби ожили, і ми опинилися в іншому місці, і в другому часі. Ми дивилися на розвиток людини так, як це було доступно лише Богам. Малюнки на стінах ніби заворушилися, зображуючи історію різних цивілізацій, що були до лемурійців, і які прийшли на заміну їм.

На панелях зображалися сцени воєн та катастроф, перемог та поразок землян. Була сцена, де сотні «кліщеногих», у єдиному пориві, прорубували тунелі вглиб Землі, – у підземний світ, який залишився прихованим навіть у міфах та легендах. Все це виглядало дуже фантастично, і водночас цілком реально.

Наступними були етапи мальовничої епопеї якоїсь цивілізації, яка десятки мільйонів років тому населяла Землю. Вони з'явилися на нашій планеті як кочове плем'я, з глибини Галактики. Але їхні душі вже давно покинули не тільки наш світ, але й четвертий, п’ятий та шостий виміри.

На наступних картинах були квітучі міста та родючі долини тих часів Землі, коли її населяли «кліщеногі», ще задовго до появи першої людини. Тоді все лежало в янтарному сонячному світлі, сяйво якого спадало на цю райську обитель.

Але потім картинка змінилася, тому що прийшла біда. Війна рептилоїдів та «кліщеногих» мала дуже тяжкі та руйнівні наслідки. Величезна армія рептилоїдів, оснащена потужною зброєю, перемогла «кліщеногих», застосувавши термоядерний аргумент. Поява рептилоїдів на Землі супроводжувалося будівництвом міст, які здебільшого були з величезних гранітних веж, без вікон. Рептилоїди досить швидко і безжально винищили всіх «кліщеногих», які раніше так же само безкарно винищували інших мешканців планети. Вони зуміли загнати їхні рештки вглиб планети, де ті ще раніше створили свої штучні міста. Потім усі виходи з підземного світу рептилоїди наглухо закрили та запечатали. Але ще протягом сотень тисяч років траплялися раптові напади, страшні та огидні сліди яких не залишали сумнівів у їхньому авторстві. Тому що не всі виходи з-під Землі були надійно перекриті, і вони ніколи не охоронялися належно. Наслідки цих вилазок «кліщеногих» на поверхню Землі мали серйозний відбиток на психологію рептилоїдів. Вони вжили низку додаткових заходів: повторно замурували всі ці виходи, та створили спеціальний військовий підрозділ для постійного контролю за ними. Ім'я йому було - "Золотий Легіон". Тут було сказано, що Легіон буде перебувати на Землі до кінця часів, контролюючи ці смертоносні виходи. Бо якщо «кліщеногі» вийдуть на поверхню Землі, то на людей чекає найжахливіша катастрофа всіх часів і народів. Це буде їхній акт помсти землянам, і останні не мають шансів врятуватися від них. І існує лише одна надія для людей – це «Золотий Легіон» рептилоїдів. Поки він присутній на Землі, і тримає напоготові свою зброю, небезпеки немає. Але в цьому було попередження.

Далі з'явилися сцени наростаючого занепаду та запустіння цивілізації землян-рептилоїдів. Але ніде не було зображень смерті та похоронних ритуалів, - на природну смерть начебто наклали вето. Немов ідеал безсмертя старанно оберігався, і був секретом рептилоїдів.

У лініях і фарбах наступних картин з'явилася грубість і знервованість художника, ніби рука почала зраджувати йому. Відчувалась його злість на цей світ. У страшній фінальній сцені зображувалося, як рептилоїди розривали першого лемурійця. Після того випадку рептилоїди вирішили повернутися додому, – до сузір'я Візничого.

Перші лемурійці виглядали як одноокі циклопи-велетні, зростом близько десяти метрів. Тарілкоподібне око було оточене зморшкуватими складками шкіри. Їхні чорні ведмежі голови мали рогоподібні шишки, ноги закінчувалися копитами. Тіла деяких із них були вкриті рудою шерстю, а деяких – синьо-зеленою кольчугою, що нагадувала риб'ячу луску. Були й такі істоти, які мали по три-чотири пари кінцівок. Деякі монстри виглядали як десятиметрові крокодили з людськими головами та трьома перетинчастими пальцями на кінцівках.

Мільйони років еволюції перетворили цих монстрів на шестиметрових лемуро-атлантів, які стали перехідною ланкою до атлантської раси.

Глибокою, нескінченно глибокою давниною віяло від цих доісторичних сцен. Там були зображені давним-давно забуті материки та океани, і не було навіть знайомих рельєфів земної поверхні. Страшно навіть було подумати, скільки тисячоліть тривало це приховане спостереження!

Розглядаючи низку епізодів цієї настінної історії, ми наблизилися до центру цього пірамідоподібного залу. Стіни тут були прикрашені барельєфами, що зображували героїв та мудреців перших субрас Атлантиди.

- Історія вимірюється расами, а не тисячоліттями, - промовила задумливо Вагнеса. – Як мало часу відведено людям у цьому світі...