***

У цій місцевості явно відчувалося присутність потойбічних сил, тут панувала атмосфера, що вселяла страх. Від дивного відчуття ворушилося волосся по тілу. У цьому місці було щось надприродне, якісь розриви реальності, суть яких ми не розуміли.

Ми вийшли на кам'янисту рівнину, що відокремлювала нас від підніжжя гори-піраміди. Перед собою ми побачили щось, що нагадувало дорогу. Трава кущиками пробивалася між кам'яними плитами, які були ретельно відполіровані та щільно підігнані одна до одної. Уздовж дороги валялися повалені дерева, що з часом перетворилися на каміння.

Дорога проходила через руїни, вкриті густими чагарниками.

- Тут хтось жив у давнину, - сказала Зара, вказуючи на те, що лишилося від кам'яних стін. – І схоже, що тут було невеличке місто.

За руїнами стародавнього міста кам'яна дорога набула більш доглянутого вигляду. На ній вже не було бур'янів, а на узбіччі росли яскраві квіти. Тепер гора вже була перед нами, і якби висіла над нами. У її підніжжя мерехтіла кольорова пляма округлої форми, що обманювала як зір, так і мозок. Очевидно, що це був вхід у гору, захищений від чужинців.

Вагнеса свідомо поринула у легкий транс, потім труснула головою.

- Туди не проникнути навіть подумки. Тут відчувається сила, яка може як допомогти нам, так і вбити нас.

Ми відчули якусь вібрацію, наче перед нами з'явилася невидима завіса. Примарний світловий міраж витягнув дорогу, змусив гору-піраміду мерехтіти перед нами. Ми взялися за руки, і направили своє послання до самого серця гори Кайлас. Але зіткнувшись із невидимою стіною, наше послання відлетіло назад, і з силою вдарило по нашій свідомості. Зосередивши всю свою енергію, ми зробили це вдруге. Послання пробило невидимий бар’єр, пройшло крізь нього. А потім почалося…

Навколо нас закружляли вогняні м'ячики, - такі маленькі шарові блискавки. Ми притиснулися одна до одної, а м'ячики кружляли, заганяючи нас у невелике коло, яке з’явилося перед нами. Раптом вони почали танцювати з шаленою швидкістю, створюючи пелену щільного білого туману, за стіною якого нічого не було видно. Ми були замкнуті у кільце білого туману, який палав. Впавши горілиць, ми закрили обличчя руками, від жару. Дихати було важко, у роті горів вогонь, останні сили покидали нас. Щось у самому повітрі висмоктувала нашу психічну енергію.

Пролунав грубий сміх, а потім крик, якого, мабуть, не чула жодна людина у цьому світі.

- Мені здається, що прогулюючись цим островом, ми помилилися поворотом, - прошепотіла Зара. - Схоже, ми привернули увагу духів з пекла, і вляпалися у великі неприємності.

Після її слів угорі щось спалахнуло, туман почав розсіюватися, і мій зір повернувся, а дихання відновилося. Звідусіль полилося тьмяне світло. Тепер ми вже лежали на якійсь кам'яній підлозі, від якої несло могильною вогкістю та холодом.

Я ледве підняла голову, і озирнулася довкола. Тепер ми знаходились у величезному залі, - усередині гори-піраміди Кайлас. Я зрозуміла, що нас перемістили.

Потім стало дуже темно. Раніше мені доводилося бувати в глибоких печерах, але я не здогадувалася, що можу бачити у повній темряві. Зараз я бачила.

Висота Великої Піраміди, на нашому острові Горгад, складала близько трьохста метрів. Але це приміщення було набагато більшим за нашу Піраміду. Ми стояли у величезній залі, висіченій усередині кам'яної гори Кайлас. Гладкі похилі стіни, викладені листами травленого срібла, піднімалися до стелі, побачити яку було неможливо. Вона губилася десь зверху, в тінях мороку.

Десь за хвилину ми почали розрізняти фіолетове світло. Воно ставало все яскравішим та яскравішим, і, нарешті, тут стало так же ясно, як зовні. Світло походило від кришталевих куль, які виконували роль світильників.

Величезні колони височіли двома довгими рядами, кожна з яких була витвором мистецтва, створена невідомими майстрами. Навіть столітній пил, що осів на них, не міг приховати їх унікальних візерунків.

Екзотика цього залу віддавала міццю та неприборканою енергією. Барвисті візерунки на стінах, та чудові скульптури по периметру, утворювали яскраву та багату картину. Втративши дар мови, ми стояли і лупали очима. Ми відчували як захоплення, так і страх від цього. Особисто мій розум відмовлявся приймати те, що бачили очі. Я бачила всілякі дива у своєму житті, була свідком багатьох подій, які бентежили мій розум та уяву. Але ніщо з того, що я раніше бачила, не йшло у порівняння з цією усипальницею, в надрах гори Кайлас. Важко вибрати слова, щоб описати все це. Порівняти було просто ні з чим.

Ми стояли в нерішучості, а почуття самозбереження кричало: «Біжіть звідси!». Але наша цікавість, і якась дивна приреченість утримували нас на місці.

У величезних тумбах, уздовж стін, зроблених з якогось невідомого сріблястого металу, та боковинами з прозорого скла, лежали муміфіковані химерні істоти, незвичних форм та розмірів. Це були кріонічні камери, наповнені біоскладом, у вигляді каламутної рідини.