ГЛАВА 13

- Плетуть та плетуть! - вирувала цариця Людина, бігаючи навколо трону. - Чаклуни плетуть своє павутиння, і кінця цьому не видно!

Три її дочки сиділи навпроти, і з цікавістю поглядали на неї. Ніколи ще не бачили вони матір такою схвильованою та злою. І вони дуже добре знали, що коли вона хоч трохи злилася, то краще триматися від неї подалі.

- Надто складна павутина, - випустивши пару, вже спокійно промовила цариця. - Я просто заплуталася, скільки всього накручено, без магічного зілля тут не розібратися.

- Але наша імперія не просто стоїть, вона процвітає, - зауважила Вагнеса, ніби заспокоюючи її. – Значить, ти царюєш правильно.

- Доню, якщо атлантські чаклуни серйозно надумають зробити нам якусь гидоту, ми їм не завадимо в цьому. Тим більш, ми навіть не зрозуміємо, що взагалі трапилося. Дують вітри долі, і ми повинні осідлати їх, поки вони не занесли нас у прірву. Ми не будемо стояти осторонь і спостерігати, як гине наша імперія.

Вагнеса похитала головою. Її зовсім це не тішило.

- Чаклуни грають у ті самі ігри, що й жреці Атлантиди, - продовжила Людина. – На Землі тисячоліттями грають у ці ігри. Одне й теж, при всіх цивілізаціях, - боротьба за владу та ресурси.

- Так, але вони більш сильні гравці, ніж ми, - похмуро зауважила Зара.

- Але фінал цих ігрищ завжди однаковий, - сказала Вагнеса. – Переможців та переможених не спостерігається, цивілізації зникають.

- Це тому, що одна павутина накладається поверх іншої, - я також вставила своє мудре слово. - Зараз пісочний годинник перекинувся, час пішов, і тому безпечніше йти вперед, аніж повернутися назад. Якщо я правильно розумію, ми повинні декого випередити.

- Якщо я правильно зрозуміла, то заради імперії ви готові діяти у непередбачуваних ситуаціях? - запитала мати.

– Непередбачуваних для кого? – хитро підморгнувши, запитала Зара.

Темні очі цариці розглядали дочок приблизно так, як птах розглядає черв'ячків.

- Отже, ви готові, - ствердно проговорила вона. - Маю сказати, що мене цей факт тішить, але не дивує.

Весь її образ випромінював владу. А владу свою цариця готова була використати будь-якої миті, коли це ставало необхідним. Я дивилася на матір, і спробувала уявити її в юності. І лише тепер помітила одну деталь, - вона мала, скоріше, чоловічу, ніж жіночу красу.

Сівши зручніше на трон, Людина довго вивчала дочок, у повному мовчанні. Обличчя її не виражало нічого, воно було нерухоме. Нарешті вона спитала.

- Що вам відомо про Ковчег Атлантиди?

Ми обмінялися поглядами.

- Нам у дитинстві Брона розповідала про нього казки, - відповіла Вагнеса, гранично обережним тоном.

- Я так і думала, - сказала мати. - Вважатимемо, що вам нічого не відомо про нього. Може це й краще…

Мати встала і підійшла до нас.

- Ковчег Атлантиди складається з тринадцяти Чаш, і знаходиться у Великій Піраміді Атлантиди, у місті Євронус. Три з них наразі втрачені. Одна з цих загублених Чаш знаходиться на острові Кайлас, за сотню кілометрів на схід від нас. У центрі цього острова стоїть гора-піраміда, у ній ви її знайдете. Я наражаю вас на смертельну небезпеку, але іншого варіанту не існує. Крім вас, в імперії я нікому не довіряю. Донечки мої, вам потрібно знайти цю Чашу. Вона має бути у нас, поки не настав час останньої битви. Я завжди думала, що в нас в запасі ще багато часу, але його в нас взагалі немає. Зло множиться щогодини, і це вже не фантазії.

Мати розвернулася від нас наполовину, і я помітила сльози, що скочувалися по її обличчю.

- Старію, мабуть, - прошепотіла мати. – Емоції назовні випадають.

- У стареньких це буває, - засміялася Вагнеса. – Головне, щоб волосся не випадало.

- На тому острові прихована величезна сила, - заспокоївшись, промовила мати. – Там є джерело як величезних можливостей, так і величезної небезпеки. Завтра вилітаєте, а тепер вільні.