***

Я мало не крикнула, коли в моєму мозку з'явилося чітке зображення. Воно було гранично зрозумілим, але події навколо нього миготіли та кружляли з такою швидкістю, що я ніяк не могла вловити їхнього сенсу. У цих сценах не було ні логіки, ні послідовності: ніби хтось спеціально змішував їх. Потім з'явився біль, дуже сильний біль. Раптом я відчула таку втому, що мої очі заплющились проти моєї волі. Я опустила голову на стіл, і сновидіння поглинуло мене.

Уві сні я побачила стару фортецю, що стояла на березі океану. Величезна піраміда на центральній площі цієї фортеці мерехтіла, наче існувала у двох світах одночасно. У піраміді знаходився той, хто маніпулював світами. Хазяїном тут був верховний атлантський чаклун, один із Круга Тринадцяти. Ця фортеця була лише зовнішньою ілюзією для чогось іншого, могутнішого, ніж вона сама. В окремому приміщенні піраміди, на певній висоті, стояв гранітний саркофаг. Я бачила, що його оточили чаклуни, рангом понижче, які працювали із Силою. Вони концентрували силові промені, сплітаючи їх у магічні руни, які підкорялися їхнім бажанням. Повітря навколо чаклунів тремтіло від заклинань, під їхніми ногами мерехтіли вогняні лінії. Над саркофагом висіла арка із світла, - Ворота в інший світ.

Я стала свідком відкриття цих Воріт, - порталу з майбутнього в минуле. Від них, у безмежну далечінь, простягнувся тунель простору та часу. На іншому кінці тунелю я побачила об'єкт майбутнього, - Велику Піраміду наших далеких нащадків, біля неї дві менші піраміди, поруч напівзруйнований сфінкс. У камері Пізнання Життя та Смерті, Великої Піраміди, такий самий гранітний саркофаг. До саркофагу підійшов маленький чоловік, їхній майбутній завойовник світу. Він відчував якусь тривогу, яка утримувала його від бажання лягти в цю гранітну «труну».

Підсвідомо я відкрила свій розум, попередньо створивши фільтри проти дії випадкових бродячих духів. Я спостерігала за всім цим, ніби мій сон стосувався тільки цього чоловіка з майбутнього, а не атлантських чаклунів. Хоча, як мені здалося, всі вони були в близьких стосунках.

Чоловік, скоріш за все, прийняв якесь рішення. Він швидко підійшов до саркофагу, і ліг у нього. На другому кінці тунелю головний чаклун різко плеснув у долоні, і губи його швидко заворушилися. Відбувся яскравий спалах, і чоловік з Піраміди Тотми перемістилася до піраміди атлантських чаклунів, подолавши простір та час. Головний чаклун урочисто зустрів його, і почав чогось навчати. Він криво посміхався, даючи йому вказівки. Кілька разів чаклун промовив його ім'я, потім назвав його іншим ім'ям. Згодом було і третє ім'я, яке я не розібрала. І всі ці троє карликів з майбутнього претендували на те, що їм не належало.

Головний чаклун вклав у руки карлика меч, який випромінював якусь липку та в’язку ауру, від якої простір вібрував та тремтів. Енергія меча вказувала на те, що в його створення були залучені чужі для нашого світу енергії. Я вловила подібне шепоту слово, можливо ім'я, - Оріон…

Резонанс посилився, і меч огорнули енергетичні вихори, які вказували на дотик до нього високоінтелектуального, але злісного розуму. Слід цього розуму вів до Марса. Потім цей слід став слабким та холодним, і його пульсація помчала до планети, що гинула - в самому центрі нашої Галактики. Навколо цієї планети тріпотіли уривки ментальної агонії цивілізації «кліщеногих», що гинули. Їхній жалібний стогін пронизав мою свідомість, і почав висмоктувати психічну енергію. Мій розум наповнився відчуттям їхньої нестерпної злості, за якою ховалися голод, спрага та пристрасне бажання помсти. Все це з криками та тугою піднімалося з глибин Всесвіту, намагаючись в інших світах знайти задоволення своїм диявольським потребам. І планеті Земля загрожувала небезпека від них. Але десь, на далеких горизонтах моєї підсвідомості, вібрувала картинка: на шляху «кліщеногих» стояли Титани Атлантиди, і ці виродки пекла їх смертельно боялися…

Я спостерігала за явищами, про сутність яких тверезо судити було неможливо. Мій розум почав застигати, я відчувала, що атлантські чаклуни тріумфували. Що зроблено один раз, можна повторити і наступного разу. Зусиллям волі я обірвала цей зв'язок, і задихаючись, впала з крісла.

Причин цього сновидіння я не знала, як і його конкретної мети. Але прокинувшись, я зрозуміла, що це марево було результатом моєї спроби прочитати фоліант.

Голова розколювалася, очі різало від світла. Мене огорнув крижаний холод, а тіло вкрилося буро-червоними плямами. Минуло ще кілька хвилин, поки в моїй голові з'явилися якісь думки. Моє самопочуття було поганим, мені було зле. Я судомно зашепотіла слова найпростішого магічного заклинання, якому навчилася ще в дитинстві: «Повітря і земля, вогонь та вода…». Слова деренчали в голові, намагаючись вирватися на волю, і згодом я відчула ледь знайому пульсацію в тілі, спричинену магічною дією.

Зусиллям волі я змусила себе піднятися, і попрямувала до сусідньої зали. Щось усередині говорило про небезпеку, і що я повинна піти до Брони.

У центрі її кімнати, на підлозі, світилася намальована шестикутна зірка, – червона пентаграма. У її центрі лежав кришталевий людський череп, що світився молочною білизною. На кінцях пентаграми стояли дивної форми свічники, із запаленими чорними свічками. Повітря навколо колихалося від прихованої магічної сили.