***

Зомбі з хлюпаючими криками падали на землю. Багато з них були вже мертві, а інші або билися в конвульсіях, або спливали смердючою кров'ю. Деякі вибухали, наче наповнені гримучою сумішшю бульбашки.

Наша друга шеренга стояла на місці. Замість мечів ми тримали списи-факели, готові запалити їх будь-якої секунди.

– А-ла! – пролунав бойовий клич.

Запалали смолоскипи, заржали коні.

Мій жеребець рвонувся вперед, коли я встромила йому шпори в боки.

Друга шеренга неслася вперед, розсікаючи темряву списами, що горіли. Палаючими списами амазонки пронизували зомбі, які вибухали, немов лопаючі пузирі. Коні на скаку топтали мерців, а ті, падаючи, хапалися за стремена та кінські ноги.

Амазонки здавалися тінями серед монстрів, їхні рухи були невловимі. Сто сорок чотири амазонки Легіону Білих Дам, у суворому бойовому порядку, розчищав собі шлях до океану. Битва на узбережжі ставала все жорстокішою та лютішою, все кругом було оповито туманом, навіть зірки зникли за грозовими хмарами. Над землею носився холодний шквальний вітер.

З дальнього туману, практично з води, з'явилися нові зморщені людиноподібні істоти. Вони гойдалися туди-сюди, ніби спотикалися на кожному кроці. Деякі повзли рачки. Якась грандіозна чаклунська сила перетворила їх на маріонеток. Спершу вони здавалися суцільною неорганізованою масою, але потім вишикувалися правильним трикутником. Вони ні на мить не давали нам перепочинку, але сплачували сповна за кожну спробу наблизитися до нас. Амазонки билися хоробро, оскільки нічого іншого їм не залишалося. З темряви виповзало все більше і більше монстрів, і, здавалося, що їм не буде кінця.

Праворуч від мене гарцювала Вагнеса. Вона раптом піднесла ріг до рота, і видала пронизливий звук. То був сигнал бойовим тигрицям.

Величезні плямисті туші врізалися в трикутник монстрів. Тигриці були закуті в легку броню, і подібно до блискавок, кидалися в саму гущу мерців, розкидаючи сильними ударами лап усю цю нечисть. Вони гарчали від люті, і стрибали на спини монстрам, які розвалювалися під їхньою вагою. Деякі поранені тигриці впадали в сказ, і були набагато небезпечнішими, ніж здорові. Після себе вони залишали страшенно понівечені трупи.

Наші жеребці поводилися досить неспокійно, запах смерті завжди нервував їх. Амазонки спішилися та відпустили коней, які побігли до воріт. Легіон Білих Дам повільно впадав у бойовий екстаз, який уявити було дуже важко, якщо неможливо. Грізні лучниці готувалися перейти до рукопашного бою. У повітрі блиснули вихоплені з ножен мечі

- Ну що, потанцюємо сестричко! – крикнула Вагнеса, що стояла поруч зі мною.

І тут вона дала волю своїй неприборканій магічній енергії, з її рук вирвалася величезна вогняна куля, і поглинула найближчого зомбі. Його тіло затріщало, мов кістки, що пропускали через м'ясорубку. Наступної миті з долонь Вагни зірвалася блискавка білого світла, і на секунду з'єдналася з наступною тварюкою. І нежить зникла, - наче її і ніколи й не було у цьому світі. Сестра здригнулася, і біла блискавка зникла.

Вагнеса вже не віддавала наказів. Дальні амазонки самостійно обирали цілі та пускали стріли.

Я прицілилася в монстра, що біг на мене, і вистрілила. Він спіткнувся і впав, його загострений шолом устромився в пісок.

Переді мною, у повітрі, виблискували мечі амазонок. Перший ряд вклинився в монстрів, і зійшовся з ними в запеклій рукопашній сутичці. Вони рубали, робили випади та відскакували. У цей час кожна амазонка мала лише одну думку: вбити якомога більше ворогів, перш ніж подруга займе її місце.

Потворна істота, в обгорілих лахміттях і звисаючій плоті, кинулася на мене. Я, схопивши меч обома руками, обрушила удар на його череп. Клинок розсік монстра від плеча до пояса, зелені вогники згасли в його очницях.

Цієї ночі амазонки билися з самими жахливими істотами, що колись належали до роду людського. У своїй ненависті монстри рухалися просто навмання, прагнучи знищити все живе на своєму шляху. У цій люті битва втратила всяку подобу порядку. Для амазонок це вже була груба робота м'ясників, яка потребувала не майстерності, а сили та витривалості. І обережності, щоб не спіткнутися, і не впасти. Яка б сила цією нежиттю не керувала, але вона надала їй лише найпростіші функції та люту ненависть. Ми ж знищували їх методично та холоднокровно, кожним влучним ударом вражаючи ціль. Незабаром прийшло відчуття того, що натиск цієї безглуздої армії почав слабшати.

І тут із-за туману виповзла чергова група монстрів. З’явилося таке відчуття, що біля океану стояв магічний агрегат із клонування цієї нежиті.

Тепер на мене йшло щось «новеньке». Непропорційно велика голова сиділа на короткій шиї, очі світилися в темряві, як два карбункули. Тварина зупинилася на мить, дивлячись на мене. Потім розкрила пащу, показуючи свої клиноподібні зубища, що стирчали у різні боки. І одразу ж, без розбігу, стрибнула на мене, виставивши вперед довгі пазурі. Я відскочила убік, і розворотним рухом ударила його мечем по передпліччю. Упир припав до землі і страшенно завив, - протяжно, люто та зловісно. Не знаю чому, але це викликало в мене посмішку.