***

За воротами, що відкрилися, стояли дві стражниці. Високі та стрункі, зі схрещеними на грудях руками.

- Вітаємо тебе, принцеса амазонок.

- Вітаю вас, амазонки-войовниці.

- Раді бачити тебе у нашій школі.

Одна з дівчат зняла шкіряний шолом. Вона була вищою за мене, чудово складена і трималася з витонченою грацією. Її золотисте волосся було покладене в хитромудру зачіску, яка утримувалася сріблястою блискучою сіточкою. На грудях виблискувала кругла золота пластина із зображенням тигриці, а тонкі зап'ястя прикрашали браслети, посипані коштовним камінням.

- Мене звуть Джина. Пізніше я покажу тобі нашу школу, а зараз проведу до Наставниці.

Біля найближчої будівлі, на лавці, сиділа жінка похилого віку.

- Іди сюди, дівчинко, і допоможи мені встати, - промовила вона.

- Я не дівчинка.

- Допустимо. У такому разі – хто ти?

- Амазонка.

- Ха! Ну то підійди, амазонка, і допоможи мені встати.

Я стояла, переступаючи з ноги на ногу, і пальцями правої руки перебирала стріли в колчані, підозріло поглядаючи на жінку.

- Не бійся, - усміхнулася та, – я тут не чужа, мене звуть Тера. А як твоє ім'я?

Я завмерла в мовчанні. Що за гра така? Мені зовсім не до душі був її вираз обличчя, коли вона дивилася на мене. Було таке відчуття, що вона знала щось дуже важливе про мене, чого я сама не знала.

- Мене звуть Нікатея, - голосно сказала я, різким рухом перекинувши волосся за праве плече.

Наступної миті я відкинула сумніви і підійшла до жінки, простягнувши руку. Вона підвелася, майже не скориставшись моєю допомогою. Не в допомозі була справа, їй дуже хотілося торкнутися принцеси.

- Ласкаво просимо до школи Інкар, Нікатея, - доброзичливо промовила Тера. – Я тут головна Наставниця, йди за мною.

Ми пішли вглиб фортеці, і невдовзі вийшли на центральне подвір'я, яке було викладено кам’яними плитами, а по самому центру бив химерний фонтан, оточений деревами. Я зупинилася і почала дивитися на блискучий водний потік, захоплена побаченим. Потім ми довго мовчки стояли біля фонтану. Тера телепатично задавала питання, а в моїй голові формувалися відповіді, схожі на різнокольорові кола на воді. У мене не залишилося секретів та таємниць, які мені хотілося б приховати від Наставниці. Наприкінці цієї телепатичної розмови вона пристально подивилася на мене, і посміхнулася.

- Настане час, і ти все дізнаєшся про себе. І вчиниш так, як вважатимеш за потрібне.

Тера взяла мою руку і стиснула долоню. Моя свідомість на мить затьмарилася, а коли туман розвіявся, вона все ще стискала мою руку.

- Іди, принцесо, - сказала вона. - І ні про що більше не турбуйся, нехай інші про це турбуються.

Я розвернулася, наче в тумані, і пішла. Мене не залишало відчуття, що я щось пропустила. Хотілося обернутися, і в неї щось спитати, але я не обернулася, і не спитала. Чому не спитала? Не знаю.

З бокових дверей будівлі, назустріч мені, вийшла Джина, і, схиливши голову набік, дуже церемонно промовила:

- Сьогодні я у твоєму розпорядженні. Я готова показати тобі школу та відповісти на всі запитання. Наскільки зможу, зрозуміло. Як мені тебе називати, принцесо?

- Клич мене просто, Ніка.

- А я, як уже представилася тобі, Джина. Я дочка Глорії, найвищої жриці твоєї матері.

Джина відвела мене у вбиральню, де мені підібрали одяг, який носили учениці школи.

- Ну ось, тепер ти одна з нас, - сказала Джина з легкою посмішкою, схожою на глузування.

Цілий день вона водила мене по фортеці. Територією групами тинялися амазонки-учениці, з якимось похмурим зосередженим виглядом, обтяжені тяжкими думами та турботами. Іноді важливо пропливали випускниці, у граційній ході, які ні на кого не звертали уваги. Повз нас пробігали молоді служниці, які несли кудись заставлені їжею таці, стоси білизни та рушників. Миготіли молоді учениці, які поспішали виконати свій обов'язок ще більш ревностно, ніж ці служниці. У цій метушні мені здалося, що Джина якимось чином намагалася створити в оточуючих враження, ніби принцеса відповідала за блиск її меча, ніби вона була її господинею. Вона була впевнена, що цей фарс у неї виходить. Особисто мене це тішило і смішило.

Джина провела мене по корпусах, показала великі зали для бойових тренувань, бібліотеку з тисячами полиць, де зберігалися наповнені премудрістю фоліанти. Стіни багатьох приміщень були обвішані такими старими картинами, що зображення ледве проглядалося на них. На деяких стінах були намальовані мисливські сцени, казкові звірі та епізоди військової історії імперії амазонок. Від цих багатовікових стін виходила якась дивна енергія, яка викликала мурашки на шкірі.

Потім Джина відвела мене до південної казарми, де була моя кімната-спальня. Як і в інших кімнатах, меблів в ній практично не було, якщо не рахувати жорсткого ліжка, столу, двох стільців та скрині.

- Ми тут живемо без комфорту, принцесо, - з усмішкою сказала Джина. – Але ти ж не станеш заперечувати проти такої мебліровки? Деякі з нас прикрашають свої кімнати шкірами вбитих на полюванні звірів. Але це дозволено лише випускницям.