ГЛАВА 6

Кілька днів, після тих подій у підземеллі, я сильно хворіла. За цей час мені наснилося безліч різних снів, здебільшого кошмарних. Я прокидалася, і довго лежала у темряві без сну, з розплющеними очима.

Одного ранку, через кілька днів, мене прийшла відвідати Вагнеса. Вона увійшла до кімнати з радісно-розсіяним виглядом, ніби забрела випадково.

- Ти, я чула, хворієш, - сказала вона, марно намагаючись придушити сміх, що рвався назовні. – А як ти опинилася в тому підземеллі, дурна сестричко? Вирішила пізнати дно нашого суспільства? Так треба було запитати мене, я б тобі розповіла.

- Я була готова зробити що завгодно, аби не померти з туги в цьому бабському царстві, - відповіла я. – Я ненавиджу це місто, тут надто холодно та бридко.

Вагнеса подивилася на Нікатею, похмуро та спокійно. Вона її не розуміла, і їй здалося, що вона зовсім не знає своєї молодшої сестри. Хоча, десь глибоко в душі, вона була цілком згодна з нею.

- Усі діти – раби своєї уяви, і ти не виняток. Цей світ виявився несхожим на той, яким частувала тебе стара відьма? Я тебе розумію, і тепер тобі захочеться наплювати на її казки, і на її саму. Але таке тут життя.

– Життя? - з гіркотою запитала я. - І ти вважаєш це життям?

- Доводиться, - відповіла Вагнеса. - І буде воно коротким чи довгим, все залежить від тебе. І судячи з шляху, на який ти ступила, воно довгим не виявиться. Одягайся, на нас чекає цариця.

- Важко прийшлося, Нікатея? - запитала мати, коли ми увійшли до її кабінету. - Як там, у царстві моторошних тіней?

- Це такий жарт? - запитала я. - Що ти хочеш цим сказати?

- Я хочу сказати, що ти сунула свій носик туди, куди не слід, - гаркнула мати. - Ти недооцінила як себе, так і свою мужність. Твоя смерть могла засмутити мене.

Я насупилась.

- Мертвим байдуже, кого вони засмутили. Я вчинила так, як вчинила. І не збираюся вигадувати відмовки, мої справжні мотиви надто брутальні, щоб ти їх зрозуміла.

Безбарвні губи матері повільно загорнулися в посмішку.

- Нікатея, у тебе не було іншого способу дізнатися про те життя? Що, солодка ілюзія скінчилась? Цікавий ти здобула досвід?

- Була дуже приємна прогулянка, мамо, освіжаюча, - відповіла я. - Це був неперевершений досвід.

- От і чудово, - промовила цариця. – Тільки надалі попереджай мене про свої плани. Домовились?

- Домовились.

- Так, принцесою ти поки не стала, - продовжила мати. - Вагнесо, треба щось робити з цим дівчиськом!

- Сьогодні про її подвиги судачать усі жриці, а завтра заговорить вся імперія, - сказала Вагнеса. - Настав час відправити її до школи.

«Що ж, – похмуро подумала я, – могло бути й гірше». Втрату свободи буде важко пережити, але мені завжди подобалося вчитися.

– Коли? – прямо запитала я.

- Враховуючи те, що твої шістнадцять уже позаду, завтра буде якраз, - відповіла цариця.

- Як накажеш, матінко, - погодилася я. – Завтра я буду у школі.

- Послухай мене уважно, моя люба дитинко, - крижаним голосом промовила цариця. – У школі ти підкорятимешся тим же правилам, що й рядові учениці. І ти станеш найкращою амазонкою, на славу імперії. У тебе попереду вільна ніч, повеселися гарненько.

- Повеселися гарненько! - передражнила я матір, виходячи з кабінету. – На її думку це, напевно, відрубати комусь голову або здерти шкіру з чоловіка.

Вагнеса, що йшла за мною, посміхнулася від цих слів.

- Навчися притримувати свій язичок, сестричко, - порадила вона. – Наставниці школи не надто обтяжені почуттям гумору, і їм до одного місця, що ти принцеса амазонок. Я це пройшла, я це знаю.

Я кивнула на знак згоди.

Вагнеса якийсь час вивчаюче дивилася на мене, потім підійшла і поклала руку на плече.

- Ніка, я хочу, щоб свій перший урок ти отримала від мене. Йди за мною.

- Прямо зараз? - здивовано запитала я, оглядаючись на вікно, за яким була темрява.

- Звичайно, - посміхнулася Вагна. – Чудова ніч для навчання.

Я обережно кивнула.

- Кожна дія тягне за собою певний результат, - сказала Вагнеса. - Я цьому навчилася і в житті, і в законах магії. Той, хто здатний передбачати наслідки своїх вчинків, досягає більшого. Ти не можеш змусити предмети літати довкола себе, магія так не працює, вона підкоряється фізичним законам. Коли ти щось штовхаєш, воно відлітає від тебе. Дія і протидія, причина і слідство. Розумієш?

- Не зовсім. До чого ця розмова?

– Пішли на балкон.

Ми піднялися на верхній балкон, який звисав над площею, десь на висоті тридцяти метрів.

- Сподіваюся, Ніка, ти не боїшся висоти? – поцікавилася сестра. – Це було б дуже недоречно для принцеси амазонок.

- Я не боюся висоти, - відповіла я, стиснувши зуби. - Але мені якось не хочеться стрибати вниз.

- Та що ти говориш? – з загадковою посмішкою промовила новоспечена наставниця. – Слухай уважно і запам'ятовуй. Почни з простого падіння. У польоті відштовхнися від уявної поверхні. Дозволь тілу пролетіти ще трохи, і знову відштовхнися. Якщо правильно використаєш свою психічну енергію, то благополучно досягнеш землі.