ГЛАВА 5

Невдовзі Нікатея прийшла до тями, і ще декілька хвилин лежала нерухомо, відчуваючи невпевненість. Щось тут було не так, тому що  кімнаті вже нікого не було, і в цьому була причина її занепокоєння. Вона сіла та насупилася. Щось було тут неправильно, треба вже тікати звідси. Нікатея підійшла до дверей, трохи прочинила їх, виглянула назовні. Тунелем ходили люди. Вона обережно вийшла з кімнати, і пішла лабіринтом. І пішла, скоріш за все, не в той бік.

Коли тунель закінчився, то я опинилася в якійсь величезній печері, з глибини якої долинали звуки, схожі на булькотіння. Факела, що палахкотіли навкруги, освітлювали чорне склепіння і стіни підземелля. У центрі підземелля, на величезному троні, вирізаному з блискучого чорного каменю, сидів чоловік, - з вузькою щілиною замість рота, і темними поросячими очима. Його шкіра була тьмяного відтінку, а червона райдужка очей палала якимось пекельним вогнем. З брудного волосся на голові стирчали маленькі ріжки, а в лівій руці був затиснутий довгий блискучий ніж, від леза якого відбивалося світло смолоскипів. Він цілком підпадав під узвичаєний опис демонічної істоти невизначеної статі.

Я здогадалася, що на троні сидів один із атлантських чаклунів, і металеві чаші з вогнем, їх головний атрибут, стояли ліворуч та праворуч від нього. Мерехтіли смолоскипи по периметру, пострілюючи кільцями диму, який клубами піднімався до стелі, а навколо трону бігали якісь істоти. Чаклун підняв праву руку, і пролунали його слова:

- Всім сьогодні розважатися, щоб принести мені задоволення!

Його водянисто-сірі очі налилися люттю, а брудна борода заворушилася, ніби наелектризована. Він підняв ліву руку і ляснув у долоні.

- Свято починається!

І його слова змішалися з розлитим у повітрі глухим бульканням. Заграла музика.

До невисокого вівтаря, перед троном, підійшов чоловік. Він дістав ножа, що висів на його правому боці, і відрізав мізинець своєї лівої руки. Кров почала стікати по лезу, і тоненьким цівком литися на чорний вівтар. Сльози котилися по його щоках, і, падаючи вниз, змішувалися з кров'ю. Він судорожно ковтав повітря широко відкритим ротом, краєм якого стікала слина. Потім підвели юну амазонку, яка була вся в синцях та подряпинах, і прив'язали її до жертовного вівтаря. Вона звивалася, натягуючи мотузки і намагаючись вирватися. У її величезних зелених очах завмер дикий жах.

З глибини підземелля вийшла потворна істота. Більш огидної тварюки у цьому світі, напевно, не могло бути за визначенням. Воно напустило в зал стільки холоду, що в моїх чутливих очах усе почорніло довкола.

Всі довкола попадали на коліна. Істота рухалася з грацією змії, і жодна складка не ворухнулася на його чорному плащі. Мертвячо-бліде обличчя, начебто як і людське, було схоже на личинку могильного хробака. Він повертався у різні боки, розглядаючи присутніх. Від його могильного погляду по натовпу пробіг помітний трепет, що перетворився на тремтіння. Він підійшов до трону, і став ліворуч від нього.

Раптом звідкись з'явився натовп оголених дівиць, які звивалися і корчилися, наче в судомах. Вони закружляли в танці навколо трону, деякі тряслися і плакали, і всі були вимазані кров'ю. Ошаленілі ідолопоклонниці рухалися зліва направо, підстрибуючи і вигукуючи якесь заклинання, не покидаючи свого магічного кола.

З чорної темряви позаду трону, з пекельної безодні, виринула орда хвостатих потвор, з ріжками на голові і з роздвоєними копитцями. Зростаючий сморід душив мене, а наростаючий гул ставав якоюсь сумішшю квакання та гавкання, без найменшого натяку на людську мову. Розмальовані кров'ю дівчата по черзі застрибнули на цих потвор, і цей хоровод почав кружляти навколо трона. Потім вони почали безсоромно совокуплятися. Задихаючись, і майже непритомніючи, я дивилася на цей безбожний доісторичний обряд, який був старшим за людину, і, напевно, переживе людину.

Це було кінцем усього, у чому переконувало мене колишнє царське життя, - втратою віри у цілісність природи та людського розуму. Нічого подібного я не могла собі навіть уявити; ніщо не зрівняється з диявольською реальністю, яку я побачила. Чи це можливо, щоб наша планета розплодила таких тварин?

Моя шкіра вкрилася липучим потом, а тіло тремтіло від збудження. Причина мого страху крилася зовсім не в тому, що я бачила. Чаклун на троні виробляв щось таке, що змушувало мене почуватися ягням, яке кинули в клітку з тиграми. Повільно, з зусиллям, я загнала це панічне відчуття у найдальший куточок своєї підсвідомості, затиснувши його там кліщами волі. Хоча воно там нестерпно верещало, і намагалося вирватися.

В наступну мить чаклун струснув головою, його очі розширилися, і він люто глянув у мій бік. Потім він посміхнувся, показав мені свої руки та заворушив пальцями.

Бічний удар відкинув мене в сторону. Хтось вчепився в мій плащ, але я скинула його, і, піднявшись на ноги, кинулась тікати. Але ззаду щось обхопило мене руками, і стиснуло щосили. Я закричала від болю і спробувала вирватися. Задній однією рукою стис моє горло, а другою перехопив зап'ястя. Я хапала ротом повітря, продовжуючи боротися. Я чула його смердючий подих біля свого вуха, коли він душив мене. Це було пристрасне дихання…

Наступної миті все зникло для мене, тому що свідомість милосердно покинула мене, чого раніше зі мною такого не траплялося. І тут сильний ляпас привів мене до тями, і від чого я злякано підскочила, нічого не розуміючи.

Повсюди одні кричали, другі верещали, скрізь носилися закривавлені дівчата та рогаті хлоп’ята. А все тому, що в цей курник налетіли лисиці, - сюди влетіли амазонки Легіону Білих Дам. Вони оточили печеру по периметру, заганяючи всіх в коло та відрізаючи шляхи втечі.