***

В очах Людини з'явився характерний блиск. Такий же погляд у неї був, коли вона приговорювала до ешафоту чергову жертву.

- Твої міркування логічні, і звучать досить переконливо, - втрутилася в розмову Вагнеса. - Але, сподіваюся, ти не будеш докучати нам уроками історії?

- А у вас тут пахне бабським шовінізмом, - відповів на її репліку посол.

– Я нічого не маю проти чоловіків, більше того, я обожнюю чоловіків, і життя без них не уявляю, - уїдливо відповіла Вагнеса. - Але ви психічно нестабільні, занадто піддаєтеся емоціям, і на вас не можна покластися у критичну хвилину. Вас гублять амбіції, ви завжди хочете неможливого та недосяжного. А можливого та досяжного не помічаєте.

Посол надув щоки. Мабуть, розмова виявилася складнішою, ніж він передбачав.

- Достатньо, Вагнеса! - вигукнула Людина, не приховуючи посмішки. - Ти хочеш науково обґрунтувати бабський шовінізм? Соромся, дочко моя. Але я згідна з тобою, що долю людства довіряти чоловікам надто небезпечно та необачно.

- Я вітаю солідарність амазонок, - поспішив вклинитися в їхню розмову посол. – Нам відомо, як ви ставитеся до чоловіків, і я не збираюся це обговорювати. Зараз я керуюся благом Атлантиди. А Вагнесі, наскільки я зрозумів, потрібно заміж, їй бракує належної чоловічої уваги.

- На вас чекає малоприємна доля, - зло огризнулася Вагнеса. - За всю вашу діяльність.

- Милі пані, - промовив посол. - Я розумію, що ви тут стать домінуюча, але не поводьтеся як діти, які через весь стіл тягнуть до себе тарілку з солодощами.

Цариця деякий час мовчала, не розуміючи, як повернути розмову, яка раптом стала такою «змістовною».

- Нашій імперії потрібні союзники, - сказала вона. – Атланти завжди допомагали нам у боротьбі проти сил зла, і за допомогу ми їх завжди винагороджували.

– Зрозуміло. Отже, ви б'єтеся проти сил зла, а ми, на вашу думку, відганяємо комарів? - промовив посол, розтягнувши губи в таємничій посмішці та роздивляючись жриць, що обступили царицю.

Людина не збиралася миритися з його шпильками.

- Я чудово усвідомлюю, що говорю та роблю. В тебе дипломатична місія, так будь дипломатом!

Посол на мить затримав на Людині свій гордовитий погляд, а деякі Титани Атлантиди посміхнулися у відповідь.

Цариця занепокоїлася.

- І що вам потрібно від нас?

- Що потрібно? – здивовано спитав посол. – Нічого нам не потрібно від вас. В майбутньому намічаються планетарні зміни, і ми хочемо знати міцність вашої імперії.

Людина сердито скривилася.

- І що ви бачите? І чи правильно оцінюєте міцність наших стін? Чи бажаєте їх перевірити?

– Ми ні до кого не приходимо без запрошення, – сказав посол. – І ти це добре знаєш, царице амазонок.

- Це мене тішить, - сухо відповіла Людина. – Спробую повірити у твою щирість. Але в історії були цілі цивілізації, що загинули від того, що були переконані у своїй невразливості. Ще вони сподівалися на допомогу своїх союзників, але в критичний момент отримували від них «поворот від ворот».

- Забудь, царице, старі чвари. У нас вони викликають сміх, а у вас непотрібні ілюзії. Ми мирна цивілізація, і ваші віддані партнери.

- Оце я й хотіла почути, - з посмішкою сказала Людина. – То де ж ваші імператорські подарунки?

- Настав час усім нам подбати про безпеку земного людства, взявши в свої руки кермо влади цієї планети, - зауважив посол, роблячи паузу. – Загроза світові зростає з кожним днем. Щоб уникнути долі лемурійців, ми маємо спільно підтримувати існуючий порядок. Насуваються події, які дадуть нам шанс або досягти величі, або зазнати краху. Не промахніться при майбутньому виборі, амазонки-войовниці.

Вищі жриці, в оточенні Людини, одночасно розкрили роти, але посол відважив їм церемонний уклін і зробив жест Титанам. Ті неквапливо занесли та поставили перед троном дерев'яні ящики, потім розкрили їх. Там були лазерні рушниці.

– Це що, нова інтрига Імператора Атлантиди? - запитала цариця. – Якщо це так, то я не розумію, до чого вона. Щоразу мені доводиться шукати в його подарунках якийсь прихований сенс, із каверзою.

Посол кивнув, посміхаючись із прищуром.

– Прогрес не стоїть на місці, царице. У атлантських чаклунів завжди під рукою серйозні виконавці, і ця зброя проти них. Відбуваються зміни, і настають важкі часи. У повітрі висить загроза, і це відчувається повсюди.

- Я згодна, чаклуни - найгірше зло у цьому світі. У цей непростий час така зброя нам до речі, гарний подарунок. І що ми маємо за це зробити?

– Зробити? – перепитав посол і засміявся. – Навіщо вам щось робити? Просто не втручайтеся у майбутні події, і цього буде достатньо, ми розберемося самі.

- Я тебе зрозуміла, тепер давай ближче до діла, посол, я не маю часу в запасі, - промовила цариця. - Валіусе, підійди до мене!

Валіус підійшов до трону.

- Я сумуватиму за тобою, сину, - тихо промовила Людина. - Знай, що до кінця своїх днів я любитиму тебе. Що б там не трапилось, але я твоя мати, завжди пам'ятай про це. У майбутньому ти все зрозумієш, я на це сподіваюся…