2.

Стоячи на колінах та дивлячись у стелю, я молився. Був яскравий сонячний ранок, надворі співали птахи. Цієї ночі я довго не міг заснути, переді мною виринали спогади про Олену. Я був егоїстом і провів усе літо, ігноруючи прохання сестри відвідати її. А тепер, можливо, її вже немає серед живих. Ця думка викликала у мене сльози. Простір спальні був наповнений різким запахом старого дерева та пилу. Дошки над моєю головою пожовтіли від віку, штукатурка під ними розсипалася. Пилинки танцювали в променях сонячного світла, що проникало крізь маленьке віконце високо наді мною.

Відчуваючи втому і слабкість, я ледве зміг підвестися з колін, спершись рукою на край ліжка. Глибоко зітхнувши і протерши втомлені очі, оглянув кімнату. Я здивовано помітив, що потрапив зовсім в інше місце. Кімната нагадувала простору комору букіністичного магазину чи бібліотеки, куди давно не ступала нога людини. Пахло курявою, ладаном і ще чимось незрозумілим. Затьмарене янтарне світло лилося звідусіль і нізвідки, ані дверей, ані вікон або бодай ліхтаря у кімнаті не було. На полицях уздовж стін стояли акуратно складені книжки в тьмяних шкіряних палітурках та оздоблені темно-синіми обкладинками старі гримуари. Решта книг були скромними, їх сторінки сиротливо тулилися в дешевих паперових обгортках. Уважно обійшовши кімнату по периметру і переконавшись, що виходу немає, я усміхнувся іронічній думці про імунітет до фобії замкнутих просторів. Але маю визнати – ірреальність цього місця все-таки бентежила. Десь глибоко в тілі зародився цілком реальний страх. Я почав втрачати зв’язок з явою і не міг собі твердо відповісти: чи це сон, моє марення… чи це тепер моя в’язниця і реальність.

Бажаючи отримати підказки та відповіді, я почав педантично перебирати асортимент літератури. Заняття це видавалося мені безглуздим, особливо коли я почав поверхнево аналізувати зміст книжок. Це були якість містичні романи, що переважно полюбляють домогосподарки бальзаківського віку. Тут була історія про добру жрицю, яка перейшла на шлях вбивства, коли стала свідком жорстокого злочину, інша — про сарматську царицю, доньку великого царя Умабія, мати якої була гречанкою з Криму. Через це цариця була більш схожа на гречанку, ніж на сарматку, маючи карі очі та чорне густе волосся. Її чоловік був безвідповідальним п’яницею, тому цариця власноруч боронила країну від ворогів. Отримавши поранення, вона знайшла закляття, щоб здобути безсмертя. Третя книга була про двох братів, які кохали одну жінку, що була відьмою. В останній, на котру у мене вистачило сил і терпіння, згадувалась історія красивої жінки, яка відмовила на залицяння російського комісара, за що він в образі облив її бензином та спалив живцем. Твори мені видалися нецікавими, написаними у псевдобіографічному стилі. Автор мав дуже багато вільного часу, щоб написати стільки книг. До речі, всі книги були написані дійсно одним автором – Амагою.

Що я тут роблю? Чому сиджу посеред кімнати? Я раптом згадав свій перший день тут, як повертався додому на світанку змучений та з тремтячим від жаху тілом. Про що я думав, коли вирішив залишитися? Чи варто було все це? Чого я насправді досяг? Я зробив саме те, чого б хотіла Олена?

Деякий час я намагався знайти вихід з кімнати, простукуючи стіни. Можливо, за штукатуркою знаходяться сховані двері, сподівався я. Як ще можна було сюди потрапити? Не знайшовши дверей, я зітхнув і взяв одну з книжок, побачивши, що в одній з історій йдеться про сина поміщика, який закохався в красиву молоду жінку. Їхній роман тривав лише місяць. Молодий чоловік нарешті усвідомив правду про неї і розірвав стосунки, після цього його знайшли жорстоко вбитим. Його виявив друг сім’ї – голого у калюжі крові.

Я не зрозумів, що мало статися в автора, щоб писати такі депресивні історії, і поклав книгу назад. Відчувши втому, я заснув на дивані, сподіваючись прокинутися у батьківській оселі. Але відкривши після сну очі, усвідомив, що досі у цій загадковій кімнаті. Може це прокляття і я мушу прочитати всі ці книжки, щоб вибратися звідси?

Взявши іншу книжку, перевертаючи в руках її пошарпану палітурку, я відкрив історію про бідного селянина, який закохався в доньку багатого купця. Вони таємно одружилися, але щойно звістка дійшла до батька, молодята були змушені втекти. Відчувши запаморочення, я кинув книгу об стіну. Від втрати відчуття часу у мене почалася паніка. Скільки я вже у цій кімнаті? Чи я тут так і загину без їжі та води? Видираючи сторінки з книг, я почав їх жувати, щоб вгамувати голод. Я був такий голодний і спраглий, що більше не міг ні на чому зосередитись…