Глава 57

Темне небо прочинило завісу хмар і в передніччя вислизнув молодий місяць, немов тільки цього й чекав. Срібне світло зазирнуло у замкове вікно й пробіглося по тендітному жіночому силуету, в білястих променях нічної зірки спалахнули вогнем пасма волосся. Молода королева гойдала на руках немовля, у тишу вечора плавно вплітався її голос:

Люлі, люлі, люлечки,
Налетіли гулечки,
Налетіли гулечки,
Та й сіли на люлечки…

Алія співала, дивлячись на Маріт і згадувала минулі дні. Варто було їй оговтатися, як Вахі одразу принесла в хату маленьку принцесу.

- Дівчинка плаче і нікому не під силу заспокоїти її. Кая загинула, а діти Інших гостро відчувають смерть батьків, - провидиця тяжко зітхнула і, трохи помовчавши, пильно поглянула на Алію. - Бідна крихітка, доведеться їй рости, не знаючи материнської ласки.

- Що ти таке кажеш, бабцю? - темні брови бренни зійшлися на алебастровому чолі.

Долаючи моторошну слабкість, вона змусила себе піднятися з ліжка й на нетвердих ногах підійшла до Вахі. Алія взяла на руки червоне від довгого крику немовля і дбайливо притиснула до грудей. Малятко одразу затихло, відчувши затишні ніжні обійми.

- Невже ти справді вважаєш, що я дозволю, щоб дочка Хаука росла сиріткою? Маріт тепер і моє дитя теж, - вузьке підборіддя сіпнулося догори, у золотих очах спалахнув виклик.

- Звісно, не дозволиш, - закивала провидиця, - адже і ти, седенько, випила всю гірку чашу сирітства.

Старенька ласкаво поплескала дівчину по руці й усмішка торкнулася куточків її губ.

- Не сердься на стару.

Минуло чотири дні, як Хаук перевіз Алію до замку. Після Довгої Ночі страх і болісні спогади не давали їй спокою, тиснули на плечі своєю похмурою вагою. Бренні снилися ордища гартів, Кривава Ущелина й обличчя тих, кого вона не змогла врятувати, хто більше ніколи не повернеться звідти живим. Алія прокидалася з криком і сльозами.

- Що з моєю дружиною?! - Яструб обкладав Вахі запитаннями. - Скільки її ще будуть мучити недобрі сни?!

- Володарю, - з повагою схилила голову лісова жінка, - Алії довелося винести надто багато жорстоких випробувань. Її життя висіло на волосинці. До того ж вона довго пробула за межею, від усього того легко себе зовсім втратити.

Молодий король як міг, стримував емоції, що рвалися назовні, але провидиця, яка звикла читати в людських душах, бачила в глибині ясних очей біль і гнів.

- Пані сильна, впорається, - запевняла Вахі, - їй просто потрібен час і, головне, вся твоя любов.

Сильні надійні обійми чоловіка, його увага та безмежна ніжність дарували Алії впевненість і щастя, але в ці дні саме Маріт стала для неї розрадою та зціленням. Щоразу почувши жалібний писк, молода жінка забувала себе, свої труднощі й поринала в турботу про дівчинку. Вона проводила з нею увесь вільний час, купала, співала колискові, які пам'ятала ще від своєї матері Ранії. Відчуваючи ласку й любов, Маріт усміхалася Алії беззубим ротиком і зворушливо белькотіла, а до бренни на диво швидко поверталися колишні сили та спокій. Вона знайшла в дитині цілющу відраду для свого змученого серця, а малятко матір.

Гойда, гойда-гой, ніченька іде,
Діточок малих спатоньки кладе.
Під вікном тремтить вишенька мала,
В хатку проситься, бо прийшла зима...

Королева знову поглянула на Маріт і замовкла - крихітка вже міцно спала. Поцілувавши шовкові кучерики Алія повільно піднялася зі стільця, поклала дитя в колиску і, кивнувши годувальниці, безшумно залишила опочивальню.

Яскраві відблиски смолоскипів танцювали на стінах довгого коридору, тихе відлуння вторувало неквапливим жіночим крокам. Минаючи зал Ради, вона почула тихий говір і, впізнавши улюблений голос, зупинилася. Відповідальність за північну державу важким тягарем лягла на плечі її короля. У перші дні правління його зайнятість була неймовірною, але спокуса побачити коханого була надто великою. Не втримавшись, молода жінка безшумно ковзнула до приміщення, золоті очі миттю  відшукали високу постать чоловіка. У величній залі перебували лише король і його Перший Вахнут, схилившись над картою вони щось захоплено обговорювали між собою. Гострий нюх притаманний Іншим сповістив про появу Алії і, перервавши пораду, чоловіки одночасно підняли голови.

- Королево, - з повагою схилив чорняву голову  Лейр.

- Щось сталося?- швидкий погляд Яструба ковзнув по тонкій фігурці. - Ти добре почуваєшся?

- Усе добре, - усмішка Алії обдарувала ніжністю. - Просто хотіла побачити тебе і сказати, що Маріт спить, а я буду в бібліотеці.

- Я скоро приєднаюся до тебе, любов моя.

Очі закоханих зустрілися: блакитні палко спалахнули пристрастю, золоті зігріли теплим медом. Уже багато мунів Алія знала Хаука, але щоразу поруч із ним серце її то несамовито билося, то солодко завмирало, дихання втрачало свій рівний ритм, а руки дрібно тремтіли. Вона посміхнулася чоловікові, кивнула його побратиму й попрямувала до виходу, відчуваючи на собі пекучий погляд.

- Яструбе, - Лейр тихо кашлянув, намагаючись повернути увагу короля до справ.

Алія навіть на відстані відчувала його невагому ласку, відчувала невидимі дотики коханого до свого волосся, плечей і талії. Його запальний погляд стискав її круглі стегна, торкався тонких щиколоток.

- Яструбе, троль тебе вкуси, ще мить і ти підпалиш на Руденькій сукню, - усміхнувся Лейр, спостерігаючи, як  яскраво палають фосфором очі друга і як жадібно ловить він кожен її рух.

- Замовкни врешті, базіка і до морха всі сукні на світі! - нетерпляче пирхнув Яструб.

Перший Вахнут відкинув назад красиву голову і голосно розреготався.

Алія потягнула на себе важкі на два людські зрости двері й ковзнула в затишне приміщення бібліотеки. Вона любила читати й приходила сюди щойно в неї з'являвся вільний час. Скромне світло свічок у канделябрах, запах дерева та стародавніх манускриптів зачаровували. Але найсильніше її вабили знання укладені в сотнях товстих книг. Мову північників вона опанувала досконало, говорила вже без акценту і лише більш співуча вимова видавала в ній чужинку. Тепер королева хотіла докладно дізнатися історію та звичаї держави, господинею якого стала з волі Неба. Дівчина поставила канделябр на стіл і сіла в крісло, відкинувшись на високу спинку. Вона відкрила об'ємну в шкіряній обкладинці книжку, погляд пробігся старанно виведеними літерами. Але сьогодні спогади заважали заглибитися в читання, сенс написаного вислизав. Його витісняли відгомони подій, що сталися всього три дні тому. Того ж дня, коли бренна стала на ноги, Велика Рада наполягла на їхньому з Хауком шлюбному обряді й негайній коронації.