Глава 56

Нарешті я знайшов тебе, о мій король!
З десятків тисяч лиць та через сотні літ
Я упізнав тебе, король, через печатки бід
За сяйвом світанкових кіс...

Айре і Саруман - Мій король

Їхні очі зустрілися, застигли, вчепилися одне в одного міцно, намертво, і плавлене золото потонуло в ясній блакиті. Дихання бренни  несамовито зачастило, зірвалося на судомний набат. Серце стукало як очманіле, здавалося, ще трохи й воно, забувши всі закони природи, проб'ється крізь кістки й плоть, і випурхне в улюблені руки.

- Хаук, - прошепотіла дівчина, голос звучав сипло і слабо.

- Алія... - її ім'я зі стогоном, відлунням на видиху.

Маленькі руки опинилися в чоловічих, теплих і широких, шорсткі від меча вони легенько дряпали її шкіру.

- Рідна моя... Ластівко...

Вахнут із ніжністю припав губами до її долонь, мов у гарячці до нестями цілуючи кожен пальчик і раптом усвідомив, що все, що відбувається, йому не сниться і не ввижається. Це не забуття, в яке він, смертельно втомлений, провалювався час від часу. Ні, Алія справді вижила, вона повернулася до нього.

- О Великий... - насилу вичавив із себе Хаук.

Велике тіло здригнулося, чоловік відсторонився. Очі кольору лісової лохини квапливо пробіглися дівочим обличчям, жадібно роздивляючись кожну лінію та вигин. Він вдивлявся в улюблені риси, не вірячи власному зору.

- Алія... Повернулася... - Інший ковтав шматки слів, хапав відкритим ротом повітря і повторював як одержимий. - Жива, ти жива.

Дівчині здалося, що світлі очі волого блиснули, а може, це був лише спалах полум'я від вогнища.

- Так, Хаук, я з тобою, - бренна простягнула руку і торкнулася колючої щоки.

- Вахі... ця морхова відьма казала, що надії мало... - він обхопив руками її обличчя, покриваючи все поцілунками. - Я до останнього не вірив їй.

- Я дуже хотіла повернутися до тебе, - Алія  зковтнула, сухість у горлі заважала говорити, голос слухався погано... - Я намагалася...

Хаук подав дівчині кухоль із водою та допоміг напитися, підіткнув їй ковдру, ліг поруч і поклав вогняну голівку собі на плече. Сильні пальці зарилися в густі пасма, ніжно ув'язнили в полон обіймів і врешті вляглися на животі, дбайливо погладжуючи. Інший поки що не чув стукоту маленьких сердець, крихітки були надто малі, але відчував потужні потоки, що виходили зсередини. «Вони будуть дуже сильними».Це відкриття вразило його.

Алія роздивлялася змучене обличчя і її душа сходила болем. Могутній вождь, великий воїн перетворився на тінь себе колишнього. Під очима залягли синяво-чорні кола, щоки страшно ввалилися, риси загострилися. Від природи смагляве обличчя стало сірим, з чоловіка ніби разом зійшли всі барви життя. Ще трохи і він мав би схожість із примарними сутностями, що населяли Нижній Світ. Лише у волошкових очах, як і раніше, пожежею палали любов і ніжність.

- Ти поранений, хворий? Що з тобою? - непокоїлася Алія.

- Я здоровий, - відмахнувся він і криво посміхнувся. - Ти ледь не померла, Лисичко, а про мене турбуєшся.

- Олаф казав, що твій дух насилу тримається в тілі. Бачу, що Здоровань мав слушність.

Чоловік уважно зазирнув у медові очі, чи не марить часом дівчина знову. Три доби вона то клякла, а то метушилася в безпам'ятстві, але зараз її погляд був ясним і усвідомленим.

«Алія занадто довго була у світі духів» - вирішив вахнут.

- На тому боці я бачила всіх. Короля і твоїх сотників, - підтверджуючи його думку продовжила бренна. - Вони швидкі мов блискавка, неймовірно сильні й... такі живі.

- Світла Варта... - кивнув Хаук.

Алія помітила вселенський смуток, що промайнув у чоловічих очах.

- Ти знаєш? - здивувалася вона.

- Так, Світла Варта - воїни вибрані на небесах.

- Вони врятували мене, відбили в нечисті. Без них я напевно загинула б.

- Ти обов'язково розповіси мені про все, любов моя, але пізніше, коли зміцнієш. А зараз тобі потрібно берегти сили, ти ще надто слабка.

- Їхні тіла...

- Не турбуйся. Учора ми поховали всіх із почестями. Північ не забуде їхню любов і жертву.

Алія прикрила очі, приймаючи тугу, що хлинула до серця.

- А.... рідні Інга, його мати...?

- Сім'я Інга ні в чому не матиме потреби. Я їхній єдиний родич, нехай і далекий. Вони під моєю опікою.

- Спасибі, - прошепотіла бренна і втомлено видихнула.

- Тобі нема за що дякувати мені, Алія. Сінге виховала прекрасного сина, вона не заслуговує терпіти бідність і злидні.

Договорити вони не встигли, двері в хатинку тихо скрипнули, безшумною тінню до хати ковзнув Лейр, впустивши всередину міцний морозний дух. Вахнут піднявся з ліжка та осмикнув сорочку.

- Яструб, - зашепотів сотник, - Рада зібралася. Вони вимагають твоєї присутності...

Сині очі раптом натрапили на уважний погляд Алії, воїн застиг здивовано піднявши чорні брови.

- Рижику! Ти вибралася!

Від гучного вигуку в рамах віконець тихо задзвеніло скло.

- І я рада бачити тебе, Лейр, - усміхнулася Алія.

Інший у два кроки опинився поруч.

- Легше, - Хаук стиснув плече побратима.

Воїн кивнув і дбайливо обійняв дівчину.

- Пробач, любов моя, але я змушений піти, - вахнут поцілував Алію та знехотя відсторонився. -Я вирішу всі питання і повернуся до тебе якнайшвидше. Поки Вахі відсутня, тебе догляне Лейр.

- Не турбуйся, Хаук, зі мною все буде добре. Іди, на тебе чекають.

Він затримав на улюбленому обличчі довгий погляд, кинув короткий на лучника, даючи зрозуміти, щоб той не втомлював дівчину і рішуче ступив за двері.

Лейр посміхнувся Алії та примостився на табуреті поруч із ліжком.

- Добре, що ти знову з нами, Руденька.

- Лейре, - вона стиснула руку воїна, - скажи мені, що з Хауком?

- Тихо, гаряча дівчинко, тихо, - чоловік скривився, відсмикнувши обпечену долоню.

- Вибач, я не хотіла завдати тобі болю. У мене серце кипить, Хаук сам на себе не схожий і сліпому видно. Але він нічого не розповідає мені. Він хворий? Важко поранений?

Сотник мовчав.

- Лейр...

Лучник підвів очі на дівчину.

- Спи, Яструб велів тебе не турбувати. Він здоровий, твій коханий, рани майже всі загоїлися.

- Лейр, - не відступала бренна. - Прошу.

Її очі проникали до самих глибин душі, не відпускали, благали.

- Жінки... Усю душу витягнуть.