Глава 54

Страшний, завзятий бій лютує далі.

Роланд і Олів'є хоробро б'ються...

Невірних сотні, тисячі там гинуть.

Хто не втече, той смерті не мине:

Рад чи не рад прощається з життям.

"Пісня про Роланда" (автор невідомий )

Наприкінці тонелю світло, та я вже йду. Іду по спаленіх траві, по кризі пливу.

 Не плач, я болю не боюсь...Його нема....

 Я може вже й не повернусь, а може я з тобою залишусь...

Залишусь попелом в вустах. Залишусь полум'ям в очах,

 В руках твоїх подихом вітру... 

Залишусь снігом на щоці, Залишусь світлом вдалині,  

Для тебе я залишусь світлом...

І встиг вчасно, прикрив собою дівчину. Удар великого ватажка припав йому на груди, та Інг не впав, він встояв на ногах, лише зашипів, відчуваючи, як встромляються в тіло численні ряди гострих зубів. Воїн відкинув меч і стиснув обома долонями товсту потужну шию чудовиська. Тварюка вперто не розтискала потворних іклів, а чоловік рук - вони зчепилися у смертельному протистоянні. Інг зціпив зуби, на сильних, мов молоді дерева руках джгутами здулися вени, широка спина вигнулася дугою, піт градом заструменів по скронях. Інший закинув голову і сильніше стиснув кільце рук. Ламаючись огидно хруснули хребці, ватажок нарешті розкрив  величезну пащу. Інг відкинув труп і озирнувся - Алія була жива. Чоловік полегшено видихнув і посміхнувся, але враз розтрощені груди вдарили з розмаху болем, затиснули в пекельних лещатах, змусили зігнутися навпіл. Тихий хрип вирвався з його горла і темний світ поплив перед очима у заграві вогню.

- Яструбе! Інг важко поранений! - крикнув Лейр  побачивши, як захитався хлопець. Чорнобровий сотник давно відкинув свій лук і несамовито орудував мечем.

- Гей, родичу! - вигукнув Хаук і мигцем поглянув на воїна не перестаючи відбиватися від чорних зграй.

Інг похитнувся і впав.

- Прокляття! - вилаявся вахнут.

«Моя Алія...» тривога за життя коханої рвала душу на частини. Хаук укотре за ніч пригадав слова  Вахі про їхніх дітей, що зачалися в останню перед битвою ніч.

- Інг! - скрикнула Бренна, коли воїн упав.

Вона набрала на повні груди гіркого від гару повітря і, вичавивши залишки сил, створила навколо живих кільце з вогню. Гарти осатаніло  заскиглили втративши можливість підійти до людей. Нехай на час, але бажана здобич виявилася їм недоступною. Скориставшись перепочинком Аксель потягнув смертельно пораненого  Візфолла до печери.

- Я врятую тебе, - Алія впала на коліна поруч з Інгом. - У мене вийшло витягти Хаука і тебе вийде.

Бренна поклала руки на пошматовані груди і заплющила очі зосередивши сили в пальцях. Проте дар мовчав. Дівчина струсила долоні, провела ними по закривавленому тілу. Нічого. Жодна ниточка не потягнулася з її тремтячих рук.

- Поцілуєш мене на прощання, Аліє? - у шумі розлюченого вереску гартів слова Інга ледь чулися. 

- Не потрібно ніяких прощань, Інг, я врятую тебе. - Мовчи, прошу, бережи сили.

- А в тебе... вони залишилися?

«Ні, не лишилися, - подумала Алія, - прилягти б трохи, хоч на хвилинку...»

Втома чавила плечі, притискала до землі, Алія відганяла від себе думку, що довга боротьба витягла з неї всі життєві соки. Вона впорається, повинна. Бренна потерла одну долоню об іншу, але не світилися навіть кінчики пальців.

- Та давай ж бо, давай! - дівчина вперто стиснула губи.

Вона не хотіла здаватися і раз по раз прикладала руки до тіла Іншого, але відклику не було і сил, щоб загоїти рани, теж.

- Чому?! Чому... - прошепотіла бренна і з невірою вражено подивилася на свої руки.

- Ти втомилася... - Інг дихав важко, через силу.

Алія проковтнула ридання.

- Виживи та будь щасливою. Ти обіцяла мені, - великі очі вдивлялися в її обличчя.

- Мені так страшно, Інг...

- А мені зовсім ні.

Гаряча волога переповнила золото очей і рясно пролилася, змочуючи сіллю щоки, шию, груди. Ледь  торкаючись поверхні сльози ставали чудовим камінням, темно-синім, гладким і прозорим. Декілька  впало Інгу в долоню, він стиснув їх у пальцях та приклав  до грудей мов дорогоцінний подарунок.

- Ти дивовижне створіння, Алія.

Більше не стримуючись дівчина заплакала, гірко, розпачливо, судомно схлипуючи.

- Не варто плакати за мною, Алія. Я радий, що встиг захистити тебе.

- Якби я могла позбавити тебе болю.

- Цей біль ніщо порівняно з іншим... Так що... все на краще.

- Ти повинен жити, Інг, повинен, ти дорогий мені!

- Відпусти мене...

Алія приречено заплющила очі.

- Я втомився, Аліє...

Вона відчула на щоці його теплу долоню.

- Втомився боротися із самим собою. У мене немає сил жити з цією мукою.

Деякий час вони мовчки дивилися одне на одного.

- Ти мій найкращий друг і брат, спасибі тобі.

- Залишайся живою й там, за Брамою я буду щасливим.

- Добре.

- Обіцяй мені...

- Обіцяю.

- А тепер... відпусти... Відпусти мене, дівчинко.

Алія здригнулася і похитала головою.

- Будь ласка... - його очі благали.

Бренна затремтіла мов тонкий листочок на вітрі.

- Я завжди пам'ятатиму тебе, - повільно схилившись, вона поцілувала воїна.

Судомно видихнувши, Алія прибрала руки з його тіла, а коли підняла очі, Інг стояв поруч, цілий і неушкоджений, його високий силует мерехтів у темряві тихим ясним сяйвом.

- Пробач мені, - прохрипіла бренна.

Воїн простягнув руку, але дотику вона вже не відчула, Інг затримався в цьому світі, щоб попрощатися.

- Не сумуй, я тепер вільний, - прочитала вона по губах, його очі засвітилися ніжною зеленню.

Іржання Серхута змусило бренну сіпнутися від несподіванки. Не відриваючи від дівчини погляду, Інг зробив крок назад, потім ще й ще. Нестримано захропів кінь-привид, нетерпляче струснув довгою темною гривою. Інг усміхнувся і притиснув кулак до губ, віддаючи останній поцілунок тій, ким дихав. Він скочив на примарного жеребця, Серхут злетів легкою тінню й розчинився в темряві. Тремтячою рукою Алія заплющила нерухомі очі й зігнулася вдвічі. Біль і горе придавили до землі, заповнили собою без залишку, затопили душу, замкнулися на серці. Вона дихала, як у гарячці, здавалося, ще трохи і її серце розірветься на сотні тисяч шматків. Немов зі сторони почула Алія свій власний крик, сповнений розпачливого страждання. Щось захиталося на її шиї, дівчина потягнулася до коміра і її пальці торкнулися золотого диска із зеленооким вовком. Алія міцно затиснула в долоні охоронний подарунок Інга і повільно піднялася. Вона розправила плечі й важким поглядом обдивилася побоїще. Орди  гартів шаленими хвилями билися об вогняне кільце, чорний як ніч дим здіймався над зруйнованими скелями. Попіл густим саваном вкривав море трупів, чавкав під ногами криваво-червоний сніг і, застигнувши у вічній нерухомості, лежали поруч ті, хто прийшов сюди з нею та прикривав собою її спину. Лише троє з них ще продовжували дихати й боротися. До цієї години чиста душа бренни ніколи не знала гніву. Її не зламали ні знущання вітчима, ні гнів Хаука, ні ненависть і злість Каї. Але зараз уперше в житті Алія відчула справжню лють. У її серці зароджувалося щось страшне, невідворотне та нищівне і втримати його в собі було неможливо. Яструб уважно поглянув на дівчину: з її ясних очей зникло золото, вони спалахнули іржаво-червоною загравою і небезпечно запалали.

- Алія! - Яструб тінню ковзнув до коханої.

- Алія! -  темні брови Лейра зметнулися вгору.

- Лисичка, кохана моя, - хрипкий голос  Хаука  долітав звідкись здалеку. - Прийди до тями, Інг уже веселиться в райських садах, але якщо ми опустимо руки, то будуть десятки тисяч жертв. Чуєш мене?

Він обійняв свою єдину цілуючи її обличчя, очі, руки. Яструб намагався любов'ю повернути її душу, але здавалося що дівчина вклякла та нікого не чує.

- Алія, ми сховаємо тебе з королем у печері, закриємо вхід...

- Ховайтеся самі, - приглушено казала Бренна і відсторонилася.

Вона тільки струснула копицею прекрасного волосся і могутніх воїнів відкинуло до перешийка, перед ними одразу ж виросла стіна вогню. Полум'я захищало тих хто вижив від гартів, але й від  бренни теж. Яструб люто загарчав і кинувся вперед, бажаючи будь-що-будь пробитися до Алії.

- Здурів чи що, брате? - його наздогнав Лейр і вчепився мертвою хваткою. - Якщо виродки не добили, то ти вирішив живцем згоріти?

- Пусти! - зашипів Хаук розлючено вириваючись із залізних лещат брата.

Чоловіки зчепилися, ніхто не хотів поступатися, але бійка припинилася так само швидко, як і почалася. Завмерши, Інші дивилися, як тендітна постать рішуче крокує верх по схилу. Жалібно завив  вовкогарт, закинувши до неба чорну морду.

- Що вона замислила?! - загарчав вахнут.

- Не знаю, брате, - прошепотів Лейр.

- Алія! - відчайдушно вигукнув Хаук.

Бренна не озирнулася. Вона піднялася на кам'яний виступ.  Алія притиснула руки до грудей, серце нестерпно боліло, дихати було важко. Перед її внутрішнім поглядом раптом чітко і ясно постали вогняні руни, ті, що прочитала вона в стародавньому манускрипті. Алія заплющила очі і її тіло легко зарухалося у Вогняному Танці.