Глава 53

(обережно, важка глава)

На смертний бій ішло три сотні, 
З трьохсот — вціліло сім.."

"Бій під Крутами"

Багряні гори стали чорними від тварюк, що заполонили їх, а темрява забарвилася криваво-червоними вогнями від десятків тисяч моторошних очей. Дивлячись на ворога, що кинувся з трьох боків, усі чітко розуміли, що це смерть. Король важким похмурим поглядом дивився на загибель, що сповзала зі скель, обличчя Каї стало білим мов сніг. Бренна подивилася на названого братика і натрапила на його зелений погляд, Інг стояв зовсім близько.

- Бережи себе, а я буду поруч, щоб захистити тебе, - беззвучно прошепотіли його губи.

Алія кивнула і суворо блимнула на хлопця, даючи зрозуміти, щоб він не геройствував. Лейр примружив сині очі й теж зробив крок до дівчини. Міцний і високий як сам Яструб воїн Рогаланд затрубив у бойовий ріг. Гучний пронизливий звук полетів на багато миль уперед. Він ніс звістку Трофасу, що ворог біля воріт і бій почався. Відповіддю став віддалений довгий сигнал - сурмили зі стін міста.

- Буде гаряче, але я не збираюся надурняк продати своє життя, - Олаф перехопив меч і міцніше стиснув його в широкій долоні.

- А як же дружина і дюжина діточок, Здорованю? - Лейр дістав з-за плеча лук із подвійною тятивою.

- Схоже, в наступному житті, - вишкірився Олаф, він кинув презирливий погляд з під кущистих брів на гартів, які все прибували. - Чуєш, балакун, заспіваєш про мене теплого літнього дня за великим кухлем хмелю, га?

- Чому ж не заспівати? - широко посміхнувся лучник і наклав на тятиву відразу кілька стріл. - Ти славний воїн, Олафе.

- Пам'ятай про що я тобі казав, - стурбована, Алія не помітила, як поруч опинився Хаук, чоловік затримав її долоню у своїй.

- Я все пам'ятаю, Хаук.

Їхні очі зустрілися, склеїлися, встигнувши за мить сказати одне одному нескінченно багато.

- Дій за моєю командою.

 І Яструб приєднався до решти, він знову став тим жорстким вахнутом, який полонив її на південних берегах. Алії здалося, що північний вітер раптом закрутився навколо, свіже повітря дмухнуло  морозяним духом, але то захисники тінями вже кружляли поруч, стискаючи у вправних сильних руках свою зброю. Інші миттю перекинулися у свою другу іпостась, величезні й потужні, з довгими небезпечними іклами та очима, що запекло палали вони тепер мало чим були схожі на людей. Людська частина їхньої душі й тіла поступилася місцем звіриній, це були хижаки, що готувалися до стрибка і кожен їх інстинкт зараз працював на найвищій межі. Низький грізний рик завібрував у повітрі й рвонувся вперед, б'ючи по чутливому слуху гартів, змушуючи їх відчути тремтіння - Інші були серйозними ворогами, на яких доводилося зважати. Нові полчища знову і знову котилися донизу, прямуючи до жменьки людей. П'ятнадцять пар очей дивилися на тварюк, що як безмежне море заповнили собою всі скелі.  Кожен розумів, що це чорний вишкір смерті й  нинішній бій для всіх стане останнім. Алія бачила нерівні сили і її серце голосно билося об ребра. Всередині бренни здіймався, швидко ріс та люто прагнув назовні могутній вулкан, кров як лава кипіла й шалено мчала по венах. Дівчині доводилося докладати тяжких зусиль, щоб стримувати полум'я, що рвалося назовні. Від сильної напруги все її тіло дрібно тремтіло. Вона опустила очі донизу - долоні палахкотіли. Довелося стиснути пальці в кулаки - не можна було діяти завчасно.

Гарти висипали вже й на плато.

- Чекати! - звелів Яструб.

Чоло Алії вкрили  дрібні крапельки, тепер не тільки руки, але вона вся без залишку палахкотіла та світилася яскравим смолоскипом у ночі. Чорна маса швидко наближалася, рівнина вже наполовину заповнилася великими тушами.

- Розійтися! - знову чіткий наказ.

І воїни відступили даючи дівчині простір.

- Ось тепер! - вигукнув Яструб і твердо поглянув на Алію. - Давай, Аліє!

Бренна підняла обличчя до темного неба, зробила глибокий вдих і з неймовірним полегшенням відпустила Дар, що рвав її зсередини. Вона різко розкинула руки в боки й Ущелиною пронісся сильний гул. Інші затиснули вуха руками, зчепивши зуби, адже їхній слух був у десятки разів гостріший за людський. Відчувши небезпеку зупинили свою атаку гарти та сторожкно завмерли. З долонь бренни, немов магма з кратера враз вирвалися потужні, широкі ріки вогню. Ударною силою Інших відкинуло назад мов пір'їнки. Страшне за своєю могутністю полум'я жадібно поглинуло все живе на своєму шляху, не залишивши від тварюк навіть попелу і з люттю кинулося на скелі. Простір розрізав різкий скрегіт - це забриніли та затряслися гори. Несамовитий вереск заповнив плато, гарти кинулися навтьоки, але було надто пізно - немов скошені невидимою зброєю велетні, з важким зітханням просіли східна й західна скелі. Кам'яні брили повалилися, затягуючи в себе чорні маси і перемелюючи їх у моторошне місиво. Залишки гір знову стали червоними, та тепер вже від крові. Повітря наповнилося дрібною кам'яною крихтою, пилом і сморідом горілого м'яса. Бурхливо і радісно заголосили Інші.

- Ну крихітко, ти відмінно підсмажила сбакам їхні облізлі хвости! - прогарчав Тюркір, дзвінко розреготався та блиснув виразними очима. У зміненній іпостаі його сміх чувся Алії низьким уривчастим виттям.

- Скільки разів повторювати твоїй недолугій голові, - гаркнув Лейр, - принцеса тобі не крихітка.

- Оце так принцеса! - до дівчини швидко підійшов король і уклав її в ведмежі обійми, - Гарно, ой і гарно ж! Та ти воістину скарб Півночі, Аліє!

Хаук широко посміхався і сяяв як сонячний диск. Кая принишкла і мовчала. Побачене побоїще не могло їй привидітися і в найнеймовірнішому сні. Вона не підозрювала, на що здатна суперниця, і тепер усі її погрози вбити бренну здавалися дитячими й безглуздими. Воїни гучно раділи та  щасливо виблискували білосніжними іклами. Незліченні орди тварюк більше не загрожували Півночі. Алія відчувала невелику втому, вона опустила руки, полегшено видихнула і змахнула з чола вологі пасма волосся. «Я ж бо вважала, що все буде набагато гіршим, чому Вахі казала, що буде неможливо важко?», - розмірковувала вона.  Інг ковзав поглядом по місцю битви, хитав світловолосою головою, не в змозі повірити, що одна тендітна дівчинка зуміла влаштувати для виродків справжнє пекло. Від Ущелини залишилася лише одна південна гора та кам'яний хребет з Брамою на північній стороні. Воїн уже хотів було повернутися до Алії й приєднатися до вітань, як раптом помітив нові натовпи гартів: припавши до землі, вони безшумно кралися, приховані темрявою і хмарами пилу.

- Гей, браття! - покликав своїх Інг, він підняв меч і став біля Алії.

Інші перестали галасувати, повернулися до воїна і їхні обличчя скам'яніли.

- От смердючі виродки, розплодилися як щури. Щоб вас небо побило,- прогачав прокляття Ванланд.

- Ванланде, - Лонг міцно стиснув братове плече.

Яструб викрикнув бойовий клич, і його підхопили Інші. Тільки-но вони півколом стали біля Алії, як гарти кинулися з усіх боків. Вільними від тварюк залишався лише північний прохід і лише тому, що його прикривали собою захисники. Алія лише поглянула на рови, про які згадував Хаук і вони відразу  яскраво запалали, висока стіна з вогню кільцем оточила захисників. Не втрачаючи й малої частки часу, бренна направила потоки полум'я в різні боки, не дозволяючи чорній хворобі прорватися до перешийка. Вона палила ворога десятками тисяч, але на місце зищених приходивли нові. Гарти  здавалися повноводною рікою, що бере свої сили з океану, а отже її течія ніколи не зупиниться і річище не пересохне. Час летів, але запеклий бій не закінчувався. Алія не знала скільки минуло годин, її одяг вже давно  наскрізь був мокрим, очі застилала солона волога, тільки витерти її вона не мала можливості. Бренна відчувала страшенну втому, але не сміла дати собі й секунди перепочинку, інакше їхній опір захлинеться і ворог кинеться до перешийка. Плато перетворилося на киплячий котел із вогню, попелу, смороду нутрощів і горілих кісток. Захисне кільце зникло - рови давно згасли завалені вщерть трупами гартів, а по них лізли живі, міцні й здорові. Пронизливий вереск тварюк змішувався з низьким гарчанням Інших, брязкіт щелеп зі стогонами поранених. Усі билися люто, відтягуючи неминуче, крадучи у смерті хвилину за хвилиною. Кров і піт заливали очі, розірваний одяг шматтям звисав на мокрих від крові тілах. Хоч наскільки нелюдськи сильними та неймовірно спритними здавалися Інші, та вони усе ж були живими істотами з плоті й крові. А плоть має властивість втомлюватися. Нестерпне навантаження і шалений багатогодинний натиск гартів давалися взнаки. Усі крім Алії мали поранення і хоч тіло північного воїна вміло швидко регенерувати, але нові й нові рани не давали можливості зцілитися, а поновити сили не було ні часу, ні можливостей.

- Морхове кодло, щоб вас... - прохрипів Ейстейн, раптом упавши на коліна.

Він залишився беззбройним, його права рука висіла в пащі гарта, а з множинних ран струмками стікала кров. Лівою рукою сотник підхопив чийсь короткий меч і насадив на лезо тварюку, що стрибнула на нього, та сам впав на тушу вже неживим. Кая щасливо розсміялася, коли черговий чорний звір здох від її меча, але поруч звалився мертвим Лонг і спина спадкоємиці на мить виявилася відкритою. Дірою одразу скористався величезний гарт, його туша злетіла в стрибку й сніговолоса голова Каї зникла у величезній пащі.