Глава 51

Алія вмилася та нашвидкуруч поснідала і апетит сьогодні в неї був славний. Вона вділася тепліше, прихопила із собою мішечок з лікарськими зіллями для матері Інга та зацукровані ласощі для його менших братів і сестер. Вправно й уміло осідлавши Іскру,  бренна поспіхом покинула двір, кошлатий, весь у сніжних ковтунах вовкогарт відразу потрусив за нею. Поїздка зайняла трохи більше часу, оскільки житло Інга знаходилося на схилах пагорбів і добиратися туди було важче.

Просторий двір був ретельно очищений від снігу, скрізь панував порядок і лад. З усього видно хлопець гарно господарював і вміло справлявся з будь-якою роботою. Алія спішилася, а вовкогарт лишився чекати її трохи віддалік, звір уникав товариства дітей.

- Здрастуй Алія, спасибі, що приїхала, - зустрічати знахарку вийшов сам хазяїн, він привітно посміхнувся дівчині та взяв коня під вуздечку.

- Здрастуй, Інг, я не могла не приїхати, я ж обіцяла.

- Ти до нас на світанку, не виспалася ж зовсім мабуть.

- Усе добре.

Проти волі щоки дівчини щедро спалахнули. Інший уважно поглянув на неї, але нічого не сказав.

З хати випурхнула дітвора, що вже звикла до чужоземки за останні місяці і зустріла її радісним щебетом. Алія віддала їм гостинці та взяла на руки дрібну дівчинку.Трирічка Ісгерд  більше за інших була схожа на старшого брата. Алія поклала в маленьку ручку солодощі і яскраві зелені очі радісно спалахнули. Дівчинка простягнула кулачка і на долоню Алії ковзнула дерев'яна фігурка вовка, вирізьблена вмілою рукою.

- Дуже красиво. Це Інг тобі подарував?

Ісгерд кивнула. Алія подивилася на Іншого і натрапила на його пильний погляд.

- Тоді нехай подарунок залишиться в тебе, - усміхнулася бренна і віддала вовка назад.

Крихітка не стала сперечатися, вона упхала цукрового фрукта до рота і почала старанно його пережовувати. Алія поправила хутряну шапочку на білявій голівці, із задоволенням поцілувала пухку щічку та опустила дівчинку на землю.

- Проходь, будь ласка, мати чекає на тебе, - Інг відчинив двері перед гостею.

- Здрастуй, пані, - Бренна зайшла в чисто прибрану світлицю і присіла на край ліжка.

- Здрастуй, дитино, рада бачити тебе.

Мати зеленоокого воїна підвелася на лежанці, вітаючи Алію. Вона сильно змарніла за останній час і була мало схожа на себе колишню, жваву та міцну.

- Залиш нас синку, - попросила Сінге. - Мені з дівчиною треба переговорити про особисте.

Хлопець із розумінням кивнув і вийшов, залишивши жінок удвох.

- Скажи мені дитинко правду, як дійсно складаються справи? - тонка рука накрила долоню Алії. Страх і гостра тривога хлюпотіли у виразних очах, так схожих на очі Інга. - Син рішуче налаштований їхати до Кривавої Брами. Я знаю, що Перший Вахнут мудрий і розважливий, але ж і мій Інг упертий.

- Ви не мусите турбуватися, - бренна ласкаво погладила хвору по плечу й одразу відчула, який недуг підточує її здоров'я. - Вахнут рішуче відмовив йому, звелів перебувати за міцними стінами замку й охороняти принцесу Каю.

- О, хвала Великому! -  очі жінки помутніли від рясної вологи. - Тепер я зможу дихати спокійно. Ти ж знаєш, що відтоді, як загинув мій чоловік, син єдиний наш годувальник. Я люблю мого хлопчика, він добрий і турботливий, і якщо з ним... Якщо і з ним, - вона сковтнула, несила договорити, - я не зможу пережити ще й цю втрату.

Дихання хворої було важким і переривчастим.

- Хаук знає це, тому й ухвалив таке рішення.

- Воістину, Дикий Яструб має шляхетність і силу справжнього короля, не те що... - Сінге раптом замовкла, зрозумівши, що мало не бовкнула зайвого.

Побувши ще недовго поруч і поговоривши про те й про се, Алія попрощалася з господинею і вийшла з дому.

- Що з моєю матір'ю? Що за хвороба її гризе? - на порозі будинку знахарку чекав Інг.

- Страх і тяжка тривога, - дівчина з сумом подивилася на Іншого. - Вона дуже любить тебе і боїться втратити.

Хлопець із полегшенням видихнув.

- Я вже подумав було, що це щось серйозне.

- Не стався так легко до немочі сердечної, вона сушить тіло і душу та може погубити.

Чоловік насупився.

- Обіцяй мені, що навесні знайдеш собі дівчину та одружишся. Ти в походах, а матері твоїй важко без помічниці.

Інг опустив світловолосу голову та із сумом усміхнувся, але нічого не відповів, лише перевів погляд кудись у гори. Алія крадькома спостерігала за ним, їх мовчання затягнулося. Нарешті Інший повернувся і подивився на дівчину так, що вона густо почервоніла і відвернулася. Зелений погляд палахкотів  великою пожежею, ним можна було б спалити і бренну.

- Я залишила пані Сінге трави та настоянки, - Алія відразу зазбиралася додому. - Якщо вона буде спокійною, то зілля зміцнить її та піднійме на ноги.

- Спасибі тобі за турботу і труди, Аліє, - молодий чоловік вдячно посміхнувся, але, згадавши своє, одразу спохмурнішав. - Матері нема про що турбуватися, що може трапитися зі мною за високими стінами замку, куди мене, як безвусого шмаркача викинули геть?

Гіркота й розчарування відчувалися в кожному виголошеному слові.

- Хаук зовсім не применшує твої заслуги як воїна.

Алія дозволила собі торкнутися широкого плеча в підбадьорливому жесті, Інг поглянув на неї і важко видихнув.

- Я знаю про свій обов'язок перед сім'єю. Але я насамперед я воїн, я Інший, мене з дитинства вчили воювати, а не бути квочкою для курчат.

Алія ясно усвідомлювала, що якби вона не погодилася бути в Червоній Ущелині, Інг так завзято не рвався б туди. Немов на підтвердження її думок той додав.

- Як мені, чоловіку, відсиджуватися біля спідниці нашої принцеси, поки ти потребуєш кожного меча?

- Я зможу про себе подбати, тобі ж доручено захищати життя спадкоємиці та доньки Хаука. Це честь...

Інг розсміявся із болісним сумом.