Глава 48

Хаук передав поводи Урагану хлопчині та допоміг спішитися Алії.

- Щось термінове? - він пильно поглянув на воїна і кивнув, запрошуючи того підійти ближче.

- Це важливо, пане.

- Добре, слухаю тебе.

Не важко було здогадатися, про що піде мова, але Хаук чекав коли хлопець сам скаже про свої прагнення.

- Вахнуте, я прошу додати мене до загону, що вирушить до Кривавої Брами.

Алія здригнулася і затримала дихання. Що це Інг надумав? І що буде, якщо командир вшанує його прохання?

- Ні, друже мій, - здогадка Хаука підтвердилася.

- Чому? - Інг стиснув великі кулаки, але не наважився показати командувачу свого розчарування.

- Ти занадто молодий.

- Я не безвусий юнак! Мені двадцять зим, пане!

- Саме так. Лише двадцять.

- Мої роки не заважали мені ходити з тобою в походи і бути поруч у битвах. Хіба я хоч раз підвів тебе, Яструбе?

Алія встигла помітити, як на коротку мить спалахнули молодою зеленню очі Іншого.

- Ні, ти хороший воїн.

- Тоді що?

- В Ущелину їдуть тільки одинаки.

- У мене немає дружини й дітей! - хлопець покосився на дівчину.

Алія відчула себе зайвою в розмові чоловіків, тому вона постаралася якомога непомітніше піти. Зіткнення характерів Інших і їхні сперечання обсипалися гірким осадом на серці, вона розвернулася й побрела до замку, дві пари чоловічих очей мовчки простежили за нею.

- Хаук, - зашепотів Інг, хоч бренна тепер не могла їх чути, - дівчина і так твоя. Я б усе віддав, щоб Алія була зі мною, але вона завжди обирала тільки тебе. І я прийняв її вибір, але одному Великому відомо, чого мені коштувало змиритися з ним. Я не багато чого прошу. Дозволь мені бути поруч із нею, я хочу мати можливість захищати її на полі бою. Більшого не вимагаю.

Гаряче благання в зелених очах відкрито вихлюпувалося назовні, Інг не бачив себе далеко від Алії. Хаук давно не відчував ревнощів, він був упевнений у почуттях Алії, йому лише шкода було хлопця.

- Ні, Інг. Ти єдиний годувальник у великій родині, на тобі лежить турбота про менших братів і сестер.

- Яструбе...

Командир підняв долоню, попереджаючи будь-яку суперечку.

- І біля стін міста на кожен меч доведеться багато роботи. Якщо тебе принесуть до матері на щиті, хто подбає про твоїх близьких?

Уся фарба разом спала з обличчя молодого воїна, він стиснув губи в уперту лінію.

- Це наказ, воїне, - додав вахнут, щоб відбити будь-яке бажання до самовільної спроби.

Накази не обговорювалися. Інг зчепив зуби й на мить заплющив очі, тяжко здіймалися йогоширокі груди і гучне дихання раз по раз нерівним дробом виривалося з легень. Він щосили намагався стримати протест, що рвався назовні й струсити полинну гіркоту, що раптом охопила його всього без залишку.

- У мене для тебе буде особливе доручення, - командир поклав долоню на міцне плече хлопця. - Наглянь за своєю пані.

Юнак з новою надією блимнув на Алію, що стояла неподалік і Хаук не міг засуджувати його. Він сам, на власній шкурі відчув, що значить любити бренну. Чоловік, який дозволив собі впустити в серце вогняну діву, приречений був живцем згоряти від любові до неї. Якщо кохання не взаємне, воно ставало хворобою, що мордувала.

- Залишишся з Каєю, - уточнив командувач.

На обличчі Інга промайнуло розчарування й досада, але, можливо, це просто була гра світла й тіні від смолоскипів, що висвітлювали подвір'я.

- Наглянеш, щоб вона не покидала стіни замку.

- Звичайно, пане вахнут. Я розумію.

Кому як не Хауку було знати, який у принцеси важкий норов. З неї станеться піти назустріч самолюбним бажанням і зробити черговий навіжений хід. Яструб хотів бути впевненим, що його Маріт під захистом матері, що не залишиться повною сиротою, як колись він сам.

- На сьогодні все, Інг, - Яструб дружньо ляснув воїна по плечу і підійшов до дівчини. - Ходімо, я проведу тебе до покоїв.

- Алія, - покликав Інг.

Вона обернулася. Хлопець на мить зам'явся, немов не наважувався звернутися з якимось проханням.

- Усе добре, - підбадьорила його бренна.

- Я знаю, що тобі зараз не до знахарських штучок... Але... моя мати днями дуже захворіла. Вона п'є відвари, та краще їй не стає. Кхм, ти не могла б у якийсь із днів приїхати до нас?

- Звичайно, Інг, - не замислюючись відгукнулася дівчина. - Передавай пані Сінґі, що я завтра обов'язково навідаюся до вас.

- Дякую тобі, - хлопець полегшено видихнув, кінчики його губ зачепила усмішка. - На добраніч, Алія. - Пане вахнут, - вклонився Інг командиру.

- Добраніч, - посміхнулася бренна.

Хаук кивнув у відповідь, узяв дівчину за руку і повів сходами до замку. Інг деякий час дивився їм услід. Згадавши відмову Яструба, він проковтнув сухий клубок, що застряг у горлі й відвернувся. Молодий воїн стрімко підійшов до свого коня, злетів у сідло та поспіхом виїхав за ворота замку.

- Хлопець закоханий у тебе до нестями.

Вони рухалися коридором, освітленим смолоскипами, товсті кам'яні стіни були мовчазними слухачами їхньої бесіди. Час від часу сюди долітали звуки замкового життя: перекликання воїнів, короткі розпорядження управителів, уривки з розмов прислуги.

- Інг дуже дорогий мені. Він мов старший брат, якого в мене ніколи не було, - дівчина сумно посміхнулася. - Дякую, що зберіг його.

- На Інгу лежить турбота про велику родину.

- Все вірно.

Тихий шурхіт сукні м'яким шепотом кружляв біля їхніх ніг, час від часу побрязкували піхви на поясі вахнута, супроводжуючи мірним стуком неспішні кроки.

- Я нестерпно скучив за тобою, Лисичко, - великим пальцем він погладив кінчики дівочих і притулився до них губами.

- Мені теж бракує тебе, Хаук, - Алія дозволила собі прикрити очі, такими солодкими й гарячими були губи коханого чоловіка.

Не змовляючись, вони обидва зупинилися й обмінялися довгими поглядами.

- Мені важко весь час триматися на відстані від тебе.

Інший простягнув руку, торкнувся оксамиту щоки, ковзнув по витонченій шиї. Кров бренни миттю спалахнула, вдарила в голову бурхливим потоком, дівчина похитнулася. Хаук обійняв її за плечі, смикнув застібку на грудях, плащ спорснув униз, міцні руки вправно підхопили важку тканину.

- Я покликчу прислугу, тобі потрібен відпочинок, - він сприйняв слабкість Алії, як ознаку виснаження. - Нехай жінки принесуть гарячої води та допоможуть тобі переодягнутися.

- Повір, я зовсім не втомилася.

- Справді? - з сумнівом насупився Інший. - Мені здається, поїздка добряче втомила тебе.

- Зовсім ні, я сповнена сил і бадьорості, все завдяки моєму Дару, його міць примножується в мені з кожним днем.

- Радий чути це, Аліє, - Хаук широко посміхнувся. - Сьогодні ти була неперевершеною і твоє вміння гідне захоплення.

Волошкові очі дивилися з пронизливою ніжністю і гарячим бажанням, дівочі щоки миттю спалахнули й жар прокотився вже по всьому тілу.

- Мені дійсно потрібно переодягнутися з дороги, але відпочивати я ще не піду.

- Чим збирається зайнятися моя Лисичка? - чоловік підняв вузьке підборіддя, з насолодою пірнаючи в теплий мед очей.

Алія потупилася, але одразу підвела вії й бурштинові очі збуджено загорілися.

- Я чула у замку є велика бібліотека.

- Дуже велика, Лисичко, ти навіть уявити собі не можеш наскільки.

Вони продовжили рухатися до відведених покоїв.

- Це одночасно добре і погано, - зітхнула бренна. - Коли книжок багато, є впевненість виявити те, що потрібно. Інша річ, що шукати доведеться довго, а зараз дорога кожна година.

- Що ти хочеш знайти? - Інший з цікавістю роздивлявся дівчину.

- Рукописи або праці про таких, як я. Їх не може не бути в королівській бібліотеці.

- І ти маєш слушність. Не так давно я відшукав кілька стародавніх книг про народ Вогню.

- Правда?!

Очі Алії радісно спалахнули, ласкавий погляд наскрізь пронизав закохане чоловіче серце. Він не став говорити, що знайшов їх незадовго до того, як Візфолл спробував прилюдно стратити бренну. Важкий спогад на якийсь час затьмарив похмурістю обличчя Яструба.

- Я почекаю коли ти перевдягнешся і покажу дорогу до сховища.

Замок був дуже великим і заблукати тому, хто не знає всіх його переходів та вивертів не становило б великих труднощів.Вони підійшли до відведених дівчині покоїв.