Глава 43

Моє серце це твої крила,
Я нікому тебе не віддам.

Я нікому тебе не віддам -  Скорпіон

- Якби я знала, дитинко, хіба б уже не повідала тобі? - важко зітхнула старенька.

Вахі витягла з печі чавунний горщик і відлила в миску цілюще вариво, густий пряний аромат поплив по хаті, приємно лоскочучи ніздрі. Алія впізнала запах розмарину, шавлії та женьшеню, відвар із цих трав надавав сил і повертав ясність розуму.

- Допоможи мені напоїти бідолашного.

Спільними зусиллями вони влили кілька ложок зілля до рота чоловіка, котрий борсався на ліжку в безпам'ятстві. Знахарка схилилася над страждальцем і зашепотіла щось незнайомою Алії мовою.

- Захисні слова послаблять пута темряви, але ненадовго. Витягнути воїна з нави я безсила. Яструб має сам побажати повернутися, захотіти того настільки сильно, щоб зуміти розірвати кайдани смерті.

- Звичайно захоче! - вигукнула молода жінка. - Перший вахнут має величезну відповідальність за долю Півночі! І головне, у Хаука є маленька дочка, що потребує опіки батька! Він потрібний тут і знає це!

Бабця лише скрушно похитала головою, погляд старенької затягнувся серпанком печалі.

- Ти ще надто молода й недосвідчена, моя пані, бо знала б, що чоловіка не втримають ні службові зобов'язання, ні діти.

- Я не відступлюся! - вперто стиснула губи дівчина.

- Ні в якому разі. Він твій обранець і його почуття до тебе гарячі та міцні. Зроби своє кохання зброєю. Господиня Навію - Смерть, Морта, у неї багато імен, та вона Темрява, а любов - яскраве Світло.

Якщо в лісі, коли вдалося знищити гартів, Алії здавалося, що всі біди лишилися позаду, то тепер вигляд виснаженого невидимою боротьбою коханого, лише підтверджував усе сказане Вахі. Головна небезпека прийшла зараз і битва за дорогу душу тільки починалася. Три дні і три ночі Алія ні на крок не відходила від воїна, що метався між життям і смертю. Чаша долі хилилася то в бік Яви, то переважувала на бік Навію. Не раз сильне тіло вкривалося інеєм, мов мерзла земля вранці, навіть кінчики довгих вій тремтіли кришталевими голками. Яструб клякнув і ставав схожим на кам'яну статую, що їх бачила Алія в будинках багатих південців, куди інколи приходила разом із матір'ю продавати ліки. Час від часу тишу світлиці порушувало нерозбірливе бурмотіння Іншого чи його незв'язні крики. Та найстрашніше ставало тоді, коли Хаук любовно посміхався комусь невидимому і з гарячою готовністю тягнув до нього руки.

- Він бачить мрії, що навіює йому Біла Жінка, - пояснювала Вахі.

І тоді бренна створювала навколой чоловіка вогняний кокон, обхоплювала тонкими руками могутні плечі, припадала до грудей і напружено вслухалася в повільні удари серця. Занадто повільні.

- Я не відпущу тебе! Ніколи! - гарячі сльози сапфіровими краплями падали на бліді, порослі щетиною щоки вахнута... - Повернись до мене, прошу, повернись!

Але, здавалося, Інший зовсім не чує дівочого благання і блукає далеко від усього живого, настільки далеко, що довіку не догукатися.

Наостанку третього дня Вахі пішла до лісу перевірити розставлені нею пастки, потрібно було поповнити їстівні припаси. Дівчина залишилася одна чергувати біля ложа хворого. Знесилена від безперервної боротьби вона примостилася на грудях Хаука, забувшись чуйним сном. Раптом легкий шурхіт перервав її відпочинок і дивна холоднеча наповнила хату. Гостро відчуваючи у домі чужу присутність, Алія підняла голову. Чуття її не підвело: біля дверей стояла дивовижної краси жінка, або щось дуже на неї схоже. Дівчина здивовано підняла темні брови, роздивляючись непрохану гостю: глибокі, мов колодязі, очі дивилися моторошно і порожньо, в них не було ані краплі тепла. Спини  торкнулася неприємна паморозь.

- Хто ти? - бренна різко сіла на ліжку, осмикнувши простеньку сукню.

Та незнайомка мовчала, лише пухкі порочні губи кривилися в презирливій усмішці.

- Біла Жінка, - здогадавшись, прошепотіла Алія, хмарка пари вирвалася з її рота, вона мерзлякувато повела плечима.

- Так ось хто не дає пану стати моїм, -  володарка Навію з презирством ковзнула очима по тендітній  вогняноволосій дівчині. -  Звичайна смертна.

Вона перевела важкий погляд на воїна і хворий відразу болісно застогнав, сильніше забився на постілі. Алія зробила крок уперед, загородивши собою коханого.

- У тебе лише його тіло і то ненадовго, - вишкірився темний дух, зле кепкування  затанцювало в очах кольору безодні. - Душу його я залишу собі.

- Поки дихаю, я не дам тобі цього зробити.

- А що ти можеш? - зверхньо пирхнула Темрява. - Що протиставиш моїй силі та владі? Мертві належать мені!

- Та не живі! А Хаук живий! - золоті очі гнівно блиснули. Бренна відчула, як полум'я бурхливо вирує в її венах і проситься назовні.

- Ненадовго. Я прийшла по нього.

- Воїна зцілено, у тебе немає на нього жодного права. Чи ти звичайна злодійка без честі?

Морта сіпнулася і зашипіла.

- Та як ти смієш-ш-ш вказувати мені, Білій Панні?! Ти, жалюгідна жебрачка, тлін, прах-х-х! 

Вона повільно рушила вперед.

- Варто стиснути в пальцях його серце і воно перестане битися. Коротка мить, без болю і страждань, - мрійлива гримаса спотворила бездоганне обличчя.

- Я не дозволю! - Алія піднялася на весь свій невеликий зріст. - Забирайся геть!

Темрява голосно розреготалася, відкинувши назад голову, синяво-чорні пасма волосся зазміїлися навколо тонких щиколоток. Її сміх болем задзвенів у вухах, морозним деренчанням ударив у вікна, та враз обірвався, бо від підлоги до стельових балок дивом виросла щільна завіса вогню, захищаючи живих від злісного духа. Той заметушився, засовався з боку в бік, шукаючи в пекучій перепоні пролом, але скрізь натикався на непорушну стіну.

- Цікаво...- роздратовано проспівала Біла Пані.

Вочевидь, неможливість отримати бажане спантеличила її й приголомшила. Ніколи не доводилося їй стикатися з подібною зухвалістю. Жестом, що бажає змести ввсе на своєму шляху, Морта тицьнула  руку в полум'я, але з шипінням одразу ж висмикнула назад: прозора плоть до ліктя обвуглилася й розсипалася пилом. З подивом оглядала Господиня Нави сріблястий попіл під своїми ногами. Вигляд її почав змінюватися і за мить від прекрасної спокусниці не лишилося й сліду - перед Алією стояла стара баба, бридка, з лисим черепом та з темними проваллями замість очей і рота. Сама Смерть з'явилася молодій бренні у своєму справжньому обличчі. З лютою злістю вона розвернулася до Алії, викинула вперед кістляву руку і тіло вахнута раптом піднялося в повітря. Легко, мов пір'їнка, воно повільно попливло до Темряви.

- Захист!

Короткий наказ бренни - й новий вогняний потік миттю злетів вгору. У просторі, мов від дивних чар, народилися сім вигнутих пелюсток, за коротку мить вони з'єдналися у велику квітку і повністю сховали Хаука всередині полум'яного бутону. Морта дико завищала, вихором пронеслася хатинкою, закрутилася колючою хуртовиною. Стіни, підлога і навіть стеля  вкрилися товстим шаром льоду, віконечка тріснули й розсипалися дрібним кришивом, повітря стало настільки холодним, що було боляче дихати.

- Ти... - скреготала Смерть беззубим ротом. - Просто дрібна комашка... Як посміла опиратися мені, Панні підземного Царства?! Я зітру тебе в порошок, знищу, розчавлю!

- Спробуй, - спокійно відповіла бренна. Серце її не відчувало ані дещиці страху.

Темрява біснувалася та шаленіла. Вона знову й знову нападала на пекучий бар'єр, намагаючись рознести, розірвати та стіна лишалася міцною, надійною і лише загрозливо гуділа. Бачачи всю марність витрачених зусиль, Біла Жінка втупилася в дівчину, здивовано роздивляючись її з ніг до голови.

- Золоті очі...Волосся кольору полум'я... Не проста...- пробурмотіла вона, темні очі підозріло звузилися. - Що ти таке?

- Ти не отримаєш ані Хаука, ані мене, - долоні бренни яскраво спалахнули.

Легке клацання тонкими пальчиками і Морту разом із дверима з гуркотом винесло назовні, у зоряну північну ніч. Короткий змах руки й навколо хати утворилося вогняне коло. Дівчина витерла лоба тильною стороною долоні.  Вахі  легко пройде крізь захисне кільце. Але тільки Вахі. Алія втомлено опустилася на стілець і поглянула на нерухомо лежачого Хаука. Турботливо вкрила його товстою ковдрою та відкинула з високого чола світле пасмо волосся.

- Я люблю тебе! Чуєш! Люблю більше за життя! Повертайся, кохання моє, інакше я сама спущуся до тебе. Обіцяю, - і  міцно поцілувала його в губи.