Глава 44

Стрімкі кроки відбивалися від кам'яних стін і гучним відлунням розліталися по тронній залі. Запальність, властива династії Гоконів, зараз на повну потужність вирувала в крові короля.  Візфолл  пройшов повз натовп васалів, що потупилися і притихли під важким поглядом володаря. Навіть Кая, що була теж присутня серед радників, як майбутня королева, трималася осторонь і лише час від часу кидала погляди на Хаука. Один Яструб не опускав очей і дивився на правителя незворушно, без краплі збентеження.

- За яким правом ти залишив місто?! Я не пригадую, щоб давав тобі на це свій дозвіл!

- Я не раб і не повинен на кожен крок питати в тебе згоди, пане, - спокійно відповів воїн.

- Знову зухвалість, знову бунт?! Ми втратили три дні, чекаючи коли Перший вахнут врешті решт з'явиться на Раду, а ти помчав тішити свою хтивість, коли на порозі Довга Ніч! І так, Яструбе, ти раб,  раб Півночі, як і я, і всі ми. Наша земля - єдине, що важливо, що має значення!

- Важливі саме люди, без народу не буде Півночі, якій я незмінно служу. Від чого ти лютуєш, володарю і поспішаєш із висновками?

Король стрімко розвернувся і впритул підійшов до зятя, втупив пекучий погляд у тверде мужнє обличчя.

-  Ти не знаєш, що з полювання не повернувся тисячник Гейр. Минулого ранку його знайшла патрульна варта. Знаєш, що від нього лишилося? - величезні кулаки стискалися й розтискалися. - Медальйон і зброя. Його зжерли цілком в повністю. А, як тобі відомо, Гейр був далеко не останнім воїном.

Візфолл замовк, відійшов від родича і без поспіху сів на трон. Різким помахом руки відкинув пасмо волосся, що впало на лоба і важко зітхнув. Погляд сріблястих очей завмер на вогняних відблисках смолоскипів, що витанцьовували на стінах свій одвічний танець. Довгі пальці короля стиснули золотий метал і Хауку здалося, що вовки на підлокітниках ще ширше роззявили ікласті пащі. Інший раптом здогадався, що правитель розбурханий не через свавілля вахнута, ні, він просто по-людськи злякався, що більше не побачить його живим. Серце володаря шматала тривога. Нехай він відкрито ні до кого не виявляв почуттів, навіть до дочки, але король любив Яструба, той виріс у нього на очах і замінив сина.

- Я дві ночі очей не зімкнув, думав, що твої кістки теж знайдуться десь у заметі, - тихо промовив Візфолл, так, щоб його чув лише Хаук.

Він підняв очі і воїн переконався в правильності своїх здогадок: на срібному дні хлюпали біль і хвилювання.

- Ти недалекий від істини, мій пане, - кивнув світловолосою головою воїн. - Якби не дівчина, найімовірніше на мене чекала б доля тисячника.

Правитель здригнувся і примружився.

- Маєш що мені сказати?

- Я був би мертвий, якби не Алія. Вона врятувала мені життя.

Король перевів погляд з Яструба на бренну, що скромно стояла позаду всіх і глузливо підняв брову.

- Того, хто носить почесний титул Найкращий Меч Королівства, врятувала дівчинка?

- Так, двічі і мені не соромно в цьому зізнатися.

Натовпом пронісся здивований гул, світлі брови владики зметнулися вгору.

- Поясни.

- Я натикнувся у лісі на ґартів розвідників.

- Дрібниця для тебе, - відмахнувся король, - їхня чисельність ніколи не перевищує дві-три особини.

- Це була зграя, десять дорослих тварюк.

Візфолл підвівся на троні, але опанувавши емоції, знову сів.

- Занадто багато для розвідки, - примружився він.

- Саме так.

- І вперше за всі зими.

Хаук, погоджуючись, хитнув головою. Правитель помовчав деякий час, роздумуючи над чимось.

- То бренна впоралася із ґартами?

- Так, із більшістю, швидко й легко.

- Я здивований. Ти сказав, тобі двічі врятували життя, отже, була інша зграя?

Король подався вперед, чекаючи відповіді.

- Ні. Але клянуся солодкими садами Великого, без Алії я б залишився навіки в темному світі. Вона вирвала мене зі смертельних обіймів  Морти.

- Ти здолала Білу Пані? - нестимавши почуттів Візфолл усе ж встав із трону і підійшов до жінок. - Як тобі це вдалося?

- Я не дозволила їй забрати Хаука, - просто відповіла молода бренна.

Вона розсудливо промовчала про те, що головною її зброєю була полум'яна любов.

- Ти.... не дозволила? - здивуванню короля не було меж, він ніяк не міг повірити почутому.

- Так.

- Моя пані викинула Морту з хати, як господиня сміття, - з гордістю в голосі відповіла Вахі.

-Ти бачила володарку Навію?

- Як вас, пане. Віч-на-віч.

Правитель уважно оглянув тендітну постать, його вразило, з якою простотою і безстрашністю молода бренна повідомляла про поразку сильного супротивника.

- Твоя сміливість гідна поваги, дівчино.

Кая стиснула кулаки й опустила голову.  Візфолл повернувся до провидиці.

- Ти добре навчила її.

- Моя заслуга незначна, пане, - повільно похитала головою старенька. - Кров великих королів Сходу тече в жилах принцеси - ось де могутня сила. І вона зростатиме з кожним днем. Зростатиме і примножуватиметься.

- Що ж, ти вкотре виявилася правою Вахі, дівчина  справді неоціненний скарб.

Старенька мовчки вклонилася. Король було відвернувся, але враз знову поглянув на Алію.

- Я впевнений, - він пильно вдивлявся в ніжне личко, - що очі у тебе були синіми, мов нічне небо, а зараз вони прозоріші за бурштин.... Що це?

Алія з подивом слухала Візфолла і перевела розгублений погляд на бабцю. З тієї нещасливої ночі, коли довелося зіткнутися в лісі з ґартами, вона не мала часу заглядати в дзеркало. Хаук уважно прислухався до розмови теж бажаючи дізнатися відповідь. Він помітив цю незвичну  особливість своєї коханої, щойно повернувся у світ живих, але розпитати Алію не мав нагоди - як і провіщала Вахі, вранці за ними приїхав загін і відвіз до Трофаста.

- Коли Дар бренни повністю розквітає колір очей стає золотим, - роз'яснювала стара. - Такою є характерна риса жінок королівської крові.

- Чи не хочеш ти сказати, що принцеса Алія готова до війни з темрявою?

- Вона готова, пане.

- Радий чути, радий чути, - легка усмішка торкнулася жорстких губ.

Правитель пройшов на середину зали й розвернувся до васалів.

- Перший вахнут нарешті з нами й сьогодні я зібрав вас усіх на Велику Раду. Останню перед настанням темних днів. Справа невідкладна та вкрай важлива, але для початку я хочу почути доповідь про нашу готовність до оборони.