Глава 40

На старенькому мідному канделябрі слухняно стояли свічки, над ними мирно танцювали яскраві язички полум'я.

- Дивись, бабусю, як я можу, - посміхнулася дівчина.

Тонкими пальцями вона поманила до себе вогники й ті покірно злетіли в повітря. Алія плеснула в долоні - іскорки розтягнулися, роздвоїлися і наступної миті хатою  запурхали  крихітні блискучі метелики. Вони пустотливо покружляли навколо Вахі, висвітлили зморшкувате обличчя, по-старечому опущені плечі й квітчасту хустку, акуратно зав'язану навколо голови.

- Бешкетуєш, жартівниця, - віщунка сиділа на печі, гріючи старі кісточки.

Метелики бадьорою зграйкою помчали далі просторою оселею, вихоплюючи з напівтемряви міцний стіл і лавку, в'язки цибулі й часнику, промайнули повз невеличку скриню й закрутилися під стелею, виставивши на огляд пучки ароматних сушених трав.  Пурхунки  опустилися донизу,  захиталися над кольоровими домотканими доріжками та враз кинулися врозтіч: одні затанцювали над відром із водою, сердито зашипіли на прозору крижаницю, інші пірнули в сіни й дражнячись, зависли перед мокрим носом Жука. Вовкогарт з пересторогою скосив очі на докучливі вогники та коротко гаркнув. Звір знову опустив чорну морду на великі лапи й зітхнув, мабуть звик уже до пустощів господині.

Весело кружляючи й танцюючи, Алія легко змахнула долонею - яскраві метелики повернулися на своє місце і знову плавно захиталися на свічках.

- Гарне чудодійство, - з усмішкою сказала Вахі.

- Бабусю, покажи й мені те, що ти відкрила королю, - підсіла на лежанку Алія, вона, мов кішка, ніжно горулася до старої. - Що на нас чекає?

- Ой ти, допитливий носик, - посварила її бабця. - Тобі поки що не треба те знати.

- Чому ж? - здивовано підняла брови дівчина.

- Бачення прийдешнього заважатимуть у навчанні, дитино. І міцно.

- Але ж ти казала, що на мене вся надія...?

- Так і є, - віщунка відразу ж стала серйозною. - Я відкрию тобі майбутнє перед Довгою Ніччю. Нині ж досить знати, що всім буде важко. Нестерпно важко. Ти старанне розумне дитя, все схоплюєш на льоту і тому жевріє в мені надія, що Північ житиме. Вчися, дівчинко, працюй. На твої плечі ляже порятунок десятків тисяч життів, та й твого власного теж. Часу вже немає.

Старенька часто повторювала оте своє "Часу немає", від чого в Алії щоразу по тілу пробігав мороз.

- Я стараюся, - вона опустила вогняну голівку.

- Мені відомо про те, ластівко. Та ще знаю, що тебе гризе щодня і чому погано спиш уночі.

Алія відвернулася, ховаючи очі.

- Сумує душечка твоя за Яструбом блакитнооким. - Вахі ласкаво подивилася на вихованку. - Я усе розумію, адже теж колись була молодою. Та тільки скоро не до любові всім буде - стануть одне проти одного Життя і Смерть, Світло й Темрява і не відкрито мені, хто з них вийде переможцем. Тримай пориви душі в кулаці, а розум у холоді. Пам'ятай, що кров твоя є вогонь, не впораєшся з почуттями, - важко буде в годину випробувань, моя пані.

- Бабусю, не називай мене панночкою, - заперечила дівчина.

- Але ж це правда, дитятко моє. Ти принцеса за правом народження і те, як швидко всьому вчишся, тільки підтверджує мої слова. У тобі живе міць і сила Вогняних королів.

Старенька говорила з гордістю та дивним смутком.

- Ти сумуєш за батьківщиною, - здогадалася Алія і співчутливо заглянула в темні очі своєї рятівниці.

- Північ давно стала мені домом, тут і життя все пройшло. Але... так, я сумую за рідною землею, - Вахі зітхнула, взяла вузьку долоньку Алії та легенько стиснула її, - і там би хотіла закінчити свою життєву мандрівку.

Алії вільно жилося у бабусі. Життя в глушині минало мирно та спокійно, ніщо не порушувало тиші лісового будинку. Та, здавалося, час тягнувся вічністю, проживати дні без Хаука ставало дедалі болісніше. Кожна дрібниця і навіть сама природа нагадували їй про коханого чоловіка. Роздивляючись високе небо, Алія ніби поринала в блакитні очі, що дивилися на неї то з яскравим захопленням, то з невгамовною спрагою, змушуючи вогняну кров кипіти й шалено мчати по венах. Плескіт води воскрешав дні, що провела полонянка в плаванні, її протистояння владному північному пану, а прихід ночі діставав з куточків пам'яті спекотні обійми вахнута, його шалені й неповторні пестощі.

Дівчина зітхнула, вони не бачилися з Хауком двадцять довгих днів і ще стільки ж належало чекати. Не знаючи звідки узяти терпіння, Алія навмисне завантажувала себе турботами,  жодної години не сиділа неробою. А роботи завжди вистачало: наносити дров і води, розтопити піч, розчистити від снігу подвір'я та місце навколо хати. До того ж під її опікою залишалася Іскра. Алія тричі за сідмицю  вигулювала конячку, щоб та не застоялася і не засумувала. Поїздки верхи до річки, до крутого урвища, де бурхливий потік не замерзав навіть узимку, приносили самітниці незвичайне задоволення. Жук супроводжував господиню у всіх вилазках. Куди б та не пішла, щоб не робила - вовкогарт чорною тінню невідступно слідував за нею. Та все ж більшу частину доби молода бренна вчилася. Для занять підійшло просторе подвір'я. Жінки залишали будиночок, щоб випадковість не спалила житло і Алія ревно віддавалася навчанню. Бренна вперто долала нові труднощі й робила це з дивовижною стійкістю. "Шкода, - розмірковувала про себе старенька, - що у дівчинки не було можливості отримати все, на що вона мала повне право: свободу, могутність і знання. Придворні муддариси* навчили б її мистецтву вогняного бою і досконалого володіння Даром. Якби обставини склалися інакше, спадкоємиця володіла б повнотою знань у науках і мовах. Але, сталося те, що сталося, на все воля Великого. А тепер Алії необхідно у короткий термін навчитися верховенствувати вродженим хистом. На це в мирні часи пішли б роки."
Старенька гірко шкодувала, що не може дієво допомогти молодій бренні, бо втратила свій Дар давно, коли стала дружиною нелюбого. Жінка могла лише докладно пояснити підопічній, як звертатися до крові, щоб та виплеснула полум'я назовні, як зосереджувати вогонь у руках та силою думки спрямовувати його туди, куди потрібно. Вона терпляче розтлумачувала кожен рух, не залишала без відповіді жодне запитання. Багато годин витрачалося на тренування, тільки коли Алія помічала, що бабуся втомилася і мерзне, просила її піти до хатинки. Вахі рушала готувати просту страву, а вихованка на самоті продовжувала заняття. Вправи вимагали від неї зосередження всіх життєвих сил і від великого напруження обличчя та спина вкривалися солоною вологою. Набравши повну жменю розсипчастого снігу, старальниця витирала ним щоки, що пашіли жаром, насолоджуючись колючою прохолодою. Намагалася не звертати уваги на одяг, що липнув до тіла і вперто продовжувала заняття, поки ввечірі не ввалювалася до хати зовсім виснажена та знесилена. Помившись, вона падала на ліжко і миттєво провалювалася в жаданий сон. Бажаний тому, що знала, що зустріне в ньому свого єдиного, того, хто володів її серцем. Хаук приходив у світ мрій щоночі, адже Алія нестерпно сумувала за ним.