Глава 39

"Без тебе душа сліпа і тіло моє, мов не рідне

Без тебе один туман, без тебе кругом вода

Летить, шукає тебе душа моя, бо знає, де ти - там я."

Без тебе – Океан Ельзи

Молодий воїн перелетів через огорожу ристалища і важко приземлившись на мерзлу землю  добряче крякнув, не солодко б йому довелося, якби високий замет не пом'якшив падіння. Хлопець миттю підскочив і, обтрусившись немов пес від снігу, що припорошив одяг і волосся, спритно перестрибнув назад до братів. Семеро Інших важко дихали, намагаючись здобути в несподіваній перерві крихти сил, що залишилися, молодечі легені гучно працювали, нагадуючи звуки ковальських міхів.

- Тобі голова навіщо потрібна, Руна, щоб кучерями хизуватися, ніби дівчина? - звернувся Хаук до невдалого воїна, суворі ноти зазвучали в глибокому голосі. Він переклав меч у ліву руку і витер рукавом сорочки мокре обличчя. - Думай, інакше загинеш. На два кроки вперед прораховуй свої ходи та відчувай супротивника, не спускай з нього очей...

Скориставшись коротким перепочинком, до вахнута підійшов Лейр.

- Пожалій хлопців, інакше вони випустять дух задовго до Довгої Ночі, ось-ось вкриються піною, мов загнані жеребці, - добродушно посміхнувся він і  підбадьорливо ляснув друга по широкому плечу. Дарма що мороз, від побратима віяло жаром.

- Хочеш, щоб я няньчився з воїнами, як із дрібними шмаркачами? Почну жаліти їх у тренуваннях і не багато хто доживе до днів Пробудження*, - темні брови Хаука похмуро вигнулися ніби крила чайки, що повільно ширяє над синявою моря.

Військоводець не поспішаючи обвів поглядом молодиків: Інші мовчали, чекаючи наказу пана, не  наважуючись скаржитися на страшну втому. Вони почали вишкіл ще на світанку - наразі місто вже провалювалося в густі сутінки. Вахнут вклав меч у піхви й кивнув хлопцям, мовчки відпускаючи тих на відпочинок.

- Довго ти будеш мучити себе? - запитав Лейр, коли стихли важкі кроки парубків.

Він повернув чорняву голову й пильно поглянув на друга, відзначивши темні півкола під блакитними очима, змарніле обличчя, запалі щоки.

Хаук не дивився на побратима, він неквапливо накинув на плечі довгий плащ та насунув на голову кошлату шапку з довгим хвостом із хутра чорнобурки. Мовчання затягнулося і лучник уже зневірився отримати відповідь.

- Тільки коли в моїй руці меч, я здатен трохи відірватися від думок про Алію, - нарешті сказав чоловік. - Двадцять днів, Лейр... Я не бачив її двадцять морхових днів!

Він важко видихнув, ніби весь цей час ніс на собі Гору-Велетень, що підпирала Трофаст.

- Послухай, твоя жінка здорова, у безпеці...

- І повернеться сюди незадовго до Довгої Ночі, - закінчив думку Хаук. - Так, я знаю.

- Тоді від чого ти страждаєш? - дивувався друг.

- Повернеться вона, а далі що, га? - вахнут зупинився і повернувся до воїна, що кульгав поруч. - Хіба не розумієш, у нас з Алією немає майбутнього. Я прикутий намертво до королівської сім'ї, пов'язаний із ними по руках і ногах, позбавлений власної волі й бажань. Багато хто шепоче за моєю спиною: ось він Яструб, улюбленець долі, міцно затиснув удачу в кулаці, зять Візфолла, Перший Вахнут Півночі... - гірка насмішка сочилася з тихих слів. - Вони бризкають отрутою, завидують мені смертною заздрістю і не підозрюють, що я поневолений, мов раб. Ех, брате, помінятися б мені місцями з будь-яким із сотників, ба нехай і з простим воїном. Та хто ж відпустить.

Хаук сумно всміхнувся і кинув нерадісний погляд у бік замку.

Інші продовжили шлях, Лейр мовчав, слухаючи сердечні виливи побратима, рідкісні, як сніг улітку.

- Візфолл тепер вимагає моєї присутності й на найменших зборах, мабуть за минулі дні добряче переситився товариством Сігела. Не знає, як догодити, то зброю дарує камінням дорогоцінним всипану, то дівок у ліжко підкладає - аби тільки я не дивився в бік лісу.

Хаук згадав, як не раз знаходив у своїх покоях дівицю, а часто й не одну. Щоправда, чоловіку не становило особливих труднощів позбутися цих небажаних подарунків: варто було лише похмуро блимнуть на усміхнених служниць, як ті злякано вискакували з кімнати, наче зайці з кущів, що побачили лютого звіра.

- Нудно мені від усього. Туга за Алією роз'їдає душу, - чоловік потер долонею могутні груди, немов це могло допомогти приспати біль. - Кожен день без неї дорівнює одному муну. Я життя не відчуваю, закляк, мов мрець.

Яструб говорив з надривом, мука хлюпала у світлих очах. Лейру він здавався вовком, що борсається в тісній клітці та відчайдушно рветься на волю.

- Я знаю, що ти любив свою дружину, - несподівано вимовив Хаук, після недовгого мовчання.

- Кохав, - тихо відповів лучник і кульгавість його стала сильнішою.

- Вибач, але як тобі вдається жити без неї? - Хаук щиро дивувався, як виносить брат сумний тягар самотності.

- Так і живу, як бачиш... - хмарка пари вирвалася з гарно окреслених губ, сум опустив їхні куточки донизу, - Час притупляє біль втрати. Одного не пробачу собі, що не зміг зберегти її та дитину від мерзенної тварюки.

- Твоєї провини в тому немає, ти в той час бився на полі бою.

- Мене не було поруч. І цього я собі не забуду.

Вони йшли далі, кожен думаючи про своє. Буркотливо скрипів під широкими кроками сніг, на темному небосхилі з'явилися перші зірки. Зрідка переморгуючись, вони охоче віддавали світові свій холодний блиск, але гострому зору Інших не було потрібне їхнє яскраве сяйво. Пильні очі чудово бачили навіть у темряві й дрібна мишка, що прошмигнула під ґанок сусіднього будинку, не залишилася непоміченою для людей-хижаків. Світ Інших був наповнений розмаїттям запахів і звуків.

- Ходімо в таверну, хмелю вип'ємо, - запропонував Лейр.

- Вибач друже, не сьогодні.

Той розуміюче кивнув.

- А я зазирну. Нога дошкуляє, сил немає терпіти.