Глава 38

Королівно, ясна панно,
стану вашому належить
багряниця і корона,
а не ся буденна одіж.

Королівна Л. Українка

Сотні очей були прикуті до двох застиглих силуетів: статного чоловіка, що покірно схилив високе чоло і сухенької старенької бабусі, долоні якої обхопили голову владики. Через короткий відрізок часу  Візфолл з жахом відскочив від провидиці, обличчя його спотворилося й стало білішим, ніж у мерця. Король важко зковтнув і похитнувся.

- Ні... - прошепотів він. - Це кінець усьому...

У повітрі повисла дзвінка напруга.

- Я показала тобі, те, що відкрив мені Великий, - Вахі в знемозі опустила руки, дрібні бісеринки солоної вологи виступили на старечому чолі. - Лише в її силах зупинити смерть, - провидиця вказала на Алію, що скромно стояла осторонь.

Король повільно підняв очі й уперше подивився на дівчину без звичної ненависті й презирства, його погляд виказував лише щире здивування й нерозуміння.

- Але... як? - схоже, Візфолл не міг поєднати страшне майбутнє, що відкрилося у видінні, з дуже вразливою бренною. - Вона... вона...

- Дівчина набагато сильніша, ніж здається на перший погляд і так, ти все правильно зрозумів, мій володарю, вона - принцеса Вогняного Сходу.

Здивований вигук розірвав тишу, всі погляди спрямувалися на полонянку, містяни приголомшено роздивлялися її, ніби вперше побачили. Кая рвучко підхопилася з крісла. Обличчя її, побіліле до синяви від слів провидиці, за секунду враз почервоніло. Вона до скрипу зчепила зуби й зі сказом і підозрою втупилася на Вахі, очі жінки перетворилися на вузькі щілинки. Алія, не вірячи власним вухам, різко повернула голову до старої бренни: мабуть, від сильного напруження їй тепер чується казна-що - адже її долю все ще не визначено, а життя, як і раніше, висить на волосині. Хаук розгублено переводив погляд з Алії на Вахі й намагався вмістити у своїй свідомості невмістиме. Не помічаючи пристрастей, що вирували навколо неї, провидиця тим часом продовжувала голосно розповідати про дні минулі, нинішні й майбутні.

- Як я вже говорила, король Сінгефар загинув під час винищення бренн, але його син, принц Алій, дивом лишився живий. Спадкоємця врятував близький друг його батька. Васалу вдалося провести сина монарха таємним ходом до моря, де на них уже чекало непримітне рибальське судно. Решта тих, хто врятувався розпорошилася по двох Континентах. Поступово за двадцять часових кіл східний народ відродився і примножився, вони перестали ховатися й три муни тому зібралися воєдино на клич спадкоємця престолу. Люди Полум'я зійшли з гір, подібно до вогняної лави слідом за своїм принцем і Алій вогнем та мечем повернув собі вкрадену владу, очистивши від південців рідну землю. До нинішнього жовтолисту Вогняний Схід знову отримав законного владику. Але не тільки в тебе є провидиця, Візфолле, король Алій знає, що в нього є єдина донька. Йому так само відомо, де шукати дівчину. Щойно зійдуть льоди з моря, володар вогненних земель попрямує на Північ. До приходу  соммара* до наших берегів пристануть кораблі наповнені його воїнами. Що ти зможеш відповісти Алію, якщо стратиш його єдине дитя? Подумай, пане, ким ти хочеш бачити бренн: союзниками чи ворогами? Страшно уявити, що може Вогняне військо зробити з нашим Королівством, якщо й один із них здатний перетворити на попіл половину твого міста і ті з Інших, кому пощастить вижити після цієї зими, загинуть від вогню. Послухай мене й у Півночі буде шанс не тільки на існування, а й на велике майбутнє.

Закінчивши довгу розповідь, Вахі замовкла й знову ковтнула з кухля води.

- Я, не приховуючи нічого, розповіла усім те, що відкрив мені Великий, але рішення залишається за тобою.Тільки знай: вибираючи долю дівчини, ти визначаєш долю Півночі. Якщо Алія залишиться живою - житиме і північний люд, якщо ж бренна помре - загинемо ми всі.

Побачене моторошне майбутнє лягло на серце короля вбивчо тяжким тягарем. Він мовчки обвів сумним поглядом усіх присутніх - владика вже прийняв рішення, але бажав дізнатися думку і своїх підданих.

- Життя, життя, життя! - гучно забасили Інші.

- Життя, життя, життя! - твердо повторював за ними народ.

"Вони встигли полюбити мене, - з хвилюванням подумала Алія, дивлячись на трофастців, що підтримують її, - і вважають своєю". Вдячність приємною теплотою розлилася по її душі, очі спалахнули золотом, але дівчина більше не опускала їх донизу: тепер ховатися не було потреби, всі знали, що вона бренна, Діва Вогню.

Король подивився на старійшин: священні старці й вахнути, крім Сігела, підняли вгору кулак, тим самим висловлюючи свою одностайну згоду. Візфолл кивнув і повернувся до Вахі. Хаук, не дихаючи, приготувався вислухати відповідь короля. Кожен м'яз у тілі воїна напружився до межі.

- Я жодного разу не пошкодував, коли послухався тебе, Вахі, - король дбайливо взяв маленькі старечі руки у свої широкі й сильні долоні. - Ти ніколи не давала приводу сумніватися у твоїх видіннях, - сказав він і трофастці вмить затихли, не бажаючи пропустити жодного слова. - Пророцтва завжди були влучними, а поради мудрими. І якщо дівчина не відьма, то й страчувати її абсолютно безглуздо. Вона залишиться жити серед нас. І відпустіть врешті Яструба.

Візфолл нетерпляче махнув рукою, Інші миттю скинули важкі ланцюги з Хаука і той з насолодою потягнувся, розминаючи суглоби, які безжально затерпли та нили. Сігел лише безсило зашипів, але король зверхнім поглядом припинив будь-які його наміри. Правитель уже гірко шкодував, що в гніві поставив Сігела Першим Вахнутом, той із кожною годиною дедалі більше дратував його,  підлабузницька натура викликала в короля напади нудоти й гидливості. Лейр підійшов до побратима та віддав плащ. Хаук, не зводячи очей з Алії, накинув його собі на плечі, довге вбрання приховало рваний, брудний одяг.

- Ти прийняв правильне рішення, владико, - задоволено кивнула лісова жінка. - Я спостерігаю, що ти знову знайшов себе і рада цьому. Північ для тебе, як і раніше, важливіша за особисті забаганки.

Хаук тріумфував. " Алія житиме! - радів він. - Сьогодні не обірветься нитка її долі." Шалено забилося серце, злетівши до горла радісним птахом. Він гостро відчув, як напруга та тяжка тривога спадають з плечей, ніби пудовий камінь. Нарешті вперше за багато днів чоловік зміг спокійно зітхнути. Яструб пробіг поглядом величезною галявиною, тісно заповненою присутнім людом, промайнув по вершинах сіро-зелених гір, по небу, що раптом стало насичено зимовим та породило загрозливі хмари, - але світ для Яструба заграв новими яскравими фарбами щастя. Хаук широко посміхнувся - тепер у них з Алією з'явилася надія на майбутнє.

- Ви всі чули вердикт короля! - голосно оголосив Нахе. - Дівчина виправдана та залишиться з нами, як повноправна мешканка Трофаста і вільна північна жінка та гостя водночас. Можете спокійно розходитися по домівках.

Люд заворушився. Голосно галасуючи та завзято обговорюючи між собою все побачене й почуте, городяни почали мало-помалу розбрідатися хто куди. Залишилися лише вахнути й старці, вони не наважувалися самовільно покинути місце зборів, не дочекавшись будь-яких вказівок від пана.

- Алія піде зі мною, - старенька обійняла дівчину за плечі, але дивилася при цьому на Візфолла. - Ми повернемося незадовго до днів Довгої Ночі. Чекай, мій пане.

- Ти покладаєш на таку тендітну дівчину непомірно великі надії, - сказав Візфолл, скрушно похитавши головою. - З тим, що ти мені показала, не під силу впоратися нікому.

Хаук підійшов до Алії та став поруч. Йому дивно було бачити, як знітився у смутку наймогутніший владика. Складно було зрозуміти, що змусило згаснути завжди палаючі невгамовним запалом сріблясті очі.

- І простий східний воїн може багато чого, а Алія - принцеса, - відповіла старенька. - У її крові вирує величезний потенціал багатьох поколінь королів Сходу. Залиш дівчину мені. Я навчу її всього, що знаю сама.

Несподівано пустився сніг: великі й пухнасті, з неба повільно сипалися сніжинки, плавно погойдуючись, вони легко кружляли в морозному повітрі. Закинувши голову до неба, як зачарована спостерігала Алія за своїм першим у житті снігопадом.

- А ось і відчутний подих зими, - Вахі теж підняла зморщене обличчя до низьких сірих хмар. - Час не чекає, володарю.

- Коли ти хочеш вирушати до себе? - король, примружившись, поглянув на жінку.

- Не пізніше, ніж завтра, - була коротка відповідь.

Хаук судомно втягнув носом повітря: "Як жалюгідно мало мені залишилося побути з Алією", - вколола думка.

- Я дам вам загін у супровід, - вирішив Візфолл. - У цей час небезпечно самим мандрувати лісом, не сьогодні завтра можуть з'явитися гарти-розвідники.

- Як скажеш, - погодилася Вахі, жінка одягла на голову теплу хустку й усміхнулася, - але я знаю, де моя смерть і вона не в північних лісах.

- Пане, - Хаук зробив крок уперед, - дозволь мені очолити дружину для охорони жінок?

Яструб не кліпаючи дивився у світлі очі свого владики. Король мовчки роздивлявся мужнє обличчя свого родича.

- Добре, - врешті відповів він, - але повертайся одразу, як виконаєш завдання. Ти потрібен мені тут і на тебе чекає родина.

Серце воїна боляче стиснулося, король не бажав бачити Алію біля свого зятя, але вибору в нього не лишалося, і Хаук погодився.

- Можу я дати тобі останню пораду, пане? - Вахі подивилася на короля й перевела погляд на його васала.

- Звісно, - Візфолл повільно хитнув головою, пасма білих кіс торкнулися міцних плечей.

- Поверни Яструбу все, що забрав. Він так само вірний тобі, як і я.

- Добре, - відповів Візфолл, помовчавши коротку мить. - Я й сам збирався.

- А цьому , - попри поважний вік, старенька, що здавалася немічною, зненацька дала добрячого стусана Сігелу, що, як завжди тинявся поруч із королем, - цьому саме час повзати змієм біля ніг справжнього Першого Вахнута.

Провісниця весело розсміялася і Алії її сміх здався по-дівчачому молодим та завзятим. Сігел було сіпнувся в гнівному жесті до жінки, але жорсткий застережливий погляд владики миттєво звів нанівець уесь його запал.

- Я запрошую тебе до замку, Вахі. - запропонував Візфолл. - Там ти зможеш втамувати голод та спрагу й відпочити до завтрашнього ранку.

- Дякую, мій повелителю, - шанобливо вклонилася лісова жінка, - не сердься, але мені спокійніше було б лишитися в будиночку Алії, галас і метушня старій людині в тягар.

- Як забажаєш, - не наполягав король. - Що ж, тоді прощавай та згадуй, що я чекаю на тебе.