Глава 35

Скрипіли сосни в полоні лісу
Розвіяв місяць нічну завісу
Пливе-іде прекрасна мов весна
Триклята відьма! Відьма! Відьма!

Відьма - Бабай

- Хто тебе звільнив? Як ти змогла вибратися з підземелля, відповідай? - Сіґел схопився з лави та розлючено витріщився на дівчину.

Алія акуратно підняла поділ сукні, вхопилася рукою за кайдани: залізо миттю розжарилося, стало м'яким, немов віск. Тупнувши ніжкою, дівчина струсила окови, і ті, жалібно брязцнувши, впали на кам'яні плити.

У залі стояла дзвінка тиша і якби тут раптом заманулося пролетіти мусі, її без зусиль почув би кожен Інший.

- Ось так, - Алія простягнула до правителя охоплені полум'ям долоні, - Завдяки моєму Дару я звільнилася, - спокійно відповіла дівчина.

Вона легко струснула руками, і вогонь тієї ж миті зник, наче за помахом чарівної палички, немов його й не було зовсім.

- І це ще раз підтверджує, що ти темна нуса, - зробив висновок Сіґел.

- Правитель каже, що ти зачарувала Першого Вахнута Хаука? - почав було Інший на ім'я Ізехор, вахнут північної мертвої частини королівства.

- Колишнього вахнута, - перебив чоловіка Сіґел, зробивши наголос на перше слово.

- Ти зізнаєшся, що він підпав під твою владу завдяки чаклунству? - усе ж таки договорив Ізехор, роздратовано поглянувши на того, хто заважав.

- Це брехня! - гучно відповів замість полонянки Хаук, - У дівчини досить принад, щоб отримати будь-якого чоловіка й без чаклунства. Чи ви часом не засліпли?

- Мовчи, Яструбе, тобі слова поки що не давали, - зупинив воїна Ізехор. - Відповідай, дівчино.

- Ні, я не можу погодитися зі звинуваченням короля. Я не відьма і не вмію чаклувати.

- Ти можеш говорити що завгодно, дитино, - втрутився в розмову Аенгус, один із чотирьох Старців, - але нам потрібні докази твоєї безвинності.

- Тоді ви зобов'язані покликати очевидців, - відрізав Хаук, - Тут присутня тільки сторона обвинувачення. Де захист?

- Що за очевидці? - гордовито випнувши нижню губу, неквапливо проговорив Сіґел. - Ми всі бачили на власні очі чаклунство в день тага.

- Алія вилікувала не один десяток людей, допомогла народитися Меріт, спадкоємиці Півночі, врятувала від вірної смерті принцесу, - загарчав Хаук. - Що це по-вашому? Відьомські штучки? Я вимагаю щоб вислухали тих, кому вона допомогла, хто встиг познайомитися із нею.

- За яким правом ти вимагаєш? - здійнявся Сіґел, з ненавистю впившись в обличчя супротивника.

- Я все ще радник короля чи вже ні? - Хаук повернувся до Візфолла.

Король згідно кивнув.

- Тоді мені хочеться запитати у всіх поважних суддів: чи є чесною справа без слухання свідків? Що це за суд, га? Чи тут заздалегідь усе домовлено й вирішено? Тоді навіщо влаштовувати дивну лицемірну виставу? - низький гуркочучий голос Хаука випікав холодом.

- Не лютуй, пане, - миролюбно відповів Варлаг, вахут південної частини Півночі, - нічого ще не вирішено, ми теж хочемо добратися до істини і в усьому розібратися.

- Я все ще перебуваю в Раді і наполегливо раджу, вислухати очевидців, - непохитний тон Яструба пронісся над залом.

Усі, погоджуючись, кивнули.

- Є охочі? - глузливо гмикнув Сіґел і його очі звузилися, немов він мріяв випустити стрілу в того, хто вийде на захист південки.

Пролунав гучний тупіт чобіт і черевиків, на середину залу вийшли Альбісс, Лейр, Інг та воїни, які знали Алію в плаванні, а також Фавста і п'ять десятків простого люду. Обличчя Хаука прояснилося, зате Візфолл став темнішим за хмару, і, мабуть, уже не раз пошкодував, що не вилучив учора зятя і з Королівської Ради. Кая ж нервово кусала губи, дивлячись то на Алію, то на натовп, що зібрався.

- Хто перший говоритиме на виправдання дівиці? - Перший Вахнут кинув на присутніх злісний погляд з-під брів.

- Я !!! - дружним хором гримнули Інші.

- По черзі, - Варлаг застукав дерев'яним молоточком по столу, вимагаючи тиші.

Альбісс виступив уперед.

- Шановні вахнути, поважні Старійшини, - вклонився Панголін. - Ви знаєте мене не один десяток років. Багато часових кіл я лікував та латав кожного з вас, і ніколи не брехав, але завжди вважав своїм обов'язком, як лікар, казати правду, хоч би якою гіркою вона була.

Залом пробіг схвальний шепіт.

- З Медуничкою, - почав було Альбісс, але відразу поправив себе, - тобто, з Алією ми працювали разом майже три муни і з радістю можу повідомити, що вона прекрасний лікар, розумна та тямуща, знає безліч трав і прекрасно готує зілля краще за будь-кого з моїх учнів. Щодня ми з дівчиною відвідували хворих і вона працювала разом зі мною не покладаючи рук. Алія вилікувала дуже багатьох жінок, дітей, стареньких і ніколи я не помічав за нею нічого темного або злого. Вона весела і мила.

- Відьми чудово вміють приховувати свою справжню суть, - глухо сказав Гутторм, вахнут східного округу.

- Чи не свою дружину ти маєш на увазі? - тут же встромив свою колючку Лейр, за словом він ніколи у кишеню не ліз.

Зал гримнув від реготу.

- А тобі б тільки по чужих жінках бігати, - огризнувся Гутторм, недобре поглянувши на лучника.

Його дружина справді славилася огидною вдачею та велелюбністю. Варлаг був змушений знову застосувати молоточок через галас, що піднявся.

- Можливо, відьми й вміють прикидатися, - відповів лікар, коли знову запанувала тиша, - але ж душу не приховати ніякою маскою. А вона у Медунички, світла й добра.

- До того ж, - продовжив лучник і прошкутильгав на місце Альбісса, - якщо людину та Іншого можна обдурити, то сріблястих вовків - ніколи. А я бачив, що хижаки лащаться до неї, немов кошенята. Чи це не ознака чистої душі? Дівчина тиха й ніжна, і ніколи не відповідає злом на зло.

Лейр виразно подивився на принцесу, піднявши красиво вигнуту смоляну брову - Кая задерла  підборіддя, повернувши чоловікові холодний погляд у відповідь.