Глава 32

Хаук стрімко йшов широким коридором, несамовитий гнів гнав його геть із замкових стін. Звісно, королю нема чого тримати зятя в темниці, Візфолл має рацію, кажучи, що він нікуди не дінеться. Хаук і без ланцюгів прикутий до міста, поки в ньому перебуває Алія. Кров кипіла від обурення, що вирувало в серці,  кулаки самі собою стискалися й розтискалися, але розум залишався холодним. Воїн забрав дівчину з рідної землі, бо мав зухвалість мріяти про нездійсненне.  Одружений на принцесі, він посадив у душі насіннячко надії на щастя з тією, кого обрало серце. Божевільний. І тепер з його вини Алія помре. Чоловік бачив непохитну рішучість на обличчі короля, його вперто стиснуті губи і  кам'яну упертість в сріблястих очах. Візфолл уже виніс вердикт. Рада Старійшин лише трохи відтягне неминуче, але не змінить вироку. Навіть якщо якимось дивом збори вахнутів і Старійшини проголосують проти смертної кари, Візфолл спроможний накласти заборону на рішення суду і Алія загине. Ні. Воїн зчепив зуби до скреготу, він зобов'язаний врятувати дівчину, хай там що, чого б це йому не коштувало, нехай навіть ціною власного життя. Хаук подумки переглядав один за одним план її порятунку і кожен був провальним. Він так заглибився в гіркі думки, що не помітив, як перед ним раптово з'явилася принцеса.

- Хаук, зачекай, - вона торкнулася його широких грудей.

Чоловік подивився на її руку, як на отруйну гадюку та перевів похмурий погляд на Каю.

- Нам треба поговорити, - сказала вона, заглянувши в його обличчя й відразу здргулася - весь лютий холод Півночі застиг у блакитних очах, які Кая шалено любила.

- Нам нема про що говорити. Дай пройти, -  і та сама холоднеча в голосі.

Хаук зробив спробу обійти дружину.

- Прошу... - не відступала Кая.

- Говори, - він стиснув губи.

- Не тут. Давай пройдемо до моїх покоїв, бо і в стін є вуха.

- У цьому ти майстриня,так, - хмикнув чоловік, - підсилати ці самі вуха під чужі вікна?

- Хаук, - взмолилася спадкоємиця.

- Не до опочивалтні - до бібліотеки, - відрізав він і, повернувши проходом праворуч, покрокував до бібліотеки. Принцеса поспішила слідом.

Яструб увійшов у сховище книг і різко розвернувся до дружини. Кая прикрила двері, підійшла до нього і спробувала було обійняти. Але Хаук перехопив її руки і стиснув зап'ястя, так само  дивлячись мовчки та холодно. На мить у сріблястих очах спалахнула іскра гніву, але відразу ж згасла.

- У мене мало часу, кажи, що хотіла, і забирайся, - процідив він.

Кая проковтнула грубість, ніколи чоловік так не дозволяв собі розмовляти з нею.

- Я б хотіла, щоб ти не злився на мене.

- Невже? І це все? - насмішка викривила точені губи, Хаук зробив крок до дверей.

- Зачекай..., - Кая перегородила дорогу, - я кохаю тебе, у нас є донька...

- Та що ти? З якого дива тобі раптом спало на думку визнати Маріт своєю? Не підмінком, не підкидьком, як ти казала? - з гіркою посмішкою повільно вимовив чоловік.

Кая від досади закусила губу та відвела погляд.

- Я після пологів була сама не своя, звісно ж це наша донька і вона дуже схожа на тебе.

- Чого ти добиваєшся, Кая? - Хаук зробив крок до спадкоємиці і впився очима в її обличчя.

- Я хочу, щоб ми стали міцною сім'єю, щоб у нас усе було як і раніше...

Гучний регіт струсонув стіни і його гіркоту поглинули високі стелажі, вщерть заставлені книжками й сувоями.

- Як і раніше, це ти, я і натовп коханок? - темна брова злетіла вгору.

Принцеса проковтнула болісний клубок.

- Ні. Це ти, я і наша донька.

Хаук підійшов до дружини і впритул наблизив своє обличчя до обличчя Каї.

- Не було б ні тебе, ні нашої доньки, якби не дівчина, яку ти прирекла на моторошну смерть... То ми маємо стати міцною сім'єю після страти Аліі чи до неї, га? - прошипів тихо він.

- Я нічого такого не хотіла, просто послала служницю стежити за південною рабинею, щоб дізнатися, ходиш ти до неї чи ні...

- Брехня, - прошипів знову чоловік, - я відчуваю сморід обману. Ти мріяла позбутися  Алії щойно її побачила.

Хаук зробив кілька  нервових кроків по бібліотеці та повернувся до жінки.

- Я любив тебе, як умів, Кая. Знаю, що недостатньо, тільки по іншому я не міг. Але незважаючи на твою погану вдачу, я поважав тебе, як майбутню королеву й умілу войовницю, неймовірно сміливу й сильну, яка ніколи не боялася дивитися смерті в очі. Ти втратила мою повагу, коли опустилася до справ, які личать лише рабам. Ти нахабно плела інтриги за моєю спиною. Усе скінчено.

Ні! - скрикнула принцеса, - ні, не кажи так! Кохання затьмарило мій розум, я втомилася від безлічі твоїх твоїх жінок. Щороку я чекала, що наступна коханка буде останньою. Але ти не збирався зупинятися. А цього разу притягнув із проклятого Півдня цю... Ти так дивився на неї... немов у ній полягало все твоє життя. Я ж не сліпа, Хаук. Ніколи, жодного разу ти не поглянув на мене так, як на вогняноволосу.

Кая відвернулася.

- Я ніколи не обіцяв тобі кохання і вірності, і завжди був чесний з тобою. Але ти примусила мене одружитися, незважаючи на всі мої вмовляння не робити цього.

- Я не можу без тебе жити.

- Це не кохання, Кая, це хвороба, нездорова залежність.

- Називай, як хочеш, - жінка знову повернулася, трохи впоравшись із болем. Вона підійшла до Хаука, але той підняв руку, зупиняючи спробу зблизитися.

- Ти сама не живеш і мені не даєш, пані. Озирнися навколо, скільки гідних чоловіків поруч. Знайди собі того, хто зможе зробити тебе щасливою, а мене відпусти. Батько прислухається до твого бажання, тим паче, що я тепер не в милості.

- Ні! Я не можу втратити тебе!

- Уже втратила, коли зрадила, - чоловік не відводив погляду від бунтівних очей спадкоємиці. - Ти втратила, коли прирекла ту, що врятувала тебе, на смерть. Я не зможу забути цього і ніколи не пробачу тобі.

- Не роби цього з нами! Усе горе через вогняноволосу відьму! - вигукнула жінка.