Глава 33

Хто зрадив раз, той зрадить й двічі,
Буде брехать тобі у вічі,
Нехай не завтра й не зараз,
Та неодмінно він продасть!

Лейр і Альбісс обмінялися поглядами та пішли за Хауком.

Сойв був схожий на переляканого до смерті пса, який тулиться до землі, притискаючи вуха та ховаючи хвоста. Він і зубами стукав, немов скажений собака. Побачивши, як Хаук виходить з дому, раб повалився на землю та поповз навкарачки до господаря.

- Хазяїне... мій господарю, - бурмотів він, цілуючи панські ноги, - помилуй, морхи одурманили мій розум, я не розумів, що...

- Залиш морхів у спокої, підлий пес, - Хаук з огидою штовхнув носком чобота тала, що завивав від неприкритого страху.

Навколо зібрався натовп рабів, які з цікавістю і переляком спостерігали за сценою, що розгорнулася.

- Я клянуся... клянуся пам'яттю моєї матері, що більше ніколи...

- Той, хто зрадив раз - зрадить і двічі, - відрізав Хаук.

Лейр з огидою сплюнув.

- Скажи, хіба, працюючи на мене, ти був голодним чи погано вдягненим, може, я не дбав про тебе чи ти жив у нетопленому будинку?

- Ні, звісно, ні, - скиглив Сойв, - ти дуже добрий і справедливий, пане.

- То так ти відплатив за мою доброту? Як наважився, невдячний, будувати підступи за моєю спиною? Як смів бігати таємно ночами, мов до шакал, винюхуючи те, що тебе не стосувалося? - у мертвій тиші негучний голос чоловіка звучав моторошно до тремтіння.

Раб повзав по землі й вив, мабуть йому зовсім відібрало мову.

- Ти за гроші зрадив мене? Відповідай! - гаркнув Хаук.

- Так! - вигукнув тал, не маючи більше сил терпіти погляду очей, що світилися яскравим фосфором. - Я хотів отримати свободу та розбагатіти!

- Хіба кожен мун я не плачу вам фліни та стулли, щоб через деякий час кожен раб, якщо забажає, міг викупити себе?

Розширеними від жаху очима тал витріщився на господаря й почав хапав ротом повітря. Інший підняв Сойва за шкірки та добряче струснув.

- Скільки тобі заплатила моя дружина? - обличчя воїна закам'яніло.

- Ппппп... п'ятдесят стул... - пискнув раб, заїкаючись.

- Так ось скільки коштує життя ні в чому неповинної дівчини? - Хаук із презирством відкинув раба й гидливо витер руку об штани.

- Відьму й так би спалили рано чи пізно, а я хотів грошей і свободи! - раб наважився поглянути на господаря і Хаук не побачив у темних очах мерзотника ні жалю, ні каяття.

- Ось як? - повільно вимовив Яструб і підняв темні брови. -Ти хотів грошей та свободи, тому й зважився на зраду? Що ж, справедливо. Я тобі готовий дати і те, і друге.

Сойв остовпів, не вірячи власним вухам. Він був так захоплений думкою про небачену щедру обіцянку, що зовсім не звернув уваги на те, яким тихим і вкрадливим став голос Іншого. Якби раб міг мислити тверезо, то вже валявся б у ногах господаря, благаючи про пощаду й милість. Але дріб'язкова, жадібна до дзенькоту срібла душа, чула тільки, що йому готові відвалити грошей і відпустити на всі чотири сторони.

- Стільки? - Хаук труснув гаманцем перед носом тала. - Достатньо буде?

Ошелешений тал уперив жадібний погляд на набитий золотими сурратами мішечок, погляд Хаука блиснув страшним холодом. Прокинувшись від потрясіння, Сойв оглянув Хаука з ніг до голови і, не побачивши батога в могутніх руках, поважно випростався й посміхнувся.

- О, більш ніж достатньо, мій великодушний пане! Невже ти такий добрий, що відпустиш мене? - тал уже уявляв у своїх долонях гроші, уже відчував на пальцях вагу золота.

Альбісс похитав головою та відвернувся, його завжди вражала людська корисливість і дурість.

- Сьогодні ж ти будеш вільний, я не потребую божевільних рабів, - коротко кивнув Хаук. - Ходімо до моря.

- Навіщо? - насторожився Сойв, проблиск сумніву промайнув у його очах.

-Ти ж хотів свободи та грошей? - Хаук знову струснув гаманцем, - Усе це отримаєш просто зараз.

Пан попрямував широким кроком до моря, за ним, як цап за морквиною, побіг Сойв і сторожко рушив натовп цікавих роззяв.

Лейр подивився на Альбісса, але лікар лише похитав головою.

- Нема на що дивитися, зрозуміло, що далі станеться. Простеж, щоб Яструб узяв у дорогу їжі та води, він зовсім втратив себе, коли дівчину ув'язнили.

- Добре, будь спокійний, Панголіне.

Віддавши привітання побратимові по зброї, Альбісс попрямував кудись у своїх лікарських справах, а хлопець поспішив за Хауком, хто знає, яка допомога потрібна буде братові - до від'їзду ще лишалося небагато часу - сутінки тільки почали огортати місто.

Хаук привів Сойва до моря, але не до гладкої гавані, де юрмилися рибальські човники й торгові кнори, а до високого скелястого берега. Воїн зупинився і натовп також.

- Чому ми тут стали? - Сойв почав нервово озиратися на всі боки. - Гавань он, унизу.

- Я збираюся віддати тобі золото, яке ти так бажав отримати, не гребуючи невинною кров'ю.

Наляканий до півсмерті жорстким тоном, тал нарешті протверезів і раптом зрозумів, що мав на увазі пан, коли обіцяв відпустити його на волю. Він дико скрикнув і спробував утекти. Але така витівка була настільки ж дурна, як і сам раб. Одним стрибком здоровенний хлопець, на ім'я Егіль - колишній помічник Нура - зупинив Сойва та жбурнув під ноги господаря. Хаук висипав із мішечка жменю золотих.

- Підійди-но до мене, раб.

Але той лише несамовито хитав головою.

- Егіль, - кивнув господар.

Хлопець схопив Сойва за чорну кучеряву потилицю.

- Яструб не випускає своєї здобичі, дурню.

Міцними, як залізо, пальцями Хаук розкрив рота рабу та висипав повну жменю золота. Сойв смикався, давився та вив, намагаючись позбутися сурратів, що душили, але Інший міцно стиснув його щелепи, не дозволяючи зраднику виплюнути гроші назад. Лише коли тал став синіти, воїн відпустив. Жорсткий метал подряпав нутрощі і Сойв із кров'ю вивертав на землю проковтнуті монети.