Глава 30

Їх залишалося всього сім. Відчувши прилив сил, Хаук раптом чітко зрозумів, як він розправиться з Іншими. План у голові склався миттєво. Недарма Візфолл поставив його Першим Вахнутом Великої Півночі і зовсім не тому, що Яструб став частиною королівської сім'ї, аж ніяк. Для короля нічого не важили родинні зв'язки, він цінував лише гострий розум Хаука і його неперевершене вміння вибиратися зі складних капканів життя. Легка усмішка торкнулася чуттєвих губ - побратимам не взяти над ним гору.  Не сьогодні. Тільки не сьогодні. Ральф, що уважно стежив за супротивником, сторожко примружився - йому не сподобалася веселість, що промайнула на обличчі Дикого Яструба, нічого доброго вона не віщувала. Ледве бійці спробували затиснути вахнута в лещата, як сталося те, про що ніхто з присутніх не міг собі уявити навіть у найнеймовірніших мріях: потужна гаряча хвиля відкинула нападників, на арені зметнулася вогняна завіса, відгородивши Інших від пораненого воїна. Хаук ошелешено моргнув і розгублено озирнувся, намагаючись зрозуміти, що трапилося. Повільно повертаючись навколо своєї осі, він безмовно розглядав вогняне кільце, що оточило його і очі відмовлялись вірити в те, про що відразу здогадався розум. Серце його заколотилося з шаленою силою, здавалося воно здатне розірвати грудну клітину та вирватися назовні. Чоловік різко розвернувся, подивився туди, де перебувала Алія і завмер, наче громом вражений. Погляду постало страшне й водночас дивовижне видовище: вона стояла зовсім сама, у вирві з полум'яного вихору, що шалено кружляв довкола тендітного силуету, тріпав сукню та, мов бешкетуючи, грався довгими пасмами, що палахкотіли. У спрямованих на Хаука очах світилося все золото жагучих смолоскипів. Викинувши вперед руки, ніжні, ніби крила лебедя, Алія утримувала розпечене захисне кільце, не дозволяючи нікому наблизиться до її коханого. Лише про його життя вона думала і зовсім забула про себе. Все її єство прагнуло врятувати Хаука. Дівчина, яку він силоміць вивіз із рідної землі, позбавив свободи, зробив безправною рабинею, ставши її повновласним  господарем зараз підписала собі смертний вирок, аби тільки йому не зашкодили. Вахнут раптом із усією ясністю зрозумів, як сильно любила і любить його Лисичка, попри усі її слова, відмови та мовчання про справжні почуття. Судомно втягнув у себе повітря, біль гострим лезом встромився в серце, якби можна було повернути час, скільки б помилок він виправив. Що тепер з нею буде, що зроблять з Алією?  Хаук глухо застогнав і меч сам випав з його долоні. Він програв цей бій, вся боротьба була безглуздою.

Тисячі Інших, що прийшли на таг, стояли мовчки, схожі на мармурові статуї: нерухомі, скам'янілі - здивування і невіра читалися на їхніх обличчях. Приглушені й відкинуті на десятки метрів, мало-помалу почали підійматися воїни. Вони сторожко витріщалися на дівчину, деякі навіть терли очі, вважаючи, що їм казна-що привиділося. Північних воїнів важко було чимось здивувати та геть зовсім неможливо налякати. Можна було б розсміятися, що і те й інше вдалося тендітній південці, якби нинішні події не загрожували Алії смертю.

Домігшись того, що Хауку врешті дали спокій, дівчина повільно опустила руки й смиренно стояла, чекаючи своєї долі. Візфолл схопився зі стільця, широко витріщивши очі, він лише мовчки відкривав і закривав рота, як риба, викинута на берег. Кая ж світилася переможною посмішкою, душа її співала та раділа: тепер суперниці в неї немає. Відьомські витівки не забудуть і не пробачать, долю нуси  вирішено, вона, вважай, вже мертва. Для відьом пощади не було ніколи, для них існував лише один вирок - вогнище.

Деякий час масове заціпеніння повністю поглинуло всіх присутніх. Першим схаменувся Хаук: він підхопив свій меч та стрімголов помчав до Алії.

- Яструбе, зупинись! - вигукнув король, теж відійшовши від потрясіння.

Але той не слухав, він вихором летів до дівчини.

- Підкоряйся! - наказав йому Візфолл.

Безрезультатно... Чоловік біг до омріяної мети, він має встигнути раніше за Інших, щоб не дозволити нікому заподіяти шкоду Алії. Дівчина теж рушила йому назустріч.

- Взяти обох! - послідував жорсткий наказ.

В одну мить десятка особистої охорони короля кинулася навперейми воїну.

Хаук на льоту вибив меч у першого воїна, що опинився в зоні досяжності, і нестримно орудуючи двома, крок за кроком прокладав собі дорогу до дівчини. Лише коли на допомогу прибула ще дванадцятка Інших, тільки тоді вони змогли зломити шалений опір. Яструба збили з ніг, могутні плечі й сильні руки намертво стягнули товстими залізними ланцюгами. Він загарчав, намагаючись розірвати ланки, що скували його, від нелюдського напруження роздулися вени на лобі, шиї та руках, м'язи забугрилися. Ланцюги натягнулися ланцюги, запищали, заскиглили, але охорона смикнула їх на себе, затягуючи ще міцніше, так, що вахнут ледь міг дихати. За час короткого перепочинку рани Хаука, що вже встигли вкритися тонкою плівкою, знову відкрилися, і кров поштовхами вихлюпувалася з тіла, збігаючи червоними цівками по грудях, животі й ногах. Воїн змучено підняв голову, світле волосся змокло від поту й впало на очі.

- Не чіпай дівчину, Візфолл, - прогарчав він і поглянув на правителя. - Вона абсолютно безвинна і нікому не заподіяла шкоди.

- Ти....! - прошипів король, киплячи від ледь стримуваної люті, - ти знав про все й мовчав!

Холодний блиск місяця відбивався в сріблястих очах, господар Півночі був розлючений бунтом Яструба, його зухвалою непокорою.

- Ні, - продовжував Візфолл, - ти навмисне приховував від свого пана відьомське створіння! Ти знав, кого привіз на мої землі і не думав про небезпеку, що спіткає людей і місто! Ти потурав лише своїй божевільній пристрасті!

- Це не просто пристрасть, - вахнут невідривно дивився в очі правителя, - я полюбив цю дівчину з першого погляду. Я відкрито просив у тебе віддати її мені за дружину.

- Так, - глузливо вимовив король і його губи скривилися в презирливій усмішці, - ти навіть готовий був відмовитися від влади, титулів і земель...

Алія сіпнулася і, піднявши темні брови, здивовано подивилася в блакитні чоловічі очі, вона не знала... Не знала, що заради простої рабині, Хаук готовий був віддати все, що мав. Значить, він говорив правду, коли стверджував, що кохає її, вона не забава для нього і не чергова розвага. Шкода, що так запізно вона це усвідомила. Дві самотні сльози скотилися по ніжних щоках, її любов була взаємною.