Брате, Вогню!
Крильми торкни
Серця промені ясні!
Брате, Вогню!
"Храм вогню" О. Сінчук
Алія за всю ніч не зімкнула очей ні на мить. Вона метушилася по світлиці з кутка в куток, немов загнана мисливцями лисиця. Щоразу згадуючи слова Візфолла і його жорстокі правила, дівчина відчувала неконтрольований страх, він охоплював усе її єство, позбавляючи сну та спокою. Вона щосили боролася з хвилюванням, але як не старалася, вогонь все ж мимоволі виривався з тремтячих долонь. Жук із сердитим гарчанням шарахався вбік щоразу, коли некероване полум'я намагалося лизнути кут столу або ніжку табурета. Відчуваючи сум'яття Алії, вовкогарт перебував поруч із нею, вдивлявся в обличчя господині своїми різнокольоровими очима, наче намагався зрозуміти, що відбувається, але, не знайшовши відповідей, тикався великою чорною мордою їй у ноги й тривожно підвивав. Займалася зоря, а Алія в жодній із безлічі думок так і не знайшла заспокоєння для себе.
Вранці у двері будиночка постукали. Дівчина сіпнулася, та Жук лишався спокійним, отже, тривожитися не було про що. Вона попленталася до входу, щоб відсунути засув, ноги здавалися важкими, мов колоди.
- Будь здорова, - привітався Лейр і, пригнувшись, увійшов до будинку.
Алія лише мовчки кивнула, проковтнувши сухий клубок, що застряг у горлі.
- Нам пора, - вимовив чоловік, відштовхуючи від себе Жука, який підбіг привітати гостя.
Лейр підгодовував вовкогарта, поки Алія перебувала в замку при принцесі і цуценя пам'ятало свого благодійника. "Виросло вдвічі більше", - здивувався Інший, мигцем поглянувши на тварину, що тепер скидалася на однорічне вовченя, як і Хаук, він не відчував до тварини симпатії.
- Звичайно, я зараз, - заметушилася дівчина. Вона накинула собі на плечі теплий довгий плащ, підбитий хутром.
Лейр легко впізнав плащ Хаука, певно брат подарував його Алії в одну з їхніх рідкісних зустрічей. Він помітив, як сильно трясуться дівочі руки - вона якраз намагалася зав'язати щільні тасьми - і сам прийшов Рудику на допомогу.
- Алія, я обіцяв Хауку подбати про тебе, - чоловік м'яко відсторонив її долоні й одним рухом впорався із зав'язками. - Ти маєш узяти себе в руки й триматися.
- Як мені триматися? За що? - прошепотіла дівчина. - Хіба ти не чув, що говорив король?
- На жаль, чув, - Лейр був змушений обійняти її за талію і, міцно підтримуючи під руку, вивести з дому.
Разом вони йшли до місця бою.
- Тоді відповідай мені, Лейре, адже ти теж Інший, - Алія повернулася до чоловіка, і той побачив нездорову блідість обличчя і гарячковий блиск очей кольору вечірнього неба, - хіба під силу хоч комусь зі світу живих вийти переможцем з такого бою?
Лучник промовчав, чорні рівні брови його зійшлися на переніссі, він не міг передбачити, чим усе завершиться. Вчорашнє веління Візфолла викликало в душі вихор нарікань і здивування. У тому, що дівчина має рацію, Лейр не наважувався зізнатися навіть самому собі. Якби це був бій проти тридцяти людських воїнів, чоловік би тільки посміявся - Хаук поклав би всіх, немов косар траву і навіть з дихання б не збився. Але зовсім інша справа протистояти озброєним Іншим, чия сила, швидкість і міць не йшла в жодне порівняння з людською та перевершувала ту в десятки разів. У Лейра на серці шкребли кішки, але він не мав права навіть малим натяком показати і без того переляканій дівчині, що хвилюється за брата: правда полягала в тому, що майбутнє Хаука й Алії висіло на волосинці.
- Кращого за Яструба я воїна не зустрічав, - він підбадьорливо стиснув тендітну долоню. - Брат навчався бойової майстерності з п'яти зим від народження, він неперевершений майстер меча. Але якщо ти видаси себе, дівчино, ніяка перемога Хаука не врятує тебе від вогнища, а брата від вічної туги за тобою,- тихо відповів чоловік.
Алія здивовано підняла очі на високого воїна.
- Ти знаєш про мій Дар?
- Ми з побратимом одна кров і душа, від мене в нього немає секретів, Рижику. І в мене від нього рівною мірою.
- Лейре, ти бачив Хаука сьогодні, як він? - сині вири впилися в красиве обличчя.
- Усю ніч спав, як немовля, - недбало відмахнувся , - та своїм нахабним хропінням заважав відпочити іншим, - чоловік широко посміхнувся.
Алія лише головою похитала: він невиправний цей синьоокий воїн, хіба від нього правди доб'єшся? Чи так це, те що він говорить їй, чи вигадав усе на ходу?
- Тримайся за надію, Алія. Завжди є надія, навіть у, здавалося б, найбезвихідніших обставинах і нестерпно важких умовах.
- Я буду намагатися, з усіх сил.
Лейр схвально кивнув.
Ристалище з раннього ранку вже було заповнене Іншими. І знову, як і вчора, Хаук першим стояв на арені. Розмашистим швидким кроком піднявся на поміст король, поруч, променисто посміхаючись, вмостилася принцеса, сьогодні вона була в прекрасному настрої, і прозоро-холодні очі так і світилися щастям. Хаук поклоном привітав короля й перевів погляд на Каю. Але та втупилася зухвало в обличчя Алії. На подив вахнута Лисичка не опустила очей, вона підняла підборіддя та стійко прийняла натиск спадкоємиці. Кая примружилася, судячи з усього, їй не сподобалася гордо піднята голова колишньої рабині.
Холод сріблястих очей сніжноволосої Каї... Вони з батьком так були схожі на дітей Місяця, такі ж холодні й вічно голодні до крові. І Алія... Вона здавалася Хауку сонцем, ніжним і тихим у ласці теплих променів, але здатним запалити щастям усе, на що гляне або до чого доторкнеться. Кая була Місяцем, Алія - палючим Світилом.
- Як побажав мій вахнут, - почав Візфолл і відкашлявся, - нині другий та останній день тага. І нехай він визначить переможця.
Король нетерпляче плеснув у долоні - таг почався.
Хаук відвернувся від помосту, щоб зустріти суперників віч-на-віч. Перша десятка Інших, що бажали битися за кохання прекрасної діви, вийшла на арену й стала навпроти вахнута на деякій відстані. Сьогодні воїн заплів волосся в косиці, щоб ніщо не відволікало уваги від бою, лівий бік його тіла був прикритий круглим щитом, зі зброї чоловік незмінно віддав перевагу мечу. Противники озброїлися хто чим: одні так само вибрали мечі, інші - сокиру на довгій рукояті, частина віддала перевагу ланцюгам і спису. Воїни почали повільно наближатися до Хаука, ці не поспішали, як їхні попередники, що намагалися взяти Першого вахнута нахрапом, до чого це призвело - всі бачили учора та зробили висновки.