Глава 28

В той самий день, коли станеш королем.

Ти першою за грати кинеш совість.

Собі лиши життя жагу натомість.

Всім нам накажеш жити без проблем.

Бумбокс - Голий король.

Візфолл пишався своїми воїнами, слава про їх безстрашність та силу бігла далеко попереду. І сьогодні він жадав якнайдовше насолодитися боєм, чарівним мистецтвом бою, спритністю вояків, їх хитрістю та розумом. Таги проводилися не так вже й рідко, два три рази на одне коло. Зазвичай Інші залюбки доводили в чесному поєдинку свої права, але на пам'яті короля ще жоднний предмет чвар не оскаржувався настільки люто й масово, не викликав такого надмірного сум'яття та бурі, як цього разу через  дівчисько. Усе через чужинку, яку так недоречно привіз Яструб напередодні зими. Візфолл міг зрозуміти Хаука та Інших, він не сліпий і у свої сорок п'ять зим не перестав бути чоловіком - дівчина справді вирізнялася екзотичною красою: витончені риси обличчя, воістину божественна фігура та волосся кольору шовкового полум'я, що зачаровувало око. Ні з чим не можна було порівняти й запаморочливий аромат, що випромінювало її тіло - суцільна зваба. Візфолл обожнював Хаука, цінував його швидкий гострий розум, мудрість не по роках і сталеву силу характеру. Чоловік не хотів відбирати у зятя законну здобич та псувати з ним стосунки, але кинути усе напризволяще, лишитися осторонь напруги, що склалася в місті, не міг. Як правитель, Візфолл не мав права пропустити повз вуха численні прохання воїнів про таг. До того ж, він був ще й батьком і бачив страждання своєї доньки. Розбрат на порозі Довгої Ночі не потрібен був Трофасту та Півночі, незгоди у військових лавах несли смерть: Біла Пані й так збирала щозими багатий урожай з душ Інших. Дивна  вогняноволоса жінка стояла королю  кісткою в горлі й останньою краплею в терпінні владики стала доповідь рабів, ті казали неймовірні речі. Відразу ж після трьох днів тагу, яким би не був його результат, король зобов'язаний буде розібратися, чи правда те, що кажуть про південку, чи це чергова вигадка заздрісників.

На прикрість і неабияку частку розчарування для Візфолла, перший день боїв закінчився надто швидко, Яструб просто безцеремонно розправився з першими двома десятками вояків, розшпурлявши їх, мов кошенят. Все закінчилося ледь почавшись. Сам правитель і судді одноголосно віддали перемогу Яструбу. Король відірвався від своїх роздумів і зі здивуванням почав спостерігати, як Хаук замість того, щоб залишити поле, перепочити та приготуватися до завтрашнього дня, йде до помосту. Правитель відкинувся на високу спинку стільця - цікаво про що хоче поговорити його дорогий зять.

- Виставили проти мене жовторотиків? - без передмов прошипів вахнут, зблиснувши очима.

- Не перегинай палицю, Яструбе, це молоді чоловіки і зрілі вояки. У поєдинках можуть брати участь усі Інші без винятку. Ти не гірше за мене це знаєш.

- Я не розвага для кожного, хто побажав помахати тут зброєю, - холодно викарбував Хаук.

- Що ти пропонуєш? - дратівлива вдача повелителя почала прокидатися.

- Я пропоную, пане, дозволити мені скоротити дні тага до двох.

У цілковитій тиші було чути кожне вимовлене слово і по ристалищу пронісся здивований шепіт. Король мовчав, роздумуючи над пропозицією свого вахнута. Він витягнув качкою повні губи, примружив очі та задумливо дивився на воїна, що стояв перед ним. Ніколи подібна ініціатива не виходила зі сторони, що захищалася, і короля дуже приваблював подібний задум. Довгі міцні пальці  повільно постукали по коліну, сріблясті очі гарячково спалахнули. Хаук знав, що ці жести притаманні Візфоллу, коли той сумнівається в ухваленні рішення. ,

- Я зможу негайно продовжити поєдинки. Нехай вийдуть сюди ще десять воїнів, по п'ять бійців на мене, - потягнув на себе сорочку Хаук, не бажаючи, щоб титулований родич відмовився.

- І я погоджуся, - охоче кивнув правитель, його очі збуджено блиснули, п'ять Інших на одного, це вже  цікаво. - Ми всі зможемо насолодитися продовженням бою.

І таг відновився. Але, на превелике роздратування, задоволення знову було недовгим: Яструб чесно відпрацював, оточений щоразу п'ятіркою Інших, і зробив це настільки гарно й талановито, немов танець виконав. Тільки після закінчення боїв король відчув себе в чомусь обдуреним. Він піднявся з місця й очі тисячі підданих повернулися до пана. 

- Завтра останній вирішальний день тага, своєї черги очікують ще тридцять воїнів, - привселюдно оголосив він. - Я хочу, щоб бої пройшли в три етапи, щоразу по десять воїнів на Яструба.

На полі запанувала тиша, яку ніщо не порушувало. Хаук дивився на короля, йому не подобалася ця вигадка, вона йшла всупереч усім мислимим законам і правилам. Чоловік зітхнув та повернув світловолосу голову туди, де він знав знаходиться Алія. Дівчина сиділа поруч із Лейром, сильно заплющивши очі і стала блідою, як полотно. Він чув, як б'ється її серце: так несамовито воно стукало тільки в Лисички, коли та хвилювалася за нього.

- І ще, Яструбе, - продовжував Візфолл, - завтра зброя твоїх суперників буде гострою і наточеною. - Якщо грати, так зі смаком.

Хаук, що  до цього моменту насолоджувався виглядом коханої, різко повернув голову до того, хто говорив, примруживши очі, він подивився на свого повелителя.

- Завтра доведеш, що дійсно гідний мати звання Перший Меч Півночі. Або його отримає інший воїн.

Ристалище вибухнуло вулканом голосів, хтось радів дивовижній витівці правителя, інші відчайдушно сперечалися, кожен відстоював свою думку. Вогняна лава, що складалася з голосів і вигуків міцних чоловічих горлянок, заповнила собою простір на багато миль.

- Чесний бій! Чесний бій! Чесний бій! - одностайно скандували люди Хаука, вимагаючи змінити дикі умови тага.

Сотні й тисячі голосів знову загриміли на різні лади.
Хаук ніяк не реагував на такі рідкісні для Інших прояви емоцій, він був зібраний і стриманий. Король підняв руку, закликаючи до мовчання.

- Я маю право змінити закони тага коли завгодно, у будь-який день і годину, - заявив він для незгодних і знову звернувся до вахнута - Десять воїнів і ти один... Тричі. Якою буде твоя відповідь, Дикий Яструбе?

Король не посміхався, він не відводив погляду кольору повного місяця від яскравих блакитних очей Іншого.

- Можливо, тобі не подобаються або не влаштовують нові умови бою і ти хочеш відмовитися? Тоді кинемо жереб і нехай дівчина дістанеться тому, кому пощастить витягнути не відламану гілку?

Завмерши та майже не дихаючи, присутні чекали відповіді. Хаук на мить опустив голову, ніби роздумуючи над чимось своїм, він прикрив очі й потягнув носом повітря. З боку здавалося, що воїн приймає рішення, насправді ж чоловік насолоджувався пряним вабливим ароматом Алії, черпаючи в ньому рішучість і сили підняти непідйомне. Гостра зброя не вб'є його, це заборонено всіма законами Півночі, але може поранити, він також може ослабнути від великої втрати крові і тоді результат поєдинків стане очевидним. Але в Хаука не було вибору.

- Добре, - видихнув він. -Нехай буде по твоєму, пане.

Очі чоловіків зіткнулися, немов два могутніх жеребця в апогеї бою, і Візфолл кивнув, приймаючи відповідь. Та здивування не з'явилося на його кам'яному обличчі, світлі брови не зметнулися вгору, вочевидь, що іншого рішення від Яструба він і не чекав.
Людське море знову вибухнуло й закипіло, але вахнут уже не слухав, він вклонився й стрімко покинув арену.
Кая сіпнулася і, різко розвернулася до Візфолла. Вона повільно піднялася, відмовляючись вірити власним вухам і, підібгавши губи, втупилася на батька.