Глава 26

"Бережи себе, на зло всім змінам долі
Бережи себе, чуєш, бережи себе"
 

Ближче до вечора Олаф знайшов Хаука у військовому таборі. Пан сидів біля багаття на величезній товстій колоді та був зайнятий тим, що заточував свій довгий двосічний меч. Він не стане в пригоді воїну завтра: на тагі билися тупою зброєю, здатною завдати лише неглибокої рани, щоб у запалі сутички ненароком смертельно не поранити супротивника. Але в будь-який інший час зброя Іншого завжди має бути напоготові. Цього правила Хаук неухильно дотримувався сам і вимагав того ж від молодих воїнів. Відблиски вогню вихоплювали із сутінків ясний зосереджений погляд чоловіка і щільно стиснуті губи - про що вахнут думав і де витали його думки, було відомо тільки йому одному.

Хаук підняв голову і мовчки кивнув на привітання помічника.

- Не питатиму, чи готовий ти, - крякнув Олаф, сідаючи поруч із паном.

- Я завжди готовий, ти це знаєш, - скупо відповів вахнут, не перериваючи свого заняття. - Ти у справі чи так, побачитися прийшов?

- Відмовився б ти від дівчини, пане, навіщо даремно силу розхлюпувати?

- Дурниці говориш, Здоровань, сила в боях лише загартовується, а дівчина - моя і комусь поступатися нею я не маю наміру. До того ж, Візфолл свої цілі переслідує і хоче бачити мене на змаганнях.

Хаук підняв меч, окинув його уважним поглядом, торкнувся пальцями леза. Олаф озирнувся на всі боки: табір ще не спав, туди-сюди снували воїни, було чути гортанну балаканину та дзвін зброї.

- Ти знаєш справжнє число охочих спробувати щастя і взяти участь у боях? - примружився Ведмідь.

Відірвавшись від монотонного заняття, вахнут із цікавістю глянув на чоловіка.

- Сумніваєшся в мені? - хмикнув він.

- Не в тобі сумніваюся, Яструбе, я не раз бував із тобою коли поруч клацали щелепи ґартів. Але мені не віриться в чесність поєдинку, не у кожного Іншого благородство на чолі стоїть.

Хаук лише знизав могутніми плечима.

- Я тільки хотів сказати тобі - будь уважний та обережний.

- Як і завжди. Чи ти додати щось хотів?

- Хотів, - кивнув великою головою Здоровань. - Останнім часом Інші твоїй південці проходу не дають.

- Про те мені відомо, - насупився Хаук.

- Але сьогодні Інгу, здається, відбивати її від особливо нахабних довелося: бігла твоя заноза містом мокра, як лазневе мочало, мабуть у річці викупалася. Ось про що хотів тебе попередити, до божевілля все доходить. Будь мудрий, як змія й бережи себе.

Хаук сіпнувся і пильно втупився на Олафа - про цей випадок він не знав. Новина боляче встромила в саму душу - несолодко довелося його Лисичці.

- Хто посмів? - зашипів чоловік, зціпивши зуби. - Тельбухи випущу і змушу зжерти...

Олаф нічого не встиг відповісти, із сутінків до них виринув Лейр. Зазвичай усміхнене обличчя хлопця зараз відображало тривогу.

- Потрібно поговорити, - тихо сказав побратим.

- Ви що змовилися сьогодні? - Хаук підняв темні брови.

- Це важливо, - Лейр покосився на Ведмедя.

Олаф з образою стиснув губи, досадуючи на недовіру лучника.

- Говори, - махнув рукою вахнут, тим самим даючи зрозуміти, що цілком покладається на свого помічника.

- Я сьогодні вранці повертався з охоти, проходив повз житло Алії - збирався віддати їй кілька тушок кроликів. Та несподівано натрапив на вельми цікаву картинку - твій раб і служниця пані Каї прилипли пиками до віконця будиночка, мов  лист до сороміцького місця, - Лейр сплюнув від бридоти й досади. - І до ворожки не ходи, зрозуміло, що за Руденькою стежили. Не знаю, що вони там вгледіли, та  паскудники поспішно попрямували до замку. Я переконався особисто.

Лейр знову стрельнув очима на Ведмедя, але одразу перевів погляд на побратима.

- Який раб? - на обличчя Хаука набігла тінь.

- Той, що тобі коня виводить.

- Сойв... - прошепотів чоловік і блакитний фосфор недобре блиснув у темряві.

Помовчавши трохи, він піднявся.

- Дякую, друзі. Побачимося.

- Куди ти? - Олаф теж встав.

- До Алії, - вахнут сховав меч у піхви. - Мені треба поговорити з нею.

Відвернувшись, чоловік швидким кроком попрямував у бік внутрішнього міста. Олаф хотів було рушити за ним, бажаючи зупинити пана, та важка рука Лейра опустилася на його плече, міцно утримуючи на місці.

- Ти там будеш зайвим, Ведмедю, - лучник похитав чорнявою головою.

Трохи поміркувавши, Олаф кивнув, визнаючи його правоту.

Хаук біг по крайці лісу, легко долаючи відстань. Він рухався стрімко, немов тінь так, як це вміють робити лише Інші. Та йому самому здавалося, що він повзе не швидше за стару недобиту шкапу. Тривога за Лисичку з'їдала, докори сумління, що погано беріг Алію, дошкуляли чоловічому серцю й гризли, мов пси кістку. Відчувши Іншого, з хащів вибігли вовки, вахнут лише глянув на них, подумки віддавши  наказ слідувати за ним і сріблясті хижаки помчали поруч. Здалеку Хаук побачив, що будиночок занурений у темряву, у віконці не горіло світло. Занепокоєння за життя дівчини стиснуло горло залізними лещатами. "Залишайтеся тут"- наказав він лісовомим мешканцям. Тепер, якщо сюди з'являться непрохані гості, вони не залишаться непоміченими. Хаук увійшов усередину, принюхався: ледь чутний, у повітрі літав хмільний аромат Алії. Чоловіча рука ковзнула по ледь теплій печі, торкнулася холодного казана: дівчина пішла з дому давно. Вахнут опустився на старий стілець і зітхнув, завтра буде важкий день, потрібно відпочити й набратися сил, але він не піде, не побачившись із Лисичкою. І без усієї нинішньої напасті чоловік збирався побачити її, а тепер і поготів, важливо було поговорити з Алією. Якщо те, про що здогадувався Хаук, хоч частково підтвердиться, їй загрожує страшна смерть і він буде безсилий чимось допомогти. Від цієї думки мороз пробіг по спині.