Глава 25

Інг поглянув у той бік, куди втекла Алія та підібгав губи - у яскравих зелені очей сколихнулося хвилювання. Скинувши в річку Ральфа і тим трохи охолодивши його запал, молодий воїн помчав за дівчиною, згораючи від тривоги за неї. Зараз же він раптом усвідомив, що чоловіча увага буде зайвою - натерпівшись страху та приниження, Алія потребує спокою.

Зітхнувши, Інг підійшов до Олафа,  хоч йому найменше хотілося зазнати допиту. Та знаючи характер Ведмедя, не доводилося сумніватися, що його припруть до стінки. Підозріло примружені очі того, хто був правою рукою Хаука, тільки підтверджували, що передчуття хлопця вірні.

- Здоров будь, Олафе, - без особливого натхнення кивнув Інг, вітаючи старшого за званням.

- Ага, і тобі не хворіти, брате. Ти куди це розігнався? - чоловік окинув швидким поглядом пом'ятий і місцями порваний одяг воїна.

- Та так, нікуди, додому йду.

- Ну так. За дівицею вже у відкриту бігаєш? Ану зізнавайся.

- Та ти чого, Ведмідь? - Інг повернувся до Олафа, світлі брови підскочили вгору, а на обличчі промайнуло нерозуміння.

- Я нічого, а от ти, зелень безвуса, зовсім страх втратив, - вгризався Інший.

- Здалися тобі мої вуса,- воїн витер рукавом сорочки змокле обличчя й Олаф помітив збиті кісточки пальців.

- Ага, отже побилися? За дівчину? - повні губи презирливо вигнулися.

- Яка далекоглядність, - усміхнувся хлопець, підчепивши співрозмовника. - Тобі що з того?

- А може, справа і не в тобі зовсім? Неспроста дівчина до когось щоразу до річки бігає,- напирав помічник вахнута.

- Ти з глузду з'їхав, Ведмідь чи випив чогось невідповідного? - Інг не відвів погляд і не відступив. - Навіщо на Алію наклеп зводиш? Був би ти молодший, я б не подивився, що званням вище стоїш - розмалював би твою фізіономію, щоб більше не кортіло даремно язиком повітря бити.

- А твою, як уже подивлюся, вже розписали? - хмикнув Здоровань, він скосив погляд, дивлячись на синця, що на всю вилицю розповзся на обличчі молодика.

- Хто розписав, той і сам пом'ятим пішов,- весело вишкірився воїн і розправив широкі плечі.

- Ех, - Олаф у серцях махнув здоровенною, немов ведмежа лапа, ручищею.

- За що ти не любиш Алію, Ведмідь, звідки в тобі стільки неприязні до неї?

- Чує моє серце, принесе вона пану та Півночі біду, - похмуро буркнув він.

- Я подивлюся, ти вже провидцем замість Вахи став, - хмикнув Інг. - Гіршої напасті, що вже маємо, не буває, і це гарти, а не дрібна дівчинка.

- Правильно і ми маємо бути, як єдине ціле, згуртовані. Зима близько, а Інші божеволіють, тільки й розмов, що про вогняноволосу. Ще й мордобої спалахують то тут, то там. Через південку всі  пересварилися та перегризлися.

- А в чому тут провина дівчини? - Інг не поділяв похмурих думок Олафа.

- Я давно радив Хауку позбутися її. Куди тільки поділася його крижана розважливість, тепер він немов окріп вирує. У Довгу Ніч холодна голова потрібна, інакше загинемо всі.

- Дівчина розуму пана не перешкода, - широкі прямі брови зійшлися на переніссі, - Та й Іншим теж.

- Як же! Хаук розум вже втратив, від усього готовий був відмовитися заради знахарки: становища, земель, звань... І відмовився б, я його, божевільного, знаю, - тривога відбилися на грубуватому обличчі Здорованя.

- Пан любить її, раз готовий на все, - зробив висновок Інг і згадав, як помилявся, вважаючи Алію лише черговою забавою вахнута.

- Дурень ти, хлопче. Хаук південці й дарма не потрібен, чув вона в ліс до відьми зібралася, господар від сказу наробить справ, так, що за рік не розсьорбати.

- Ти свою справу знай, а в чужу не лізь, добра від такого не буде, - просто відповів молодий воїн.

- Ти мене вчити зібрався чи що? - хмарою навис над ним Олаф.

- Ні, лише добру пораду даю.

Зрозуміло, що з Ведмедем вони згоди не дійдуть, тож Інг віддав старшому уклін і попрямував додому, де на нього чекала любляча мати, молодші брати й сестри. З Алією він побачиться завтра на тагі, вона зобов'язана буде там присутньою.

Алія забігла в будинок, замкнула двері на важкий засув і тільки тоді перевела подих. Серце несамовито калатало, немов бажало розбити груди та вистрибнуть назовні. Намагаючись відшукати саму себе у вирі гіркоти і сум'яття, вона провела долонею по мокрому волоссю й обличчю. Жук, відчувши господиню, вискочив із комори. Оббігши дівчину й обнюхавши з усіх боків, він вишкірив свої моторошні зуби й глухо загарчав.

- Усе добре, друже, усе обійшлося, - крижана долоня торкнулася чорної голови, почухала між великими вухами, намагаючись заспокоїти цуценя.

Але той неспокійно скиглив, звірячою душею відчуваючи, якою переляканою та пригніченою повернулася його рятівниця. Терплячи жорстокий холод, Алія підійшла до печі, маючи намір розпалити вогонь, щоб швидше відігрітися. Вона зазирнула в топку: чи достатньо всередині дров, чи доведеться бігти в сарайчик за добавкою. Один погляд - і поліна раптово спалахнули, полум'я жадібно накинулося на сухе дерево, облизуючи здобич з усіх боків. Дівчина відсахнулася, запалена раніше скіпка випала з  рук, ставши непотрібною. Дар знову проявив себе, коли Алія не могла впоратися з почуттями, що охоплювали її. Це було погано, дуже погано. Не дай Великий, вона занапастить себе ще до того, як добереться до лісової жінки. Якомога швидше потрібно було йти звідси, про це кричало внутрішнє чуття. Сни, в яких відунка гукала її, приходили дедалі частіше, дівчина тепер розуміла, що тільки у Вахи вона зможе знайти допомогу й необхідні знання.

Алія обійняла себе охопленими вогнем руками: кров горіла і палюча лавина понеслась по тілу, пробиваючись у суглоби та м'язи. Вогняним вихором злетіли догори розплетені кучері - мить, і на плечі опустилися блискучі пасма чудового волосся, наче хвилину тому вони й не висіли мокрими сплутаними мотузками. З одягу щезла волога, сукня миттєво стала сухою та теплою. Стало диво, як добре, Алія блаженно прикрила очі. Та Жук раптово кинувся до віконця, грізно завиваючи й стрибаючи біля відкритих фіранок, ніби бажав вибратися назовні.