Глава 23

Заздрість ніколи не буде чистою,

Вічно судилось їй бути брудною,

Заздрість ніколи не буде ситою,

Вічно голодною й завжди злою.

В Шинкарук "Зазадрість"

Задихаючись і пихкаючи, ніби гарячий казан, Сойв поспішав до замку. Непроглядна темрява не могла збити зі шляху народженого у Трофасті, він знав тут кожну стежку, а вовки-охоронці не лякали: звірі не чіпали людей, їхньою ціллю були ґарти. Прохолодний вітер жовтолиста забирався під повстяну сорочку, смикав цупку тканину широких штанів, але холод не турбував, Хаук сумлінно дбав про своїх талів, тепло одягаючи тих. Піднятий важкими черевиками придорожній пил лоскотав ніс та глотку, раб кашляв й чхав та зовсім не помічав прикрих дрібниць - усі його думки вже витали біля пані. Уява малювала йому здивування в сріблястих очах, як принцеса зрадіє чудовим звісткам, як рішуче піднімуться вгору тонкі брови. У жадобі збагатитися Сойву вже чувся дзвін суратів, що щедро сипалися в його кишені. Язик жадібно облизав губи, а мрії мчали далі: сотні ночей, мріючи про жінку, що володіє сміливістю і силою воїна, раб уявляв, що зовсім скоро він припаде до ніг принцеси та вдячно поцілує її білі ступні. У штанях відразу стало тісно, тал важко зковтнув - принцеса недосяжна для нього, як вершини гір. Зараз пані дізнається, кого привіз Хаук із далеких країн і можливо те захоплення, з яким вона дивиться на свого чоловіка, згасне. Сойв здригнувся, пригадавши, яке видовище постало перед очима, коли він укотре спостерігав за вогняноволосою, рабська душа здригнулася від жаху, побачивши полум'яні потоки, що лилися  з маленьких рук. А дівчина виявилася не простою, вона нуса, відьма. Тепер зрозуміло чому про неї летить слава, як про чудесну знахарку - адже самі морхи допомагають чужинці, дають сили й знання, а дурні люди ще й платять за чаклунство. Заздрість тінню набігла на смагляве обличчя, щойно думки раба зупинилися на грошах. Напевно вона й господаря Хаука приворожила, адже не міг  могутній пан бути настільки одержимий талою, нехай і такою, що має рідкісну, незвичайну вроду. Так, у першого вахнута були десятки розкішних жінок, але лише до того часу, поки не з'явилася чужинка. З її появою чоловік більше ні разу не глянув на жодну з них. Давно перебуваючи на служінні в домі  радника, Сойв ніколи не бачив, щоб господар був закоханий. Ховаючись за будинками і не раз здалеку спостерігаючи за парою, він помічав, як ті були захоплені один одним. Між вахнутом і Алією так іскрило, що талу ставало душно - здавалося, ще трохи й спалахне пожежа. В окрузі говорили, що Південна Троянда полонила серце Північного Вовка, народ нишком радів і мовчав. За такий короткий термін трофастці встигли прив'язатися до чужоземки: тихий добрий норов, привітність та краса абсолютно зачарували їх. І що головне, вона допомагала багатьом, не вимагаючи плати. Каю ж народ шанував, але не любив. Гординя спадкоємиці відштовхувала прості серця. Про неприязнь пані до нової рабині хто тільки не перешіптувався, господарі ж вважали, що тали та городяни ні сном ні духом не відають, які стосунки панують у королівській родині. Ось тільки немає такого секрету, якого не знала б всюдисуща прислуга.

Вхід до замку перегородила Сойву варта.

- Куди пнешся, нікчемний раб?

Його грубо відкинули назад, немов підпарканного пса.

- У мене термінова новина для пані, - сказав тал, намагаючись надати своєму голосу більше впевненості, але в нього це виходило із рук геть погано.

Інші лише розреготалися й вкотре відштовхнули тала щитом.

- Це дуже важливо, - бурмотів Сойв.

- Чи не найматися в особисту охорону ти примчав, раб?

Вибух чоловічого сміху знову розрізав тишу ночі.

- Якщо пані не отримає цих відомостей, вона буде дуже незадоволена, благородні воїни, - тал ледь стримував тремтіння, так сильно він боявся Інших.

- Може ти вже й у сотники мітиш? Придивіться, брати, раптом перед нами великий воїн?

Воїни потішалися, не слухаючи відчайдушних слів чоловічка, в одноманітності й нудьгі вахтової служби вони знайшли для себе маленьку розвагу. Але Сойву будь-що потрібно було побачити принцесу. Якби вона жила, як раніше, в будинку Хаука, тоді побачитися з господинею не становило б особливих труднощів. Але з народженням дочки спадкоємиця постійно перебувала в замку.

- У Трофасті з'явилася відьма і я зобов'язаний про все розповісти пані, - наважившись, все ж видихнув зізнання раб.

Сміх Інших враз змовк, воїни, недовірливо та похмуро втупилися на чоловіка. Йому ж здавалося, що мовчання триватиме вічно, він помирав тисячами смертей під їхніми пронизливими поглядами.

- Якщо ти брешеш і вигадав усе тільки для того, щоб проникнути до замку, то дуже пошкодуєш, - нарешті почув відповідь тал і полегшено видихнув.

- Я не брешу, не брешу, - затараторив він, спалах багаття на мить вирвав з темряви перелякане обличчя й тремтячі губи, - клянуся пам'яттю своєї матері.

Інші мовчки перезирнулися, один з них згідно кивнув і від групи відокремився воїн.

- Ходімо, тал, я проведу тебе до покоїв принцеси.

Час був пізній і Кая, напевно, вже відпочивала, бо Сойва не відразу впустили до покоїв, йому довелося довго підпирати двері в коридорі. Аж ось нарешті на його найбільшу радість визирнула служниця і, кивнувши, запросила тих, хто прийшов, увійти. Воїн, що супроводжував тала, теж ступив було всередину, але Кая помахом руки відпустила його - вона сама може захистити себе, боятися простого раба було негідним звання Великої Войовниці. Вклонившись, Інший вийшов та лишився чергувати під дверима.

- Чи знаєш ти, рабе, що порушив мій сон, піднявши від ложа? - насупившись запитала Кая. - Якщо я вважатиму, що ти зробив це даремно, помреш відразу.

Зі складок сукні Кая дістала невеликий кинджал, прекрасне каміння заблищало на багато оздобленій рукояті. Але Сойв не бачив цієї краси, вся його увага була прикута до гострого леза.

- Це важливо, моя повелителько, - видавив він із себе, опустивши, як годиться, очі в підлогу й не сміючи підняти без дозволу.