Глава 22

Озирнись
Щастя потерпає човником без вітру серед озера надій
Озирнись

"Озирнись" Контрабанда

Дні йшли за днями, невблаганно наближався час тінгу і Алії здавалося, що кожен наступний день коротший за попередній. З кожною добою, що минула тривога та хвилювання в її душі зростали, адже від того, чи переможе коханий величезну кількість воїнів, залежало все майбутнє життя.

Від раннішньої зорі до пізнього вечора дівчина була зайнята найрізноманітнішими турботами та справами. Тільки-но нарождувався світанок, Алія поспішала до стаєнь, де на її превеликий подив, вже порався Олаф: він опікувався кіньми та роздавав вказівки рабам. А вважалася ранньою пташкою, але Здоровань приходив раніше за неї, коли тільки встигав відпочити? Хаук, як завжди, мав рацію, Олаф справді був чудовим учителем, під його чуйним керівництвом дівчина робила значні успіхи. Тільки дивна холодність помічника спантеличувала й засмучувала Алію. Поговорити з ним відверто вона не наважувалася, Інший був мовчазний та похмурий, на привітання незмінно відповідав лише різким кивком голови. Розмовляв і зовсім тільки в години навчання й виключно у справі. Алія не знала причин його відчуження, але роздумувати про настрій Олафа в неї не було часу. Від стаєнь дівчина поспішала до Альбісса, вона так само залишалася його головною помічницею, і тільки з нею лікар був ласкавий і шанобливий. Решту учнів він ганяв, тикав носом у недоліки та звинувачував у недолугості. Чи так воно було? Алія не втручалася у стосунки вчителя і його підопічних - Альбіссу видніше. Їй подобалося вирушати з лікарем усе далі й далі вглиб великих лісів, вишукуючи рідкісні рослини та трави, знайомлячись із північною природою. Тепер вони вибиралися в ліси верхи на конях, це полегшувало роботу, берегло сили та час - дівчина подумки дякувала Хауку за подарунок, який він їй підніс. Нехай Алія ще не надто впевнено трималася в сідлі, з незвички у неї нили спина і ноги, але з кожним днем скакати на коні виходило все краще і краще. Несподівано для себе дівчина виявила, що їй подобається їздити верхи, вона полюбила конячку. Щоразу раділа, як дитина, коли кобилка зустрічала її радісним іржанням та тикалася м'якою мордою в шию. Сміючись до сліз від захвату й лоскоту Алія грайливо відштовхувала велику руду морду. Олаф не звертав уваги на подібні забави, лише іноді поглядав на дрібну метушню, насупивши широкі брови. Іскра - так Алія назвала свою нову підопічну - була на диво розумною кобилкою. Відчуваючи недосвідченість своєї господині, вона виявляла поступливість й слухняність.

Ставши вільною, Алія ніби отримала крила, вона все частіше посміхалася й навіть жартувала. Вільне життя п'янило, а може так цілюще діяли на неї безкраї простори, сповнені ароматами хвої та пряних осінніх трав. Схоже її дух підіймали могутні гори, що сягали вершинами хмар, та ще синє і, до болю в очах, яскраве небо. Одного разу побачивши Північ, Алія відразу була підкорена її величчю. Тепер же дівчина перейнялася глибшими почуттями до цієї землі. Вона полюбила Північ, як власну батьківщину тому, що тільки тут почала розуміти, що таке жити привільно, дихаючи на повні груди і ще... тут був Хаук. Пам'ятаючи наказ вахнута, дівчина із задоволенням носила гарний теплий одяг, подарований ним, але не брала від колишнього пана грошей, що той передавав їй із Лейром, чим до нестями виводила Хаука з себе. Він тримався подалі від Алії, думаючи про її безпеку, але коли дівчина вкотре відмовилася від монет, примчав сам та влаштував хорошу прочуханку.

Алія якраз прала постільну білизну, коли у двір вихором влетів Хаук. Здивована його раптовою появою, дівчина залишила своє заняття. Зістрибнувши з Вітру, вахнут стрімко пішов до неї. Витираючи мокрі долоні об фартух Алія уважно роздивлялася чоловіка. Легкий вітер, що пахне пожухлою травою, грав не стягнутими в косиці пасмами, змушуючи сонячні відблиски танцювати на світлому волоссі Хаука. Алія замилувалася високою, гармонійно скроєною фігурою чоловіка: горда посадка голови, широкий розворот плечей, довгі міцні ноги - увесь його вигляд дихав величчю й силою. Якби дівчина не знала, хто є володарем Півночі, легко прийняла б за нього Хаука. Серце затріпотіло в грудях спійманою пташкою, Алія вся затремтіла, так радісно було бачити його.

- Це що ще за примха, дівчино? - Інший впритул підійшов до неї та навис горою. Він буквально кипів від гніву, виблискуючи блакитним фосфором очей. - Якого морха ти відкидаєш мою допомогу?

- Це зовсім не примха, Хаук, - заперечила дівчина. - Я тепер можу сама себе прогодувати та більше не потребую твоєї допомоги. Ось мій заробіток, - Алія засунула руку в кишеню сукні, витягнула маленький мішечок та потрусила вмістом перед носом вахнута: монети весело застрибали й задзвеніли.

Дівчина дзвінко розсміялася. Чоловік завмер, слухаючи ніжний сміх: лише раз на ящеррані він став свідком веселощів Алії і тепер насолоджувався ними знову, вбираючи в себе іскристу радість. Весела, усміхнена вона була неможливо гарна.

- Тут срібні стулли та навіть золоті сурати,- продовжувала дівчина по-дитячому хвалькувато задерши малого носа. - Мені дають платню вдячні люди за лікувальну допомогу. Тобі тепер не потрібно турбуватися про мене.

- Не кажи дурниць, Лисичко, бо я зараз же перекину тебе через коліно та добряче відшльопаю, - Хаук насупився, поїдаючи дівчину голодним поглядом. Він не бачив її кілька днів і здавалося, що відтоді вона стала ще красивішою. - Ти надовго запам'ятаєш мої уроки виховання, коли кілька днів не зможеш сісти на свою апетитні сіднички і наступного разу добре подумаєш перш ніж викинути чергову дурну примху.

- Але як у такому разі я зможу їздити верхи? - темно-каштанові брови Алії здивовано зметнулися вгору. - І хіба так чинять із вільною жінкою?

Від прохолоди свіжого повітря її щічки набули ніжного рожевого кольору, вони нагадали Хауку солодкі південні плоди. Яскраві губи вабили м'якою соковитістю. Інший опустив на них погляд, нервово облизавши свої. Ні, не карати хотілося йому, Хаука трясло від бажання впитися в цей рот палким поцілунком, мучити й терзати солодкі губи, а потім ще довго не відпускати кохану від себе.