Глава 21

Коли до губ твоїх лишається півподиху,

Коли до губ твоїх лишається півкроку

 Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко.

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,

Той шепіт мою тишу синьо крає,

І забуваю я, що вмію дихати,

І що ходити вмію, забуваю.

Плач Еремії - "Коли до губ твоїх"

Гучні неквапливі кроки короля чулися все далі й далі. Поки Візфолл перебував поруч, Алія щосили трималася, але щойно той покинув кімнатку, дівчина відразу ж впала на підлогу і напевно забилася б, якби Хаук вчасно не підхопив її.

- Що з тобою, любов моя? - чоловік із тривогою й сум'яттям зазирнув у бліде обличчя. - Тобі зле?

- Так, Хаук, мені погано, - прошепотіла Алія, - я дуже боюся того, що має статися незабаром.

Дівчина раптом вся стрепенулася і, міцно вчепившись у рукави чоловічої сорочки, немов потопаючий за мотузку, благально зазирнула в очі воїна.

- Не віддавай мене їм! - благала вона.

Опустившись на коліна, Алія тісно притулилася до ніг Хаука, що розгублено вкляк на місці.

- Я не можу належати комусь іншому, чуєш?! Нізащо не стану чужою дружиною, мені не винести нав'язаних обіймів, краще одразу вмерти!

Чоловік опустився на підлогу поруч із дівчиною, дбайливо підняв її на руки та відніс на жорстке ліжко. Алія тряслася, як осиковий листочок. Посадивши її до себе на коліна, Хаук огорнув кохану у вир могутніх обіймів й міцно притиснув до себе.

- Чшшшш, Лисичко, тихо, заспокойся, - він зарився пальцями в довге вогняне волосся, повільно перебираючи важкі кучері, - Я не допущу цього.

Повністю захоплені одне одним Хаук і Алія зовсім перестали помічати будь-що довкола себе та геть забули, що в кімнаті не самі. Лейр і Олаф відчули себе тут зайвими, вони мовчки перезирнулися й непомітно вислизнули за двері: незважаючи на величезний зріст та могутню статуру, Іншим не становило особливих труднощів переміщатися безшумно, немов хижаки.

Хаук хотів би віддати Алії весь спокій, що мав. Але правда полягала в тому, що його не було в серці воїна - душа клекотіла лише шаленим гнівом, немов північне море в період штормів.

- Я з тобою, нічого не бійся, - якомога лагідніше казав чоловік, бажаючи втішити ту, що була найдорожчою. - Вір у мене, Лисичко.

- Але таг, Хаук... Стільки воїнів проти тебе одного!

При думці про те, як нелегко доведеться її коханому, яке важке випробування потрібно буде йому пройти, все тіло дівчини покривалося холодним потом.

- Так... - протягнув воїн і криво посміхнувся, - це буде славна битва та провалитися мені на місці, якщо я дам моїм ікластим побратимам наблизитися до тебе ближче, аніж на кілька метрів. - Пам'ятаєш, я колись казав тобі: ти або моя, або нічия, навіть якщо того й сама не бажаєш?

- Пам'ятаю, - кивнула дівчина, перебираючи в пам'яті їхню давню розмову на ящеррані.

Вона навіть трохи посміхнулася, згадуючи, яким упертим та ревнивим завжди був Хаук.

- Так от, я своїх слів назад не забирав, - він підняв обличчя Алії двома пальцями й пірнув немов у вир, в глибину її очей.

Алія вловила в інтонаціях низького голосу тверду волю та впевненість у своїй військовій майстерності.

- Я не сумніваюся в твоїх силах, Хаук, вірю в тебе і хочу належати лише тобі, - щиро проказала дівчина. - Завжди цього бажала.

- І наші бажання збігаються, - широко посміхнувся вахнут.

Алія задивилася на воїна: йому неймовірно пасувала усмішка, вона перетворювала чоловіка до невпізнання, розгладжувала похмурі зморшки на лобі, запалювала іскри в очах, обличчя Іншого світлішало та ставало зовсім молодим. Хаук потягнувся до коханої й жадібно припав до відкритих губ гарячим владним поцілунком, у якому, втім, було стільки ніжності, що Алія задихнулася від щастя. Дівчина не стала ухилятися від ласк, черпаючи силу в міцному коханні Хаука.

- Кхм-кхм, - пролунало раптом нерішуче покашлювання.

Алія сіпнулася та зніяковіло відвернулася, а Хаук, насупивши темні брови, з незадоволенням подивився на Альбісса, що казна-звідки з'явився на порозі.

- Я, звісно, прошу вибачити мене, - почав було лікар, але під суворим поглядом пана знітився і в розгубленості почухав світлу бороду. - А я ж бо не міг збагнути, чого це кілька Інших підпирають мої двері там, зовні?

- Тепер зрозумів? - процідив вахнут. - Ти б спершу розпитав їх, Панголіне, може тоді не вривався б сюди, немов тебе сотня гартів переслідують. Лікареві не годиться бути таким бовдуром.

Хаук ще трохи бурчав, але вже більше для годиться. Він відчував, що завіса божевільної люті, що накотилася на нього після вказівок Візфолла, нарешті відступила, залишивши по собі жорстку рішучість виграти таг за будь-яку ціну. Відчувши зміну в настрої пана, Альбісс усміхнувся.

- Та я ж лопух лише в справах любовних, - став виправдовуватися він в очах вахнута.

- І хвала Великому, - хмикнув Хаук, розтягнувши губи в усмішці, - інакше неминуче відправив би всіх, кого лікуєш у Його Прекрасні сади. - Ну, залишу тебе далі чаклувати над своїми склянками. Бувай, Панголіне.

Хаук підійнявся і, узявши Алію за руку, потягнув за собою. Альбісс вклонився вахнуту й посміхнувся дівчині, приклавши правий кулак до свого серця, тим самим висловлюючи їй свою подяку та відданість. Алія помахала лікареві на прощання й пішла за Хауком. Опинившись за дверима знахарської комірчини, закохана пара одразу ж натрапила на Лейра й Олафа.

- Ми чекали на тебе, вахнут, не знаючи, чи будуть ще якісь розпорядження? - пробасив Олаф, запитально поглянувши на начальника.

- Залишся, Здорованю, у мене до тебе є прохання, а ти, Лейр, можеш іти, побачимося ввечері, - кивнув побратиму Хаук.

Лейр у відповідь хитнув чорнявою головою та не поспішаючи пішов коридором до виходу із замку, насвистуючи якусь пісеньку.

Трійця стояла біля входу в стайні, звідки зрідка лунало м'яке пирхання або тихе іржання: коні відчули знайомих їм людей.