Глава 19

Відпусти!.. Не тримай!..

Більше не повернуся!..
Відпусти!..
Я назад більше не озирнуся!..

Дубравська - "Відпусти"

До холодів залишалися пара-трійка мейнів*, тривала шалена підготовка до довгих зимових днів, а королю доводилося відриватися на чудернацькі примхи дочки. Альбісс раніше повідомив володареві, що в Каї більше не буде дітей, але Візфолл лише відмахнувся від подібного вердикту: чого варті слова якогось лікаря, нехай і вправного, проти пророцтва відьми? Правитель беззастережно вірив пророкуванням Вахи, віщим дзвоном звучали в пам'яті її слова: "У недовгому часі народиться хлопчик і Північ матиме Короля, рівного якому не буде у всіх континентах. Кров Інших отримає могутню силу, чорна смерть буде знищена назавжди. Після повернення ящерранів із Прекрасного Півдня на наші землі прийде Сила та Захист". Хаук повернувся з походу й цілком очікувано, що Кая невдовзі понесе сина. Принцеса швидко відновиться після пологів, вона міцна, витривала дівчина. Іншої дружини у вахнута немає і не буде - він, Візфолл, не допустить цього - а отже саме від Каї народиться спадкоємець Трону. Весь люд не з чуток знав, що Вахі ніколи не помилялася, вона вправно переказувала чуже минуле та точно пророкувала майбутнє. Неодноразово лісова жінка допомагала Візфоллу. Своєю чергою він стежив, щоб старенька ні в чому не мала потреби і забезпечував усім необхідним її старість. Король шанував Вахі, беззаперечно вірив та слухався її порад.

Широкі північні простори майоріли за вікном, вифарбувані жовтолистим мейном в неймовірні барви, та небачачий погляд короля не спостерігав тієї буйної краси. Заклавши руки за спину, Візфолл слухав Хаука і з кожною миттю його погляд ставав дедалі важчим та похмурішим.

- Що значить не її дочка? - врешті гаркнув він і різко розвернувся до вахнута, довге волосся, що сягало могутніх плечей, зметнулося бунтівним сніговим вихором. - Вона при своєму розумі?!

Недоречні примхи доньки розлютили короля.

- Думаю, після важких пологів Кая трохи не в собі, - кивнув Хаук.

- Але, щоб відмовлятися від власної дитини, де це таке бачено?! - король був до крайності обурений, його очі метали блискавки, зіниці світилися сріблястим фосфором.

- Кая завжди мріяла про сина, - Хаук знизав плечима. - Я вважаю, що з часом вона заспокоїться і все стане на місце. Але зараз твоя підтримка для доньки була б неоціненною, пане. Принцеса завжди потребувала батьківського схвалення.

- Добре, я я сьогодні ж відвідаю її та поговорю, - коротко кивнув Візфолл й провів п'ятернею по сніжному волоссю. - Та Каї вже час зрозуміти, що вона не примхлива розпещена дитина, а майбутня королева і, до того ж уже сама стала матір'ю.

- Моя дружина не розпещена, пане, вона свавільна й завжди такою була, - сказав спокійно вахнут.

Король покосився на зятя, але нічого не відповів.

Після розмови з володарем Хаук вирушив до Алії. Він уже послав по Іде, звелівши, щоб та негайно з'явилася до покоїв дівчини. Сам же чоловік теж прямував туди, внутрішньо налаштовуючись на розмову з Алією. Його важкі кроки відбивалися від кам'яних щаблів, їх гучний звук скоро обривався, стримуваний вузьким простором гвинтових сходів. Ще здалеку Хаук почув тихий спів. Чуйний, немов у дикого звіра слух Іншого ясно розпізнав її голос. Нечутно наблизившись до прочинених дверей, чоловік завмер в отворі. Він сперся плечем на одвірок та склав руки на грудях, мовчки спостерігаючи за дівчиною. Алія сиділа на ліжку й гойдала на руках дитину. Немовля жалібно пискнуло.

- Тихо-тихенько, такій славній дівчинці не слід вередувати, - ласкавий голос тали заповнив собою кімнатний простір. - Звичайно, тобі не солодко довелося, хто ж сперечається, але принцесі не личить виявляти нетерпіння. До того ж що нам скаже твій батько, якщо ти все ж вирішиш здійняти галас?

Дівчина ніжно щебетала, схиливши рудоволосу голову до дитини.

- Ось ти й заспокоїлася, крихітко Маріт, - усмішка осяяла витончене обличчя Алії, на щоках з'явилися милі ямочки. - Потерпи ще зовсім трішки, скоро прийде Іде та погодує тебе.

З цікавістю та якоюсь незрозумілою тугою в очах вона роздивлялася рум`яне личко немовляти.

- Ти дуже схожа на свого батька, - прошепотіла тала. - Знаєш, він точнісінько так само насуплює брови.

Алія провела пальчиком по темних бровах крихітки, розгладжуючи маленьку складку між ними. Маля не плакало лише дивилося на дівчину, сонливо блимаючи своїми великими блакитними оченятами: на чорних, загнутих віях усе ще блищали краплі сліз. Алія піднялася і, гойдаючи немовля, ходила кімнатою. Промені сонця, що привітно зазирали у вікна, падали на граційну фігурку, малюючи на дерев'яному настилі тонку тінь.

- Я заспіваю тобі колискову. Вона сподобається тобі, ось побачиш, її мені співала моя мама:

Спи, мій вогник променистий

Місяць вийшов з срібла чистий

Погасить зорю.

Бісер виклав безтурботною

Небо стежкою молочною.

Люлі-люлі-лю...

Алія все співала та співала, її тихий ласкавий голос зачаровував не лише дитя, а й великого воїна, що мов скеля застиг біля порогу.  Хаук захоплено роздивлявся дівчину, неспроможний відірвати погляду від зворушливого видовища.

- Донька вальміди, - ледь чутно, самими губами прошепотів чоловік.

Блакитні очі блиснули фосфором, гарячий погляд слизнув по яскравому волоссю, невагомо пестячи витончені вилиці, губи, шию, погладжуючи тендітні плечі. Як давно він ось так не дивився на неї, як скучив за тим часом, коли міг цілими днями бачити її, насолоджуватись розмовою з нею і просто кохать, не озираючись. Вахнут зробив крок у кімнату й Алія, відірвавши погляд від немовляти, подивилася на Хаука. У воїна перехопило подих: досконала краса вогняноволосої тали вражала серце, немов тіло сікира. Чи зможе він коли-небудь звикнути до цього?

- Суцільна спокуса у плоті, - пробурмотів вахнут собі під носа.

Чоловік не зупиняючись наблизився до Алії, обличчя його було спокійним, погляд зосередженим:  жодним рухом Хаук не показав, що просто божеволіє від неї. Зараз було не місце і не час виявляти свої почуття та шалену пристрасть.

- Ти добре справляєшся Алія, - вдячно посміхнувся він.

- Це все Маріт, вона просто розумниця та дуже терпляча дівчинка, - відповіла тала, низка рівних білих зубів блиснула в лагідній посмішці. Вона знову опустила очі на немовля.

- Дякую тобі, ще раз, я в неоплатному боргу перед тобою. Якби не ти...

- Не треба про погане, Хаук, - квапливо відповіла Алія, не давши договорити вахнуту страшні слова. - Усе вже позаду і я невимовно рада, що змогла допомогти. У тебе чарівна донька,  до того ж дуже міцна.

Хаук із ніжністю слухав слова тали, занурюючись у темно-синій вир її очей. Дівчина замовкла, також невідривно дивлячись на Хаука. Скільки минуло часу, коротка мить чи великий відрізок часу, ніхто з них не зміг би відповісти. Обом так добре було в цьому німому єднанні, що кожен бажав, щоб воно тривало якомога довше. Але тривале мовчання було перервано тихим покашлюванням. Алія здригнулася, а Інший здивовано підняв брови: чоловік настільки був захоплений Алією, що на величезний подив зрозумів - він не почув появи служниці.

- Ти швидко виконала мій наказ, Іде, це дуже похвально, - вахнут розвернувся.